КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/sribne_stolittja_rosiyskoi_poezii.dhtml

	СрIбне столIття росIйськоÏ поезIÏ Микола Гумiльов розстрiляний бiльшовиками. Олександр Блок рано помер з голодному i холодному Петербурзi, не маючи змоги виïхати з краïни на лiкування. Володимир Маяковський, Марина Цветаева, Сергiй Єсенiн покiнчили життя самогубством. Йосип Мандельштам, Микола Клюев загинули в радянських концтаборах. Анну Ахматову, Бориса Пастернака цькували, звинувачували в буржуазних тенденцiях, замовчували ïхню творчiсть.
 Цi поети однiєï з найзагадковiших епох в iсторiï росiйськоï культури “срiбноï доби” стали гордiстю росiйськоï л'Ггератури i ïï болем, тому що доля бiльшостi з них була трагiчною. Отже, тема сьогоднiшнього уроку: “Срiбне столiття” росiйськоï поезiï. Символiзм, акмеïзм, футуризм. Трагiчнi долi митцiв. Пушкiнську епоху називають “золотим столiттям” росiйськоï поезiï. Продовжуючи традицiю, кiнець 80х рр. XIX початок XX ст. називають “срiбним столiттям”. Важко зараз сказати, хто перший ужив цей термiн. Назва “срiбне столiття” виникла одночасно i в емiгрантському оточеннi, i в Росiï. Саме злам столiть названий у Анни Ахматовоï “срiбним столiттям”.
 Лев Гумiльов так розповiдає про появу цих вiршiв. “Говорили ми з Анною Андрiïвною про поезiю. Я ïй кажу: “Золоте столiття” це Пушкiн та iншi, ви як мiсяць”. ”Чому?” запитала Анна Ахматова. Я вiдповiв: “Вони писали про стороннiх: про Євгенiя Онєгiна, кавказького полоненого, мiдного вершника, мертвi душi . А ви весь час пишете про себе, “я i я”, тому вони сонце, а ви мiсяць.” “О сину, дякую! Продай менi цю iдею”, зрадiла Анна Ахматова. Таку неï з'явилися в “Поемi без героя” цi чудовi рядки:
 И серебряный месяц ярко
 Над серебряным веком стыл…
 Вiдомий росiйський письменник Валентин Катаев на початку 80х рр. XX ст. написав книгу спогадiв про митцiв “срiбного столiття” i назвав ïï “Алмазный мой венец”. На сьогоднiшньому уроцi нам належить пiдтвердити метафоричнi слова Валентина Катаева.
 Матерiал для вчителя (за книгою ДубiнськоïДжалiловоï “Срiбне столiття”. Мемуари.).
 “Срiбна доба” росiйськоï поезiï частина Ренесансу початку 20 столiття. Це був розквiт думки i талантiв. В галузi фiлософiï Росiя дала свiтовi плеяду блискучих iдей, серед яких передовсiм слiд назвати Соловйова, Iлына, Бердяева. Росiйський живопис представляли Рєпiн, Врубель , Рерiх, Кустодiєв, Театр Шаляпiн, Комiсаржевська, Чехов. Чудову музику творили Скрябiн, Рахманiнов , Стравiнський, навiть короткий перелiк дає зрозумiти, в якiй атмосферi народжувалась i розвивалась “срiбна доба”росiйськоï поезiï. Цей перiод об'єднав рiзнi таланти: Костянтина Бальмонта та Iгоря Северянiна, Валерiя Брюсова та Велимира Хлєбнiкова, Миколи Гумiльова та Володимира Маяковського, метрiв В'ячеслава Iванова, Iнокентiя Анненського, початкiвцiв Олександра Блока, Анну Ахматову, Олександра Мандельштама. Високе призначення мистецтва вони бачили в розкриттi неповторного внутрiшнього свiту людини. “Я спонтанно и просто открываю мою душу, открываю, хочу, чтобы “интимное стало всемирным”, писав Федiр Сологуб.
 Це була доба небувалого розквiту лiрики, авангардистських знахiдок та вiдкриттiв. У своïх пошуках поети зверталися до фiлософських iдей Канта, Шопенгауера, НIцше, Бергсона, Фрейда. Особливо популярними у росiйських модернiстiв були концепцiï Соловйова та Бердяева. У цей перiод особливо загострюється полемiка навколо культурного i полiтичного життя в перiод формування лiтературних напрямiв.
 Особливiстю “срiбного столiття” є те, що його творцями були поети, полярнi за своïми творчими принципами. Але всiх ïх об'єднувало одне: усвiдомлення своєï епохи як особливоï, яка виходить за рамки попередньоï. Розмаïття фiлософських iдей зумовило формування багатьох художнiх напрямiв i течiй росiйського модернiзму, серед яких провiдними стали символiзм, акмеïзм, футуризм.
 Розповiдь про лiтературнi напрями “срiбного столiття” заздалегiдь пiдготовлених учнiв.
 Ученьлiтературознавець. Символiзм став першою лiтературною течiєю цiєï доби. Росiйський символiзм розвивався пiд впливом творчостi французьких поетiв Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо. Дiйснiсть, видимий свiт символiсти оголосили iлюзiєю, а мрiю, iнтуïцiю найвищою реальнiстю. Поезiя символiстiв мiстить iнакомовлення, мiстичнi мотиви, натяки.
 Из мира чахлой нищеты,
 Где жены плакали и дети лепетали,
 Я улетал в заоблачные дали
 В объятьях радостной мечты,
 И с дивной высоты надменного полета
 Приобретал я мир земной.
 И он сверкал передо мной,
 Как темной ткани позолота.
 Ф. Сологуб
 Слово “символiзм” походить вiд грецьк. “символ”, “знак”. Поети цiєï течiï використовували символ для вираження незбагненноï сутi життєвих явищ, потаємних та мiстичних уявлень, прозрiнь i рацiональних осяянь. Символ це розгорнутий образ, який виявляє приховану сутнiсть явища, людськоï душi. Це багатозначний образ, який кожен розумiв залежно вiд особистого досвiду. Символiсти надавали великого значення мелодiйностi художнього слова. Це поезiя не яскравих кольорiв, а напiвтонiв та вiдтiнкiв. Поезiя, яка прагне поєднати те, що в реальному життi не поєднується. Теоретики росiйського символiзму Дмитро Мережковський, В'ячеслав Iванов, Андрiй Бєлий вказували на особливе значення художнього символу, на те, “що дiє сильнiше на серце, нiж те, що виражено словами”. Прекрасна Дама для поетiвсимволiстiв є символом iншого свiту, втiленого у переживання лiричного героя. Особливе значення поети надавали музикальностi мови, ïï таємничостi, насичуючи вiршi алiтерацiями та асонансами. Вечер. Взморье, вздохи ветра,
 Величавый возглас волн.
 Близко буря. В берег бьется
 Чуждый чарам черный челн.
 К. Бальмонт
 Усерединi 1990 рокiв виходять друком три рукописнi збiрки “Росiйськi символiста” пiд редакцiєю Валерiя Брюсова, який стає головним теоретиком течiï. Поет i критик Владислав Ходасевич писав: “Символiзм був не тiльки лiтературною школою, але й способом вiдчувати, мислити, способом жити”. Поезiя росiйського символiзму об'єднує творчiсть двох поколiнь старшого й молодшого. До старшого належали Мережковський, Гiппiус, Бальмонт, Брюсов. Молодшi символiсти Бєлий, .Iванов, Соловйов, Блок.
 Талановитою та самобутньою була поетеса Зiнаïда Гiппiус (18691945), яка оспiвувала теми згасання, смертi, висловлювала потяг до небуденностi, до того, “чого нема на свiтi”, до чуда. У ïï вiршах знаходимо нагромадження однотипних образiв, повтори, чергування рiзноï довжини рядкiв, алогiзми та суперечностi.
 Окно мое высоко над землею,
 Высоко над землею.
 Я вижу только небо с вечерней зарею,
 С вечерней зарею.
 И небо кажется пустым и бледным,
 Таким пустым и бледным…
 Оно не сжалится над сердцем бедным,
 Над моим сердцем бедным.
 Увы, в печали безумной я умираю,
 Я умираю, Стремлюсь я к тому, чего не знаю,
 Не знаю…
 И это желание не знаю откуда
 Пришло, откуда, Но сердце хочет и просит чуда,
 Чуда!
 Поет-символiст Костянтин Бальмонт намагався художнiми засобами стверджувати життєлюбство, хоча у його поезiях простежується i сумний, тривожний настрiй. Вiн також полюбляв рiзнi повтори, покликанi заворожувати, чарувати своєю мелодiйнiстю.
 Бальмонт залишив велику лiтературну спадщину: 35 книжок поезiй, 20 прози, перекладав Едгара По, Шеллi, Кальдерона. Бальмонтiвськi переклади нараховують бiльше одного мiльйона друкованих сторiнок. Свiтова лiтература не має аналогiв: Бальмонт поет, Бальмонт перекладач, Бальмонт теоретик.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/sribne_stolittja_rosiyskoi_poezii.dhtml