КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/proces_piznannja_v_opovidanni_ioniche.dhtml

	Процес пIзнання в оповIданнI Иониче Скажемо, в “Иониче” має мiсце рух вiд неадекватних поглядiв персонажа на Туркиних до бiльше адекватних, але чи можна на цiй пiдставi затверджувати, що Старцiв при цьому здобуває здатнiсть орiєнтуватися в дiйсностi? У жодному разi, оскiльки трансформацiя поглядiв персонажа — лише частина змiни, що вiдбувається з героєм, змiст якоï у вгасаннi його свiдомостi
 Процес пiзнання в “Иониче” має мiсце, але виявляється лише частиною iншоï, бiльше широкоï проблеми: стан, змiст i склад свiдомостi персонажа на рiзних етапах його життя, так що крiм властиво свiдомостi, що має справу з iдеями, виробляє думки, визначає оцiнки людини, Старцiв надiлений, на вiдмiну вiд всiх iнших персонажiв оповiдання, ще й почуттєвим сприйняттям i пов'язаноï з ним аксiологiєю, якi поступово вимиваються з його свiдомостi. Близька ситуацiя має мiсце в оповiданнi “Ганна на шиï” (1895), де також по ходу дiï мiняються й структура, i змiстовне наповнення свiдомостi головноï героïнi, включаючи сюди i ïï аксиологическую орiєнтацiю
 Таким чином, в “Иониче” предметом центрального iнтересу виявляється структура, склад i аксиологическая складова (аксиологическая орiєнтацiя) свiдомостi, узятi до того ж у динамiчному аспектi
 З iншого боку, ми бачимо фон Корена, розумовий рiвень якого фактично вичерпує вся його свiдомiсть. Якими б не були iдеï, засвоєнi такою свiдомiстю, вона завжди збиткове, i це є прямий наслiдок не сутi iдей, а структури свiдомостi, позбавленого здатностi контактувати з дiйснiстю й, отже, мiнятися пiд впливом вступникiв з ïï сигналiв
 Отже, специфiка поглядiв В. Б. Катаєва на гносеологiчну проблематику полягає в тiм, що вiн фактично ставить знак рiвностi мiж свiдомiстю персонажа й исповедуемими ïм iдеями, а орiєнтування людини розумiє саме як вироблення правильних подань
 З огляду на таке наповнення даного термiна, легко пояснити, наприклад, чому в гносеологiчному аспектi розглядається насамперед Павло Иванич, а Гусєв виявляється фiгурою сугубо допомiжноï.
 Iмовiрно, цим же пояснюється й ослаблення гносеологiчноï складовоï в аналiзi оповiдання “Ионич”: еволюцiя персонажа в сферi iдей має мiсце, але читач почуває, що справа не тiльки й не стiльки в його iдеях, не стiльки в тiм, що вiн думає про Туркиних i iнших жителiв мiста С., скiльки в чомусь iншому, а це iнше в гносеологiю в зазначеному змiстi даного термiна саме й не укладається
 Там же, де гносеологiчна проблематика в тому розумiннi, як розумiє ïï В. Б. Катаєв, виявляється, скажемо в “Дуелi”, проблема аж нiяк не вичерпується iдеологiчним конфлiктом. Як показує аналiз форм самореалiзацiï персонажiв i органiзацiï оповiдання, вiн виявляється лише дуже iстотноï, але зовнiшньою манiфестацiєю бiльше глибоких i не мають прямого вiдношення до iдеологiï шарiв свiдомостi персонажiв
 Якщо скористатися дихотомiчними термiнами, запозиченими з теоретичноï граматики, можна сказати, що iдеологiчний конфлiкт у повiстi являє собою “поверхневу реалiзацiю” якихось “глибинних структур” свiдомостi й пiдсвiдомостi персонажiв, виявлення яких, можна думати, є в чи повiстi не головним предметом вивчення
 Таким чином, розглядаючи проблему орiєнтування в прозi Чехова, В. Б. Катаєв бере до уваги тiльки предметний змiст свiдомостi персонажа, у якому дiйсно часто присутнi тi або iншi iдеï, якi можуть бути витлумаченi як прояв неадекватностi подань персонажа про реальнiсть i самому собi
 Тим часом аналiз показує, що сферою iдей проблема свiдомостi не вичерпується: можна бути причетним до цiєï сфери й не володiти при цьому якiстю повноцiнностi (Павло Иванич, фон Корен); з iншого боку, повна або майже повна непричетнiсть до сфери iдей, крайня слабiсть аналiтичного апарата (Гусєв, татарин з оповiдання “У посиланнi” (1892), Липа з оповiдання “У яру” (1900) i iн.) не знищують нi аксiологiю персонажа, нi сама його свiдомiсть як предмет художнього дослiдження Найважливiшою категорiєю дослiдження в кожному разi виявляється структура свiдомостi персонажа, що коштує за сукупнiстю способiв його текстовоï самореалiзацiï й що дозволяє видiляти рiзнi типологiчнi й динамiчнi варiанти свiдомостi
 Отже, проблема орiєнтацiï людини у свiтi — чи не центральна в прозi Чехова. Якщо розумiти “орiєнтацiю” як синонiм “гносеологiï”, що має мiсце в роботах В. Б. Катаєва, то факт присутностi гносеологiчноï проблематики в прозаïчних добутках письменника сумнiвiв не викликає: вiн капiтально обґрунтований В. Б. Катаєвим на великiй кiлькостi текстiв i пiдтверджується в тому числi й нашiм власному аналiзi
 Сумнiви пов'язанi зi змiстовним наповненням даноï тези, тобто з тим, як В. Б. Катаєв трактує гносеологiчний кут зору Чехова, або, що ту ж саме, проблему орiєнтування
 И численнi висловлення дослiдника щодо того, як вiн розумiє “гносеологiю”, i аналiз ïм конкретних текстiв письменника пiд даним кутом зору недвозначно говорять про те, що за двома даними термiнами коштують саме знання, подання, думки персонажа про себе й дiйсностi, тобто змiст властиво розумового шару свiдомостi персонажа
 Саме таке трактування приводить ученого до висновку про те, що адекватне орiєнтування чеховськими персонажами нiколи не досягається, як тiльки саме орiєнтування прирiвнюється вченим до свiтогляду, iдеям, поданням, концепцiям персонажiв, а останнi, як показує його власний аналiз, завжди тiєю чи iншою мiрою не вiдповiдають реальностi
 Iнакше кажучи, “гносеологiя” у розумiннi В. Б. Катаєва завжди припускає пошук чеховськими персонажами iстини, або, як вiн часто пише про цьому, “теперiшньоï правди”.
 Однак навiть якщо задуматися про дану проблему, вiдволiкаючись вiд прози Чехова, то мимоволi спадає на думку питання: чи всякому такоï спроби по плечу? Або, по-iншому, чим повинен розташовувати iндивiд, що вiдправляється за “теперiшньою правдою”, що претендує на ïï пошуки? Якщо мова йде саме про пошуки iстини, то такi пошуки неодмiнно припускають наявнiсть розвиненоï свiдомостi, оскiльки збагнення iстини у всiй ïï складностi й глибинi вимагає настiльки ж складного й доконаного апарата, що тiльки й здатний адекватно вiдбити ïï.
 Отже, навiть у чисто спекулятивному планi поняття гносеологiï припускає не тiльки пошук iстини, але й певну внутрiшню органiзацiю свiдомостi, що для цього потрiбно, включаючи сюди, природно, i проблему становлення свiдомостi, структури й рiзних типологiчних i динамiчних варiантiв свiдомостi, а не тiльки питання про змiст свiдомостi, про присутнiх у ньому iдеях i поданнях, на чому зосереджує своя увага В. Б. Катаєв
 Аналiз текстiв Чехова пiд кутом зору субъективации оповiдання показує, що дана проблема, тобто внутрiшня органiзацiя свiдомостi в рiзних ïï аспектах i варiантах, не тiльки являє собою предмет постiйного iнтересу письменника, але й дозволяє по-iншому осмислити властиво змiст свiдомостi персонажа, тобто iдеï, що виявляються там, думки, концепцiï й т. п.
 З'ясувалося, що, крiм прямого мовлення, персонаж, його свiдомiсть можуть бути представленi в текстi цiлим рядом iнших способiв, якi мають мiсце в мовленнi оповiдача й зв'язанi насамперед з рiзними формами двусубъектности, або субъективации, оповiдання
 Субъективация оповiдання, що забезпечується цiлим комплексом лексико- граматичних засобiв, складається в iмплiцитному введеннi персонажа в текст як активного суб'єкта свiдомостi, тобто описивающего реальнiсть, що оповiдає про неï, що оцiнює ïï й рефлектирующего. Iншими словами, двусубъектность дозволяє персонажу бути присутнiм у мовленнi оповiдача як суб'єкт перцепцiï, почуття, думки, що iстотно мiняє параметри свiдомостi персонажа в порiвняннi з тим, як воно виступає в нього мовлення
 Таким чином, ключовими категорiями опису як органiзацiï оповiдання, так i параметрiв персонажного свiдомостi виявляються категорiя текстовоï самореалiзацiï персонажа, що поєднує характеристики його язиковоï особистостi 22 з якiстю присутностi його свiдомостi в мовленнi оповiдача, i категорiя текстовоï самореалiзацiï оповiдача, що покриває набiр засобiв, що дозволяють авторовi висвiтлювати персонажное свiдомiсть як зсередини, за допомогою рiзних форм двусубъектности, так i винятково зовнi, тобто як дистанцiюватися вiд персонажа, так i повнiстю знiмати дистанцiю мiж оповiдачем i персонажем на деяких дiлянках тексту. Рiзний ступiнь дистанцирования оповiдача вiд персонажа й можливий тому, що субъективация дозволяє авторовi в словi оповiдача моделювати чужу свiдомiсть, чужу речемислительную дiяльнiсть зсередини.
 З iншого боку, той факт, що рiзнi персонажi надiленi рiзним набором способiв текстовоï самореалiзацiï, дозволяє бачити рiзну структуру й обсяг свiдомостi персонажа, що коштують за набором цих засобiв, i, отже, виявляти рiзнi типологiчнi характеристики свiдомостi персонажiв. Крiм того, рiзнi структурнi типи свiдомостi представленi рiзними динамiчними варiантами, якось: статична свiдомiсть протистоïть динамiчному, а в останньому випадку можуть мати мiсце як вгасання свiдомостi (Старцiв), так i його саморозвиток (Лаевский).
 А це, у свою чергу, дозволяє припустити, що категорiï текстовоï самореалiзацiï персонажа й оповiдача й вартi за ними структура й типологiчнi характеристики свiдомостi — є один iз ключiв до художньоï аксiологiï Чехова
 Все сказане дозволяє говорити про те, що iнтерес Чехова- Прозаïка зв'язаний не стiльки з людиною як “суб'єктом пiзнання”, скiльки з людиною як суб'єктом свiдомостi.
 На перший погляд, рiзниця мiнiмальна, майже неiснуюча, тому що перше (пiзнання) завжди припускає наявнiсть другого (свiдомостi). Разом з тим цi термiни не є взаємозамiнними, оскiльки другий ширше першого, i далеко не всi чеховськi персонажi, надiленi свiдомiстю, мають виражене вiдношення до дiйсностi, причетнi до сфери iдей, затишно почувають себе в областi концепцiй, тобто мають вiдношення до того, що становить змiст “гносеологiï” у тому розумiннi, який надає цьому слову В. Б. Катаєв
 Друга обставина, що вимагає прояснення, складається от у чому. А хiба не будь-яка людина (за винятком душевнохворих, чиє свiдомiсть аномально по визначенню), а в художньому текстi — будь- який персонаж — надiлена свiдомiстю? Адже всi ми (включаючи й персонажiв) якось орiєнтуємося в дiйсностi, щось про неï думаємо, якось ïï оцiнюємо, чогось вiд ïï чекаємо З'ясовується, що стосовно до персонажiв прози Чехова свiдомiсть не є апрiорний факт. Тобто якоюсь свiдомiстю, звичайно, надiлений абсолютно кожний персонаж, але в тiм i складається проблема, що якiсть, структура, склад свiдомостi в усiх рiзнi
 В одних воно носить винятково поверхневий, одномiрний, зовнiшнiй характер, при тiм що сама ця зовнiшнiсть може бути досить респектабельноï (як, скажемо, у фон Корена або Павла Иванича).
 Iншi персонажi, володiючи зовнi невибагливим i недосвiдченим в iдеях свiдомiстю, надiленi потенцiями, шарами свiдомостi, про якi самi найчастiше навiть не пiдозрюють (як, скажемо, Ванька Жукiв, Гусєв, Липа або та ж вовчиця з оповiдання “Бiлолобий”).
 Третi надiленi й тим i iншоï, i саме наявнiсть внутрiшнього шару свiдомостi служить для таких персонажiв джерелом саморозвитку й вiдновлення, як, скажемо, у випадку з Лаевским або Надiєю Федорiвною
 Четвертi, надiленi споконвiчно й розвиненим зовнiшнiм, i внутрiшнiм шарами свiдомостi (Старцiв, Аня з “Ганни на шиï”), поступово втрачають i те й iнше
 Даний список типологiчних варiантiв, зрозумiло, неповний i може бути розширений з опорою на дослiдження конкретних текстiв письменника


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/proces_piznannja_v_opovidanni_ioniche.dhtml