КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/suchasna_koncepcia_movnoi_osviti_uchniv_i_shljahi.dhtml

	Сучасна концепцIя мовноÏ освIти учнIв I шляхи ÏÏ реалIзацIÏ Для полiпш стану вивч УМ потреба здiйснити оновл змiсту мовн освiти на основi поєдн культурологiчного, комунiкативно-дiяльнiсного, проблемно- пошукового, особисто зорiєнт пiдходiв. Р-к мовл має набути статусу провiдного принципу в ЗОШ. Суч конц мовн освiти базується на держ стандартi базовоï i повноï сер освiти, прийнята 2000р, i передбач реалiз-ю 4 осн змiстових лiнiй: *освiтньоï (у методичцi замiсть цiєï названа лiнгвiстична), * комунiкативноï, *культурологiчноï (передбач ознайомл з культур, iстор культури Укр у процесi засвоєння мовн матерiалу), *дiяльнiсноï (готує школярiв до майб життя). Окресл мету i завд освiти учн, щоб виховати нац свiдому мовну особ-ть, яка зумiє себе реалiз в ж. Завд: вмiння грамотно говор, пис, спiлкув.
 7. Особливостi становлення i розвитку загальнонародноï i ЛМ укр.
 народностi, вiдбиття цього процесу у давнiх памятках.
 В КР приблизно видiляють такi типи i жанри мови: дiлова (Судебник Ярослава Мудрого), книжно-словянська (оригiнальна i перекладна лiтература: житiя, повчання, проповiдi, твори моралiзаторського типу, молiння i т. п.), народно-лiтературна (свiтська перекладна iоригинальна лiт-ра: лiтописи(Повєсть времянних лiт, Галицько-Волинський лiтопис); iсторико-оповiднi твори(Слово о полку Iгоревiм);повчання (повчання В. Мономаха), листування), церковнословянська (канонiчнi богослужбовi тексти (переклади святого письма).Теорiï: цсл. була лiтературною (Шахматов вважав, що вона викликає появу давньоруськоï), давньоруська була лiт. (Обнорський), лiт. мова була суржик.
 8. Стара украïнська лiт. мова. книжна (церковно-словянська),
 народна (руська, проста руська, дiалектно-народна). 14-16 ст лiт.
 руська мова в Литовськiй державi. Державною мовою Лит. держави стала
 мова завойованого народу, ïï дiловий тип (руська мова), нею
 писалися усi литовськi статути, iснувала в укр. i бiлорус. варiантах.
 Памятки укр. грамоти. Функцiï дiлова мова, мова частини
 лiтовських лiтописiв, iнодi мова перекладу цсл. текстiв. 1385
 Кревська унiя, 1569 Люблiнська унiя (рамки iснування).
 9. Шляхом трансформ. руськоï мови утворилася проста руська мова
 уживалася як в усному спiлкуваннi освiчених верств населення, так i
 обслуговувала дiлове життя, мова худ. i полемiчноï лiтератури,
 лiтописiв, перекладу церк. текстiв. Найвизн. памятка Пересопницьке
 Євангелiє. Дiалектна база пiвденно-захiднi, частка
 пiвнiчних дiалектiв. Мовнi елементи украïнiзми, полонiзми,
 латинiзми, церковнословянiзми, бiлорусизми. Пiсля простоï
 руськоï мови перiод дiалектно-народноï мови (друга половина
 17 ст. 18 ст.) 5. З кiнця 18 ст. Нова украïнська лiтературна
 мова. 1837 Русалка Днiстрова на Зах. Украïнi, написана
 фонетичним правописом, альманах, видавали Якiв Головацький, Маркiян
 Шашкевич, Вагилевич (Руська трiйця). З 1939 мовний процес на захiднiй
 i схiднiй Укр. обєднався.
 Взаємодiя УЛМ з живою загальнонародною УМ вступає в нову фазу починаючи з появи Енеïди Котляревського(1789). З цого часу зявляється нова УЛМ, в основi якоï лежить укр. нац. мова. стара ж УМ остаточно припинила своє iснування. ЛМ вже не вiдгороджується вiд нар. розмовноï мови, цiлком грунтується на живiй, нац. мовi. мiсцевi дiалекти поступово втрачають свою самобутнiсть, що чимраз бiльше посилює єднiсть нацiональноï мови на всiй територiï.
 Дiалектна база в рiзнi етапи рiзна. Стара УЛМ пiвденно-захiднi дiалекти. З виходом Е Котляревського(1798)+ ТШ +Квiтка зсув в бiк середньо надднiпрянських дiалектiв. Лiт. мова має наддiалектний хар-р i дуже сильну iнтегрувальну функцiю.
 12. Правописнi системи украïнськоï мови 19 ст. Методика вивчення орфографiï в школi.
 Вiд поч. 19 ст. в укр. мовi поширюється фонетичний (фонематичний) П., принцип якого позначення однiєю лiтерою однiєï фонеми. Першу спробу закрiпити цей П. зробив О. Павловський у Грамматике малороссiйскаго нарчiя (1818). Нову тенденцiю до фонетизацiï укр. П. пiдтримали в 1-й пол. 19 ст. харкiв . письменники П. Гулак- Артемовський, а також Г. Квiтка-Основяненко, Є. Гребiнка, С. Писаревський та iн. Засадою слобожан, варiанта П. було писати так, як вимовляється, з послiдовним використанням i дотриманням вимови лiтер рос. алфавiту. Рiзнi письменники вносили до цього правопису iндивiд. змiни й доповнення, що розхитувало його систему. У 2-й пол. 19 ст. вiн вийшов з ужитку. Значно популярнiшою виявилась орфогр. система, що ïï розробив П. Кулiш у кiн. 50-х pp. 19 ст. Проте кулiшiвка вiдзначалася прагненням до зайвоï фонетизацiï правопису дiєслiв, закiнчень — ться, — шся, вiдмовою вiд наявних у попереднiх П. сполучень йо, ьо на користь лiтери ё, вiдсутнiстю лiтери для йотованого е (у попереднiх П. уже вживалася лiтера є), збереженням знака ъ у кiн. слова пiсля приголосних тощо. Цi недолiки значною мiрою були усуненi в П. Пiвденно-Захiдного вiддiлу Росiйського географiчного товариства (1873), спiвавторами якого були П. Житецький та К. Михальчук. З ïхньоï iнiцiативи до кулiшiвки було внесено змiни: йотований звук i вперше став позначатися лiтерою ï, йотований е лiтерою є, у кiнцi слова перестав вживатися ъ, вибуховий г передавався не лат. лiтерою g, а буквосполученням кг. Але у звязку з Емським актом 1876 цей П. було заборонено. Вiд 1876 до 1905 на Сх. Украïнi всю укр. л-ру друкували рос. абеткою згiдно з рос. П. (в середовищi укр. iнтелiгенцiï вiн дiстав iрон. назву ярижка). Лише пiсля 1905 знову зявилася можливiсть книгодрукування укр. мовою, у звязку з чим стала актуальною i проблема П. Усi книжки, укр. газети й журнали, що виходили в Надднiпр. Украïнi 1905 14, друкувалися трохи видозмiненою кулiшiвкою, спопуляризованою шкiльними пiдручниками i Словарем украïнськоï мови за ред. Б. Грiнченка. Серед нових особливостей цього П. вживання лiтери ґ на позначення вибухового g, позначення мякостi кiнцевого р, закiнчення и в род. вiдмiнку однини iменникiв ж. р. на приголосний, написання и на поч. слова перед н (инiй, инший) тощо. У Зх. Украïнi (Сх. Галичина, Буковина, Закарпаття) на поч. 19 ст. вживали за традицiєю старословян. кириличну азбуку Першу спробу фонет. П. за принципом пиши, як чуєш, а читай, як видиш у Зх. Украïнi зробили М. Шашкевич, I. Вагилевич та Я. Головацький у виданому 1837 ґражд. шрифтом лiт. альманасi Русалка Днстровая. Згiдно з цим правописом, лiтера i послiдовно вживалася на позначення звука i (< о, е в новозакритих складах), лiтери о, е для звукiв о, е. Уперше вводилося буквосполучення йо на позначення йотованого о та ьо на позначення мякостi попереднього приголосного перед о, запроваджено в гражданську азбуку лiтеру є для позначення мякостi попереднього приголосного та передачi йотованого е.. До абетки було введено нову лiтеру (нескладове у) i вилучено зайвi лiтери ы, ъ. Закiнчення дiєслiв — ться передавалося через т-ся, частка — ся з усiма дiєсловами писалася через дефiс. Альманах. У 60 80-х pp. 19 ст. у Зх. Украïнi користувалися двома правописами: iсторико- етимологiчним М. Максимовича (москвофiли) i фонетичним П. Кулiша (народовцi). Мiж прихильниками обох П. (етимологiï i фонетики) велася боротьба, яка закiнчилася аж у кiн. 19 ст. перемогою прихильникiв фонет. П. (Азбучна вiйна ). У кiн. 70-х pp. у Галичинi до кулiшiвки долучився i фонет. правопис М. Драгоманова драгоманiвка. Позицiï фонетистiв значно змiцнiли пiсля виходу 1886 Малоруско-нiмецького словаря Є. Желехiвського, надрукованого фонет. орфографiєю, пристосованою автором до особливостей укр. мови в Галичинi. Цей П., вiдомий пiд назвою желехiвка, набув значного поширення, з 1893 вiн запроваджений у шкiльному навчаннi й визнавався як єдиний офiцiйний аж до 1922, а деякi твори друкувалися ним аж до 1940.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/suchasna_koncepcia_movnoi_osviti_uchniv_i_shljahi.dhtml