КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/rozdumi_pro_spravjni_lydski_chesnoti_za_romanom_hiba.dhtml

	Роздуми про справжнI людськI чесноти (за романом ХIба ревуть воли, як ясла повнI?) Соцiально-психологiчний роман Панаса Мирного Хiба ревуть воли, як ясла повнi ? ставить безлiч проблем. Чи головним у романi є питання, винесене в заголовок? Чи не вiдповiла на нього революцiя 1917 року? Письменники всього свiту споконвiку порушували питання про сенс людського iснування, фiлософськi категорiï життя i смертi. Чи однозначну вiдповiдь дають на них самi автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? Нi, читач розумом i серцем повинен потрудитися й знайти свою вiдповiдь.
 Спробуємо розв'язати одну з головних проблем, наприклад: Чому Чiпка став убивцею?
 Починаючи вiд життєвоï iсторiï Василя Гнидки, письменник хотiв простежити, хто i як потрапляє на дно суспiльства. Бiдували мiльйони, а злочинцями ставали лише сотнi. Не вiд боягузтва, не вiд слабостi, не вiд хвороï психiки став убивцею i Чiпка. А вiд чого?
 Ось Чiпка малий …полiз у пiч, витяг жару у покришку та й винiс у хлiвець — щоб наробити пожежi. Пiдрiс трохи. Почав пiзнавати природу. Як схопить горобеня, як крутне голiвку… Не вспiв оком моргнути, — як в однiй руцi зостався тулубець, а в другiй голiвка. Ну, з хлiвцем зрозумiло, хлiвець винен тим, що належить багатому сусiдовi, а горобеня ж чим завинило? А якийсь горобець, як жиди Христа мучили, кричав: жив-жив!
 Ось так наш герой змалку почав встановлювати соцiальну та iсторичну справедливiсть… А сам за своï вчинки намагався уникнути вiдповiдальностi. Пам'ятаєте, для чого в образах повидовбував очi?
 Вирiс Чiпка, горiлку пити навчився. Похмелиться i все ж вертає додому: …як скажений бик налiтає на хату… Брязь! — одно вiкно… Дзень! — друге… Посипалось третє… Грюк! Ногою в дверi… Полетiли й дверi у сiни. А потiм ображає рiдну матiр, яка винна перед сином-злодiєм лише у тому, що його породила i робила для нього, що могла.
 Важко читати далi розповiдь про першу Чiпчину справжню справу, свого роду посвячення в злодiйський орден. У Чiпки навiть не виникає питання, чи зможе вiн переступити через кров: перше вбивство було випадковим, планувалось тiльки пограбування. Але камiнь, кинутий у воду, дає кола: один злочин неминуче тягне за собою другий. Вороття до нормального людського життя вже немає i не може бути. Спить Чiпка. Совiсть, задобрена горiлкою, його не мучила. Чи не сучасна iсторiя перед нами, коли пiд впливом традицiйних лiкiв вiд горя (горiлка й веселе товариство, яке все розумiє) скоюються злочини, про якi, на жаль, так часто можна прочитати в сьогоднiшнiх газетах та журналах?
 Потiм у Чiпки багато буде всякого в життi i в душi. Вiн виступатиме в ролi захисника селян, його виберуть, по-сучасному, в депутати. Оберуть, бо не доведена була участь Чiпки в злочинi. А чи знайшовся б серед читачiв хтось, хто залишив би у виборчому бюлетенi прiзвище Вареника, i чи дiяв будь-де i будь-коли закон, за яким Чiпка мiг бути виправданий за вчиненi злочини i просто за свою поведiнку?
 Чiпка ненавидить багатих, сам стає багатим, потiм убиває таких, яким недавно був сам. Бiдних же не вбиває не тому, що вiн ïх любить, а тому, що в них нема чим поживитись. Вiн уже просто не може жити, не чуючи запаху кровi. Вражає те, що Чiпка пiсля злочинiв не розкаюється, i на каторгу йде …як-от сич насуплений. Тiльки коли-не-коли з-пiд насуплених брiв посилає на людей грiзний погляд.
 Насамперед хочеться зазначити те, що Чiпка, мабуть, обнадiйливо сприйняв той факт, що першi крадiжки й навiть убивство не були викритi. У нього з'явилася впевненiсть: мене не пiймають, я не якийсь там невдаха. Це часто губить людей i в наш час. Повертаючись до iсторiï земельного надiлу Чiпки, до його юностi, переконуюсь, що нiколи не було в Чiпки безвихiдного становища, що тiльки нетерпiння i злiсть на людей керували ним, штовхали до падiння.
 Читаючи роман, уявляю собi, як склалося б життя героя у вiльному свiтi. Чiпка — селянин, хороший хазяïн, добрий батько своïм дiтям, уважний i люблячий чоловiк. Своï працьовитi руки, гострий розум, рiшучу вдачу вiн застосовує для того, щоб органiзувати односельцiв на побудову багатого i справедливого життя. Думаю, що з його хистом i вдачею той куточок землi, де вiн живе, став би процвiтаючим. Його б поважали селяни.
 Вважаю, що найбiльша його помилка втому, що вiн шукав справедливостi там, де ïï нема; найбiльша його втрата — не мав духовного меча i щита, щоб боротися i перемагати.; найбiльша поразка — вiн судив людей, замiсть того, щоб судити себе.
 Отже, духовний свiт персонажа проявляється не тiльки у психiцi, а й у стосунках з вищим Законом, себто заповiдями Божими. Автор не моралiзує, вiн розвитком сюжету доводить, що грiх i щастя несумiснi.
 Конфлiкт твору — у людськiй свiдомостi. Тому й є цей роман психологiчним, бо не дає однозначних вiдповiдей на багато питань, а спонукає читача до роздумiв i власних висновкiв.
 А давайте проаналiзуємо своє життя. Чи є серед нас такi, кого б не ображали близькi люди? Чи є такi, кому вже нiчого бажати? Чи не впадаємо ми iнодi в такий вiдчай, що й жити не хочеться? Чи завжди у своïх невдачах ми звинувачуємо лише себе, а не шукаємо винуватцiв? Чи не буваємо такi беззахиснi, як i Чiпка?
 Не можна не погодитися, що навряд чи з будь-якоï скрутноï ситуацiï єдиним виходом може бути помста, а ще страшнiше — вбивство. Не можна виправдовувати злочин важким дитинством, нелюбов'ю до себе людей. Отже, не всякими шляхами можна дiйти праведного дiяння. Треба думати i думати, як, борячись проти зла, не скоïти ще бiльшого й непоправного лиха.
 Сучасний свiт — свiт вiдчуження i страху. Осмислюючи твiр Панаса Мирного, дослiджуючи душевний свiт лiтературного героя, ми вчимося визнавати перевагу духовного над матерiальним, усвiдомлювати iндивiдуальну вiдповiдальнiсть людини за все, що з нею вiдбувається.
 Життя — рiч бурхлива й не передбачувана, i щоб витримати в його швидкому потоцi, потрiбно бути сильним. Кажуть, що життя — це симфонiя, вальс або й маленька п'єса. I, на жаль, диригента часто вибираємо не ми. Але кожен творить життя своє сам, вибираючи свiй темп, свiй розмiр i свою мелодiю.
 Тож нехай порадою нам залишаються слова Панаса Мирного : Коли можна, зроби так, моя доле, щоб усi мученi заспокоïлися, ïх серце зазнало радостi, обiтри сльози гiркiï, щоб люба усмiшка заграла на веселому обличчi.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/rozdumi_pro_spravjni_lydski_chesnoti_za_romanom_hiba.dhtml