КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/obraz_marusi_churay_romani_l_kostenko.dhtml

	Образ МарусI Чурай романI Л. Костенко Роман у вIршах ЛIни Костенко Маруся Чурай — це теперiшнiй гiмн щедростi й моральнiй красi людськоï душi, ïï таланта. Пiснi Марусi звучать ще й дотепер, розповiдаючи нам i про козацькi походи, i про украïнську природу, i про любов. Цi пiснi кликали в бiй, звучали бiля ставка, зачаровували на вечiрницi. Цi пiснi розповiдали про незвичайну дiвчину, незвичайний талант. Маруся Чурай — дитя любовi, адже любов ïï батькiв подiбна до казки:
 Звела ïхня доля, начебто в нагородуЗа те, що мали чистоï душi Не дивно, що в таких батькiв, гарною, чуйних душею, народилася дiвчина, що своєю вродою й спiвом, якi йшли вiд самого серця, надихала на подвиги й на любов. I хоча загинув ïï батько Гордiй Чурай у боях, нi мати, нi Маруся не зламалися. До самоï смертi засiли в Марусином серцi слова:
 - Як не буде,не скигли, доня, те велика ганьбаЗадушили сльози — не виходи на людиБолить душу — не показуй виду Пройшли року, прийшла до Марусi любов. Полюбила вона Григорiя так, що ïï любов досягала неба. Була вiрноï й терплячоï, щироï й безкорисливоï. I складала пiснi, якi були схожi на ïï душу — нiжну й трепетну, тверду й незламну. З пiснями цими йшли козаки битися iз загарбниками: 
 Перемоги нашi, мучення й руïниБезсмертнi будуть у неï словахВона ж був як голос Украïни,Що звучав у наших корогвах! Доля ж не посмIхалася Ïй: улюблений зрадив. I зрадив, здається, не тiльки Марусю, а самого себе, тому що не змiг забути щиростi цiєï дiвчини, ïï незвичайного достоïнства й чудового спiву. Григорiй повернувся, повернувся, щоб випити отруєного зiлля й умерти. Але Марусю за це судять i прирiкають на страту. В очах же людей, якi знають ïï батькiв, якi знають ïï саму, вона не стає злочинницею: Злочинниця, — а так би й зняв би шапку. На смерть iде, — а так би й поклонився. Винесла Маруся зi своïх страждань чисту душу, незаплямовану нiяким брудом, залишилася i ïï пiсня, що летiла поперед свого автора, будила в людей почуття гордостi за свою Вiтчизну, радувала серце. Недарма не дають неï стратити, адже Маруся — теперiшнiй голос Украïни, щирий i дзвiнкий. Приносить Iван Iскра наказ вiд самого гетьмана Богдана Хмельницького, що скасовує обвинувачення, мотивуючи тим, що таланти не можна вбивати:
 …ïï пiснi — як перлина многоценная,Як чудовий скарб серед земних речей…Таку спiвачку покарати на горло,И це ж нi що, а пiсню задушить!А пiсню задушити не можна, та й не треба, тому що вона душу народу,Вона — голос народу, вона — талант народу,Вона — моральна краса народу И звучить грIзний голос, сповiщаючи: За тi пiснi, якi вона становила, За те страждання, що вона страждала. За батька, що розп'ятий у Варшавi, а не схилив перед ворогом чола — не вистачало б мiсту Полтавi, щоб i вона ще страчена була!. Маруся залишилася жива, проте, умерло ïï серце. Тiльки тодi, коли iсторiя рiдноï Украïни, що перебувала в жахливому станi, була перед очами — пiд час подорожi з дяком у Киïв — спiвала ця дiвчина. Своïм спiвом вона зачаровує дяка, що не може стримати подиву:
 Дисканти чув я, тенори, басиА ти спiвали. — душу всю проймаєБувають, може, i кращi голосиАле такого другого немає СпIв I пIснI МарусI Чурай багато сторiч супроводжують життя украïнцiв. Ця дiвчина ввiйшла в безсмертя, завдяки своєму таланту, своєï непiдкупноï совiстi, своïй моральнiй красi. Ïï безсмертний дух i зараз живе серед нас, адже пiсня, як i талант, не вмирає нiколи!


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/obraz_marusi_churay_romani_l_kostenko.dhtml