КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/pro_komichniy_u_tvorchosti_n_v_gogolja_tradicii.dhtml

	Про комIчний у творчостI Н. В. Гоголя: традицIÏ й новаторство Гумор, сатира лежать в арсеналi багатьох художникiв вiддавна. Давньогрецький сатирик i гуморист Аристофан був продовжувачем бiльше древнiх традицiй, що йдуть своïми корiннями в мифотворчество, фольклор. Вiдомо, що смiх — справа серйозне, смiху боïться навiть той, хто нiчого не боïться. Не випадково, що так само давно людина намагається освоïти “механiзми” комiчних прийомiв.
 Мистецтвознавцi всього миру з повагою ставляться до класифiкацiï комiчного, котру запропонував давньогрецький мислитель Аристотель. Iдеï його цiлiсноï концепцiï комiчного, викладенi в знаменитiй “Поетицi” (”Про мистецтво поезiï”), послужили початком для формування комiчного як естетической, фiлософськоï категорiï. Помiтну дещицю у вивчення природи комiчного й у продовження аристотелевских досвiдiв внiс В. Пропп, зокрема, у книзi “Проблеми комiзму й смiху”. Ця робота дає коштовнi методологiчнi рекомендацiï вченим- фiлологам i вчителям-словесникам, що бажають зрозумiти поетику й естетику смехового творчостi , смеховой культури, по-новому оцiнити майстернiсть, здавалося б, добре вивченого класика — Н. В. Гоголя. У своïй книзi В. Пропп видiляє три основних способи, якi традицiйно використовуються для створення комiчного ефекту в художньому творi: комiчна ситуацiя, комiчний характер i комiчнi язиковi засоби. Розгляд гоголiвськоï творчостi крiзь призму цих трьох прийомiв комiчного дiйсно цiкаво й науково плiдно.
 Звернемося до комiчноï ситуацiï. На думку В. Проппа, майже кожна життєва ситуацiя може викликати смiх, якщо присутнi умови, якi сприяють трансформацiï “звичайноï” ситуацiï в “рiшуче комiчну”. Виключення становить лише область страждань, що було вiдзначено ще Аристотелем1. Комiчна ситуацiя наступає тодi, коли з людьми раптово “вiдбувається щось неприємне, чого вони не чекали й що порушує мирний плин ïхнього життя”2. Такий людський стан В. Пропп називає “деяким несподiваним посоромленням людськоï волi”3. Не всяке “посоромлення волi” комiчно, а тiльки “невдача в дрiбних, життєвих людських справах, викликана настiльки ж дрiбними обставинами”4. М. Рюмiна визначає комiчну ситуацiю як “руйнування iлюзiй суб'єкта-спостерiгача стосовно об'єкта”5. Обов'язковою же ознакою комiчноï ситуацiï є аспект несподiванки, на який указували Аристотель, Кант, Шопенгауер i iншi. Комiзм пiдсилюється, якщо раптовiсть такого “посоромлення” вiдбувається одночасно й для “об'єкта комiчного”, i для читача або глядача6.
 “Посоромлення волi” людини в комiчнiй ситуацiï може бути викликане як внутрiшнiми причинами, що криються в натурi людини, так i обставинами, якi перебувають поза ним. Наприклад, в “Ревiзорi” Гоголя Бобчинский, що намагається пiдслухати за дверима розмова городничего з таємничим “ревiзором”, настiльки сильно налягає на цi дверi, що зненацька падає разом з нею на сцену. Дана комiчна ситуацiя допомагає авторовi розкрити незначнiсть устремлiнь i злиденнiсть цього комiчного персонажа, а також пiдсилити динамiку комедiйноï iнтриги. Iнший приклад комiзму через “посоромлення волi” можна знайти в “Невському проспектi” Гоголя, де недалекий i вульгарний Пирогов, що намагається доглядати за дружиною “бляшаних справ майстри” Шиллера, виявляється зненацька висiчений ïï чоловiком за допомогою своïх спiввiтчизникiв:
 И нiмцi схопили за руки й ноги Пирогова. Дарма силкувався вiн вiдбиватися; цi три ремiсники були самий дужий народ iз всiх петербурзьких нiмцiв i надiйшли з ним так грубо й неввiчливо, що, зiзнаюся, я нiяк не знаходжу слiв до зображення цiєï сумноï подiï7. Комiчнiсть даноï ситуацiï пiдсилюється автором за допомогою введення ще двох комiчних прийомiв. Перший з них полягає в тiм, що “посоромлення” гоголiвського героя здiйснено персонажами в станi сильного сп'янiння, що саме по собi вже несе подвiйний заряд комiчностi. Друга ситуацiя, що пiдсилює комiчний ефект даноï сцени, полягає в наступному поводженнi поручика Пирогова: спочатку вiн “iз гнiвом i обуренням” палко бажає помститися своïм кривдникам, але, з'ïвши два листкових пирiжки в кондитерськiй i “вирiзнившись у мазурцi” на вечорi в приятеля, швидко забуває про свою ранкову ганьбу й продовжує своє безцiльне й самовдоволене iснування. Один iз прийомiв створення комiчноï ситуацiï — автоматизм мовлення, коли комiчний персонаж у хвилюваннi, похапцем, поспiхом або через неуважнiсть говорить не зовсiм те, що хоче сказати8. Або коли комiчний герой просто “проговорюється”, тобто непомiтно для себе говорить правду. Гоголь часто використовує цей прийом: наприклад, в “Ревiзорi” Хлестаков, захоплений своєю натхненною неправдою, зненацька проговорюється, що може викрити його в очах чиновникiв, упевнених у тiм, що мають справу з теперiшнiм ревiзором. Або коли городничий, що поспiшає розпорядитися про авральне збирання мiста, наказує:
 Нехай кожний вiзьме в руки по вулицi… чорт вiзьми, по вулицi — по мiтлi! I вимели б всю вулицю, що йде до трактиру, i вимели б чисто!9
 Сюжет же “Ревiзора” побудований на комiчнiй ситуацiï помилки або непорозумiння, типовоï для водевiлю. Особливостi такого прийому полягають у тiм, що глядач знає, що Хлестакова помилково приймають за ревiзора зi столицi, а персонажi цього не вiдають. Комiчний ефект ситуацiï непорозумiння побудований на дiалектику правди (для глядачiв) i неправди (для персонажiв). Крiм цього, комiзм в “Ревiзорi” пiдсилюється за рахунок iншого часто використовуваного комедiйного прийому — ситуацiï обiкраденого злодiя й обманутого ошуканця, тому що городничий i його пiдлеглi втiлюють у собi щонайнайперших злодiïв i ошуканцiв
 Комiчна ситуацiя, у якiй присутнi неправда й обман, є традицiйним комiчним прийомом. Обдурювання являє собою одну з основних iнтриг в iталiйськiй комедiï dell'arte. Прийом неправди й обману ми знайдемо в “Декамероне” Джованни Боккаччо11, де позитивнi персонажi, завдяки своєму блискучому розуму й хитростi, з успiхом обманюють ревнивих чоловiкiв або карають людей, що втiлюють жорстокiсть, жадiбнiсть, боягузтво й т.д. Характерний цей прийом для комедiй Шекспiра, Фонвiзiна й Грибоєдова, а також для росiйського народного лялькового театру, де комiчний персонаж Петрушка, завдяки своïй природнiй хитростi, виходить переможцем iз всiх складних ситуацiй. У Гоголя цей прийом зустрiчається в “Ревiзорi”, в	“Одруженнi”,	в “Гравцях”, в “Мертвих душах”. Неправда в “Ревiзорi”	несе	в	собi	 характер “перевернутостi”: коли Хлестаков бреше, усi думають, що вiн говорить правду, а коли вiн говорить правду, усi думають, що вiн бреше
 Типовою комiчною ситуацiєю є також ситуацiя “оборотностi” або “замкнутого кола”, у результатi якоï персонажi наприкiнцi iнтриги вертаються до своєï початковоï крапки. Наприклад, сюжет “Мертвих душ” побудований на принципi кола: авантюристовi Чичикову на превелику силу вдається купити в помiщикiв за дешевою цiною тих крiпакiв, якi вже вмерли, але ще значаться по ревiзiï живими, щоб потiм ïх вигiдно закласти, але наприкiнцi роману герой виявляється банкрутом i вертається до тому, iз чого вiн починав. Це вiдбито й у композицiï добутку: в одинадцятому роздiлi “Мертвих душ” описується вiд'ïзд Чичикова з повiтового мiста так само, як у першому роздiлi зображується його приïзд. На це вказував i Андрiй Бiлий у своïй книзi “Майстернiсть Гоголя”, де поет представляє перший тiм “Мертвих душ” у виглядi замкнутого кола, символом якого є колесо брички, на якiй ïде головний герой12.
 Той же прийом “оборотностi” покладений Гоголем в основу сюжету “Шинелi”: бедний чиновник Башмачкин, якому шляхом величезних зусиль вдається зшити собi нову шинель, залишається наприкiнцi повести в тiм же старому й дiрявому “капотi”, у якому читач застали героя в самому початку


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/pro_komichniy_u_tvorchosti_n_v_gogolja_tradicii.dhtml