КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/socialna_psihologichna_y_moralnofilosofska_tematika.dhtml

	СоцIальна, психологIчна й морально-фIлософська тематика реалIзувалася в прозI Франка Мала проза Франка 900-х рокiв позначається драматичним напруженням пистрастрей, концентрацiєю дiï й замкнутiстю художньоï форми. Письменник звертається до аналiзу неординарних людських характерiв, часто одержимих пристрастю, до складноï взаємодiï свiдомого й несвiдомого в ïхнiй поведiнцi. Особливого значення набувають у його оповiданнях спогади, листи, щоденники, якi художньо сповiльнюють дiю, а то й повертають ïï назад (Сойчине крило, 1905).
 Соцiальна, психологiчна й морально-фiлософська тематика реалiзувалася в прозi Франка через рiзнi стильовi домiнанти. Франко загалом творить оригiнальну, синтетичну за своєю природою структуру художнього мислення, яка, з одного боку, охоплювала форми соцiологiчного студiювання, близького до наукового пiзнання, з iншого була спрямована на моральне й суспiльно-полiтичне виховання, i одночасно виступала формою параболiчного узагальнення.
 В рiзних перiодах творчостi кожна з таких структур тiєю чи тiєю мiрою домiнувала. Однак найчастiше вони поєднувалися навiть у межах одного твору. На цiй основi взаємодiяли рiзнорiднi елементи староï риторичноï системи (алегоризм, притчевiсть, символiка) й новоï, реалiстичноï, натуралiстичноï, романтичноï, навiть символiстськоï. Iмпресiонiстськи- натуралiстична стилiстика вiдчутна в творах Boa constrictor, На роботi, Лель i Полель , Чума; сугестивна сецесiонiстська стилiстика характерна для повiстей Для домашнього огнища, Основи суспiльностi, полiфонiчна музично- сугестивна образнiсть викристалiзовується в новелах початку ХХ ст.
 Значну роль у творах Франка вiдiграє також психоаналiтична образнiсть, заснована на сновидiннях, мареннях, вiзiях. Бажання, загнанi у пiдсвiдомiсть, прориваються в снах, символах, видiннях, стають об'єктом тонкого писхологiчного мiкроаналiзу. Поряд iз цим у художнiй образностi Франка важливi й елементи просвiтницькоï естетики дидактична основа, активнiсть позитивного iдеалу й ситуацiя морального вiдродження спираються на риторику, сентиментальнiсть, рацiональний схематизм; стилiстично вiдчутнi у творчостi Франка й сатира та iронiя. Хоча поєднання реалiстичних, просвiтницьких i романтичних елементiв характерне для творчостi майже всiх письменникiв другоï половини ХIХ ст., але такоï напруженоï взаємодiï художнiх стилiв i структур, як у Франка, немає в жодного з них.
 Творчiсть Франка в єдностi з його лiтературно-критичними, публiцистичними й науковими студiями можна розглядати як цiлiсну культурну школу.
 У поетичнiй творчостi Франка початок ХХ ст. прикметний також новаторством поетично мiсткоï й рацiонально виразноï лiрики. Значне мiсце посiдають лiричнi медитацiï, роздуми про природу творчого обдарування та функцiï мистецтва. На тлi поширених того часу символiстсько-неоромантичних захоплень i особливоï моди на суб'єктивiстську лiрику виваженi й чiткi Франковi строфи, ясний рацiональний смисл i морально-психологiчна тенденцiя його поезiй нiби врiвноважували цi тенденцiï, повертали до минулоï класичноï спадщини.
 Вихiд збiрки Iз днiв журби (1900) своєрiдне iнтермецо в поетичнiй творчостi Франка. В нiй вiн пiдсумовував пережите, засвiдчував свою незнищену вiру в людей та аналiзував тi втрати й болi, якi випадали на долю поета мужичого сина. Iдеал жертовного громадського посвячення поколiння 70-х рокiв, який складався й озвучувався лiричним голосом поета, дедалi виразнiше набуває культурософського забарвлення i стає пiдставою культурного мiфу про поета мужичого сина Фантастична мета: вiдродження, плебеï, праця, рух, дух — уся ця лексика вводить в атмосферу громадських iдеалiв i сумнiвiв нового демократичного поколiння.
 Вiдлунням пережитого роздвоєння й розчарування стають муки втраченоï любовi, вiдчуття життєвого тягаря, плину лiт, завмирання молодечого пафосу. Лiрика Франка набуває глибоко особистiсного звучання, стає рефлексивною й нюансованою. Вольовий, духовно-романтичний порив цього поколiння, що його заявив Гiмн, заступається болiсними й напруженими роздумамаи, в яких вiра в майбутнє i його передчуття зливаються з рефлексiями, побоюваннями, бажаннями щастя окремого iндивiда.
 Мiфологема смерть на шляху наявна в багатьох творах Франка. Бути лише мостом, посередником, провiдником, вести до щасливоï краïни мрiй, але самому не бачити ïï, вмирати на шляху, як змiя, бути терном, будiвничим майбутньоï щасливоï вiтчизни такi iдеï акумулює цей iндивiдуальний культурний мiф, що його створює пiзнiй Франко, розгортаючи та проявляючи рiзнi iпостасi образу каменяра, поета-суспiльника.
 У серединi 900-х рокiв Франкiв гуманiтаризм дедалi бiльше звiльняється вiд соцiального утопiзму i наповнюється нацiональною проблематикою. 1905 роком датована поема Франка Мойсей. Ïï структуру визначає загальний пафос романтичноï утопiï й мiфотворчостi, властивий початку ХХ ст. Мiфологiзм цього твору базовано на попереднiх культурософських iдеях поета, вiдображених у його творчостi. Символiчного й узагальненого смислу набувають у нiй тема вождя й народу, колiзiя двiйництва, мiфологема жертви.
 Бiблiйно-мiфологiчна основа й символiчна постать Мойсея дали змогу Франковi поєднати рацiональний аналiз з iррацiональним i мiфологiчним, а в планi художньому синтезувати лiричнi рефлексiï, психологiчнi сугестiï й моралiзаторськi притчi. Таким чином, поема Мойсей концентрує в планi художньому рiзнi стилi та форми художнього зображення, а в планi iдеологiчному поєднує проблематику нацiонального й особистiсного плану.
 Доля Мойсея-пророка, вiдiпхнутого своïм народом, стала тiєю духовною ситуацiєю й тим архетипом, який допомiг Франковi синтезувати емоцiйний i рацiональний досвiд власного життя, нацiонально- духовний код цiлого народу, якому судилося в сусiдiв бути гноєм, iз загальногуманiстичною проблематикою, що нею Франко вивiряв iсторичний поступ людства.
 Використавши бiблiйну легенду про пророка Мойсея вождя єврейського народу, який виводить свiй народ iз єгипетського полону до землi обiтованоï, Франко персонiфiкував у цьому образi власний сорокарiчний досвiд на службi у свого народу. Як зауважував вiн у передньому словi до Мойсея, основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своïм народом. Ся тема в такiй формi не бiблiйна, а моя власна, хоч i основана на бiблiйнiм оповiданнi.
 Протягом 90-х на початку 900-х рокiв Франко лишався в центрi лiтературного життя не лише Галичини, а й усiєï Украïни. Значну роль у цьому вiдiгравала демократична програма Лiтературно- наукового вiсника, де Франко був одним iз редакторiв. Вона була спрямована на об'єднання всiх лiтературних сил Украïни, зокрема молодих. На початку ХХ ст. на лiтературне поле виходить нове поколiння митцiв, якi особливо пiдкреслювали свiй нетрадицiоналiзм, естетичну свободу й iндивiдуальнiсть творчого самовираження. Франко протистояв ïм, з одного боку, як учитель (у чому неодноразово зiзнавалися представники львiвського модернiстського угруповання Молода муза), а з iншого як критик, естетичнi принципи якого сформувалися в минулу позитивiстську добу.
 Франко стояв у центрi iсторико-лiтературного процесу в Украïнi бiльш нiж тридцять рокiв, формуючи суспiльно-естетичну свiдомiсть. Франкова концепцiя нацiональноï лiтератури складалася протягом усiєï його творчостi. Методологiчне пiдгрунтя ïï вiн пов'язував iз культурно-iсторичною школою й етнологiєю, оскiльки, на його думку, iсторiя лiтератури має бути й iсторiєю цивiлiзацiï.
 Iсторико-лiтературна концепцiя Франка склалася на пiдставi аналiзу окремих перiодiв та етапiв лiтературного розвитку й реалiзувалася в таких синтетичних статтях i дослiдженнях, як Характеристика украïнськоï лiтератури ХVII-ХVIII ст. (1892), Русько- украïнський театр (Iсторичнi обриси) (1894), Студiï на полi карпаторуського письменства ХVII-ХVIII ст. (1901), у статтях Украïнсько- руська (малоруська) лiтература (1898), вперше опублiкованiй у чеському виданнi, Южнорусская литература (1904), написанiй для словника Брокгауза й Ефрона, Украïнцi, вперше надрукованiй угорською мовою (1911), а також в узагальнювальному Нарисi iсторiï украïнсько- руськоï лiтератури до 1890 р. (1910). Цi студiï доповнює Iсторiя украïнськоï лiтератури вiд початкiв украïнського письменства до I. Котляревського, першу редакцiю якоï Франко датував 1907 роком i рукопис якоï лишився незавершеним.
 Методологiчнi засади дослiдження украïнськоï лiтератури як лiтератури нацiональноï, ïï визначальноï характеристики й план викладу Франко узагальнив у статтях Задачi i метод iсторiï лiтератури, Метод i задачi iсторiï лiтератури, План викладiв iсторiï лiтератури руськоï. Спецiальнi курси. Мотиви, над якими вiн працював у 1891-1895 роках. Указуючи, зокрема, на прикметнi особливостi новоï украïнськоï лiтератури порiвняно зi старою, Франко пiдкреслює зв'язок лiтературноï мови з теорiєю народностi, цивiлiзацiйну iдею нового украïнського письменства, принцип iндивiдуальностi як основний естетичний принцип новоï лiтератури та ïï свiтський характер.
 Майже всю iсторiю свiтовоï культури вiд найдавнiших часiв до часiв Франка представлено в його перекладах. Пам'ятка ассиро- вавилонськоï, давньоïндiйськоï, давньогрецькоï й римськоï лiтератур, слов'янський епос i твори польського, чеського, словацького i росiйського письменства, iталiйськi, нiмецькi, французькi автори разом з iсторико-культурними коментарями та оригiнальними дослiдженнями складають доволi повну, енциклопедичного характеру перекладацьку антологiю Франка. Як iсторик культури, Франко вiдзначав також те позитивне явище, що твори украïнських письменникiв перекладалися iншими мовами i входили до скарбницi свiтового письменства.
 Оригiнальний i яскравий художник, Франко у власнiй творчостi випробовував i закрiплював форми художнього зображення, вже виробленi iншими лiтературами (польською, нiмецькою, французькою, росiйською), а також прилучався до пошуку нових способiв образотворення.
 Унiверсальнiсть науковоï й творчоï дiяльностi Франка, загалом його культурологiчна мiсiя сприяли переборенню розiрваностi лiтературного процесу в Украïнi останньоï чвертi ХIХ ст. Вiн також розгорнув на кожному з його етапiв (у 70-90-х роках) комплекс домiнантних теоретичних i практичних питань, якi визначили характер лiтературного процесу. Тим самим Франко сприяв цiлiсностi взаємодiï лiтературноï творчостi й лiтературноï критики, активiзував процес нацiонально-култьурного самовизначення, пiднiс значення i роль творчоï iндивiдуальностi.
 Притаманний Франковi культурно-iсторичний (або, за його словами, цивiлiзацiйний, моральний) пiдхiд до художнiх явищ був набагато ширший за суспiльний утилiтаризм.
 Iз власноï бiографiï Франко створив культурний мiф, а у своïй творчостi намагався гармонiзувати загальнолюдськi iдеали й потреби iндивiдуального самовизначення.
 Психоаналiз того глибокого роздвоєння, яке характеризувало свiтовiдчування украïнського iнтелiгента в добу позитивiстську й пiсляпозитивiстську, став одним iз провiдних засобiв художнього зображення у прозовiй творчостi Франка. У поезiï особливо виразно виявилися пiзньоромантичнi настроï, а еволюцiя поетичного свiту Франка пролягала вiд реальноï до моральноï поезiï. Звертаючися до документалiзму й соцiологiзму, опонуючи золяïзму, освоюючи параболiчнi форми зображення, Франко йшов за вiком i був цiлим чоловiком. Культурний гуманiтаризм дав змогу Франковi створити й розгорнути у своïй творчостi унiкальну естетико-художню концепцiю, яка за обсягом, культурним значенням i новаторським змiстом стала епохальним явищем в iсторiï украïнськоï лiтератури й культури. Водночас Франко своïм життям i творчiстю показав суб'єктивну, людську цiну культурного самопосвячення й цивiлiзацiйного вибору.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/socialna_psihologichna_y_moralnofilosofska_tematika.dhtml