КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/utverdjennja_morali_v_povisti_kvitkiosnovjanenka_serdeshna.dhtml

	Утвердження моралI в повIстI КвIтки-Основяненка Сердешна Оксана 1841 роцi в альманасi Ластiвка побачила свiт повiсть Г. Квiтки- Основяненка Сердешна Оксана. Цей твiр був високо оцiнений Т. Шевченком, П. Кулiшем, В. Далем, О. Потебнею. Що ж пiдкорювало в ньому вiдомих письменникiв та мовознавцiв? Звичайно ж, вiдповiднiсть християнськiй моралi, тобто найблагороднiшим людським iдеалам. Ставлячи за найпершу повиннiсть натури людськоï моральну чистоту, особисту правдивiсть та добрiсть,- писав С. Єфремов,- Квiтка й шукав зразкiв цього в людях Образ головноï героïнi повiстi Оксани, ïï доля i являють собою згусток морально-етичних проблем, що розвязуються автором з надзвичайною майстернiстю. Оксана, донька сiльськоï вдови Векли Ведмедихи, покохала капiтана, який разом iз солдатами прийшов у ïхнє село на постiй. Початок твору нагадує нам поему Т. Шевченка Катерина. У листi до Кобзаря 23 жовтня 1840 року Г. Квiтка- Основяненко писав: Списав i я Сердешну Оксану, от точнiсiнько як i Ваша Катерина Як то ми одно думали про бiдних дiвчат та про бузовiрних москалiв. Так, тема твору перегукується iз поемою Т.Шевченка, але до показу подальшоï долi героïнi Квiтка пiдiйшов iз гуманiстичних позицiй. Повiривши в кохання капiтана, Оксана тiкає з ним, кинувши напризволяще матiр. Пiзнiше, дiзнавшись про намiр капiтана видати ïï замiж за денщика чи програти у карти, в душi дiвчини зростає почуття ненавистi до зрадника. Саме з цього моменту автор переходить до зображення не тiльки соцiально-побутового конфлiкту, а й з надзвичайною майстернiстю розкриває психологiчний стан героïнi. Оксана, доведена до вiдчаю, розумiє своє моральне падiння, ïï пригнiчує почуття провини перед матiрю. I, найголовнiше, волiє прийняти яку завгодно покуту, щоб отримати Боже й людське прощення. На вiдмiну вiд Катерини Оксана замислюється над долею маленького сина. До речi, до розумiння власноï вiдповiдальностi вона проходить певний шлях вагань. У страшному психологiчному станi, близькому до божевiлля, вона знаходить винуватця власноï трагедiï- сина. Воно не дитя менi, воно ураг мiй Отут, у канавi, викопаю йому гарненьку ямку, положу його любенько та разом землею i засиплю, i гробик виведу; воно i не зчується, мов засне Нехай копитан ськає свого сина!.. Але дитина, прокинувшись, виводить жiнку iз цього жахливого стану. Це було воскресiнням героïнi. Початком нового життя. Г.Квiтка-Основяненко зворушливо описує сцену, як малий Митрик, простягаючи рученята до матусi, забелькотiв: Мамо!.. Мамо!.. Бозя!.. Саме останнє слово i стало тiєю магiчною силою, що повернула героïню до дiйсностi, до усвiдомлення материнського обовязку. Власна трагедiя поступилася мiсцем природнiй силi духу жiнки.
 Пройшовши нелегкий шлях життєвих випробувань, Оксана стала сердечнiшою у ставленнi до людей. Тому слово сердешна у назвi твору можна розцiнювати двояко. У цьому словi — i трагедiя жiнки, i вiдродження кращих рис, що властивi украïнкам. Повiсть закiнчується щасливо. Петро, звичайний сiльський парубок, у своïх почуттях до Оксани, ïï матерi, Митрика пiднiсся до вершин справжньоï любовi, виявляючи справжнє душевне благородство. На мою думку, в порiвняннi з Катериною Т. Шевченка повiсть Г. Квiтки-Основя-ненка має бiльш помiркований характер, бо наближена до пiднесення найблагороднiших людських iдеалiв. У 1918 роцi, репресований пiзнiше, лiтературознавець Василь Бойко писав: Мораль Квiтки — загальнолюдська мораль, мораль християнська, яка ще не стала трюïзмом, а повна глибокого значення для кожноï людини в усi часи. Саме це i визначає iнтерес до твору наших сучасникiв.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/utverdjennja_morali_v_povisti_kvitkiosnovjanenka_serdeshna.dhtml