КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/ukrainskiy_knjaz_be_cholom_ridniy_ukraini.dhtml

	УкраÏнський князь бє чолом рIднIй УкраÏнI (Євген Маланюк) Євген Маланюк (1897-1968) один iз найобдарованiших i найiнтелектуальнiших митцiв украïнськоï емiграцiï та новiтньоï вiтчизняноï лiтератури в цiлому. Походив iз старого козацького роду, здобув непогану рiзнобiчну освiту. В буремнi 10-тi був спочатку поручиком царськоï армiï, потiм старшиною армiï Украïнськоï нацiональноï Ради (УНР). Пiсля занепаду УНР 1920-го iз тисячами таких, як сам, подався в емiґрацiю. У таборi для iнтернованих заснував лiтературний журнал Веселка. В Чехос-ловаччинi закiнчив гiдротехнiчний вiддiл Украïнськоï господарськоï академiï. Хвилi Другоï свiтовоï вiйни занесли його аж до Америки. До самоï смертi вiн прожив у Нью-Йорку, працюючи в iнженерному бюро.
 Ставлення поета до Украïни було дуже складним i неоднозначним. Воно просякло як художню, так i публiцистичну спадщину поета. Найглибшою теоретичною працею є стаття Малоросiйство, опублiкована 1959 року у Нью-Йорку. Маланюк розглядає малоросiйство як типове поняття, вiдносячи його не тiльки до украïнцiв: Згадаймо ще донедавна памятний нам тип, наприклад, австрiйця, який, без особливих перешкод, мiг бути одночасно чехом чи хорватом, поляком чи русином-украïнцем. З його точки зору малоросiянин пересiчний тип iмперськоï людини, позбавленоï своєï нацiональностi. Причому проблема полягає не в систематичному знищеннi украïнськоï культури Росiєю, а в нацiональнiй капiтуляцiï, визнаннi своєï вторинностi й неповноти свого народу й культури.
 В украïнськiй iсторiï малоросiйство проявляється у безвiллi, хитливостi, нерiшучостi, небажаннi творити власну iсторiю. Саме в цьому Маланюк бачить причину поразки Центральноï Ради 1918 року.
 У малоросiян вiдсутня iсторична память. Вони не хочуть прислуховуватися до урокiв минулого. Та саме в нашiй iсторiï Маланюк знаходить лiки вiд цiєï хвороби. Малоросiйству вiн протиставляє мазепинство: опертя, на прикладi гетьмана Iвана Мазепи, на власнi сили, церкву, культуру. Найважливiшим етапом подолання цiєï хвороби Украïною вiн вважає набуття державностi, незалежностi нашого краю.
 У Маланюковiй поезiï у ставленнi до Украïни тiсно переплелися любов i ненависть. Ця тема розвивалася протягом трьох перiодiв. 1923 року вiн ще повен надiй на революцiйне звiльнення своєï Батькiвщини: Несамовитим криком крови Роздерлися твоï уста: сурмиш у рупор пурпуровий, Вагiтна бурями повстань!
 З несамовитого Синаю Ти ураганом голосiв Гукаєш, кличеш, проклинаєш В своïй розiпятiй красi. (Несамовитим криком крови) Проте укрiплення в Украïнi бiльшовицькоï влади викликає несподiвану реакцiю поета:
 Лежиш, скривавлена i скута, Мов лебiдь в лютiм полонi. Яка ж страшна твоя покута! Якi глухi, жорстокi днi! Але вiд спiвчуття вiн переходить до гнiвних обвинувачень: Нi, Ти не мати! Шал коханки У чорнiм полумï коси, В обличчi степовоï бранки хмiль половецькоï краси. Та Маланюк нарештi оговтується:
 Прости, що я не син, не син Тобi ще, Бо й Ти не мати, бранка степова! З твоïх степiв летять птахи зловiщi А я творю зневажливi слова.
 (Псалми степу)
 Так вiн, зазначаючи небажання украïнцiв боронити рiдну землю до останнього подиху, визнає й свою вину, що й вiн не зробив усього, що залежало вiд нього, для цiєï справи.
 Така суперечливiсть гнiву i пристрасноï любовi проходить через всю поетову творчiсть. Тiльки 1941 року вiн висловлює надiю на падiння бiльшовицькоï державноï машини й звiльнення вiтчизни (Ми повертаємося вспять). У повоєнний час тема Украïни перестає бути головною у його творах.
 Привертає увагу те, що Маланюк, нестримний у своïй любовi й ненавистi, в той же час пiддає глибокому аналiзовi стан украïнськоï державностi та нацiональноï свiдомостi. Вiн постiйно звертався до iсторiï Украïни в пошуках хибного повороту, який призвiв до наявного стану справ. Визнаючи невичерпнiсть нашого духу (Невичерпальнiсть), вiн шукає помилки то в поразцi Карла I у Полтавськiй битвi (Полтава), то у згасаннi впливу на словян бiльш цивiлiзованих i енергiйних варязьких племен (Варязька весна). Головний висновок його екскурсiв у минуле в тому, що любов до вiтчизни проявляється не в солодких пiснях пiд кобзу у вишневому садку, а в осмислених, конкретних дiях у вирi сучасного життя. Таким чином, Маланюк поет глибокоï думки i вольовоï напруги. Вiн ворог лiричноï розслабленостi. Поезiя, на його думку, повинна бути наповнена волею до перемоги. Лиш така поезiя може формувати активну, дiлову людину. А нинiшня Украïна саме такоï людини i потребує.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/ukrainskiy_knjaz_be_cholom_ridniy_ukraini.dhtml