КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/vidobrajennja_viyni_u_francuzkiy_literaturi.dhtml

	ВIдображення вIйни у французькIй лIтературI Подiï розгорнулися блискавично й прийняли трагiчний для Францiï зворот. У вереснi 1939 року Францiя вступила у вiйну з Нiмеччиною. До травня 1940 року вона переживала перiод дивноï вiйни, коли правителi Францiï особливо усердствовали в переслiдуваннi французьких демократичних сил, а не в боротьбi з фашизмом. 10 травня 1940 року в краïну вторглись нiмецькi вiйська, i вже 22 червня була пiдписана капiтуляцiя. Двi третини Францiï були окупованi, а на iншiй ïï частинi влаштувався недовговiчний марiонетковий режим уряду Вiшi; у листопадi 1942 року гiтлерiвськi й iталiйськi вiйська окупували й цю територiю
 Пораженськi або песимiстичнi настроï, дух Вiшi, дух колаборацiонiзму й обскурантизму поширилися у французькiй лiтературi з 1940 року досить помiтно. Серед лiтераторiв, що ганьбили краïну, подвизались насамперед представники вкрай правого крила французькоï лiтератури — начебто расиста й цинiка Селiна й iн. Створення режиму Вiшi було практичним здiйсненням реакцiйноï, монархiчноï iдеологiï, здавалося реваншем для тих реакцiйних сил, якi не змогли узяти гору нi в роки справи Дрейфуса, нi в лютому 1934 року. Але й мэтр естетiв Андре Жид приєднав свiй голос до ганебного хору — покинувши Францiю, вiн мiркував про могутнiсть гiтлерiвськоï iмперiï й про безсилля Опору. Андре Бретон i деякi iншi письменники-модернiсти влаштувалися в Америцi. Iз цього далека Бретон засуджував фашизм, але в той же час застерiгав вiд .зiткнення iдей з людською масою i переконував, що вiйна оголила безсилля реалiзму i стимулювала розвиток сюрреалiзму
 Але не сюрреалiзм, а реалiзм одержав у роки вiйни ^потужний стимул розвитку. Якщо говорити про справжнi завоювання французькоï лiтератури, то насамперед це лiтература Опору, особливо поезiя,- вiршi Арагону, Элюара й iнших поетiв
 Окупацiя Францiï викликала в лiтературi рiзке розмежування сил. Риса пройшла насамперед мiж тими, хто зрадив, упокорився, i тими, хто виявився здатним до опору, хто вибрав боротьбу. Рух Опору наростав з кожним роком, вилившись в ,1944 року в народне повстання, що звiльнило вiд гiтлерiвцiв Париж. Цей рух було складним по своєму полiтичному складi — полiтично складним був i вигляд лiтератури Опору Ядром i самою активною частиною патрiотичноï лiтератури були комунiсти; ïм належала провiдна роль у зiмкненнi письменникiв-антифашистiв, у створеннi в 1941 роцi Нацiонального комiтету письменникiв, у виданнi патрiотичноï лiтератури, у виробленнi эстетических принципiв лiтератури Опору. Друкованим органом Нацiонального комiтету стала газета Леттр франсез. Це пiдпiльне лiтературне видання готовив письменник- комунiст, у недавнiм минулому редактор журналу Коммюн, Жак Декур. Однак плiд своïх праць Декур не побачив — навеснi 1942 року гiтлерiвцi розстрiляли Декура, а перший номер газети вийшов восени того ж року. У Парижi дiяло також пiдпiльне видавництво Пiвнiч, органiзоване Веркором, на пiвднi—видавництва Зiрки i Французька бiблiотека, що поєднували навколо себе письменникiв Опору
 Неоднорiдна в полiтичних вiдносинах, ця лiтература була неоднорiдноï й у своïх художнiх принципах. Звичайно, боротьба проти окупантiв у рiзних письменникiв будила цивiльнi почуття, загострювала увагу до полiтичних проблем, демократизувала ïхнє мистецтво. У цiй боротьбi переборювалися распространившиеся напередоднi вiйни й у роки дивноï вiйни настрою розгубленостi й песимiзму. Вiйна поставила лiтературу перед подiями великими, загальнонацiональними, допомогла вивести мистецтво з полону естетства й суб'єктивiзму, з полону дрiбноï проблематики. Розвивалося почуття суспiльноï вiдповiдальностi й суспiльноï значимостi мистецтва. Звiрства фашизму збудили бажання захистити й возвеличити людини
 Безпосередньо в роки Опору плiдний його вплив виявився сильнiше всього в поезiï. Чимало поетiв, дуже далеких друг вiд друга по полiтичним i эстетическим переконаннях, були залученi в епопею Опору й епопею цю у своєму мистецтвi вiдбили. Поезiя тодi надзвичайно оживилася й освiжилася: вона зайняла не тiльки в життi мистецтва, але й у життi французького суспiльства таке мiсце, якого, мабуть, нiколи ранiше не займала. Не дивно, що затвердилася вона як нацiональна i як реалiстична поезiя. Досвiд найбiльшого поета французького Опору^- Луи Арагону мав тому виняткове по важливостi й по характерi значення. Його практична й теоретична робота, спрямована на вiдродження нацiональноï поезiï, його патрiотична поезiя залишаться як один iз самих могутнiх доказiв розквiту мистецтва, що черпає свою силу в життi народу, у нацiональному художньому досвiдi”.
 Про це говорить i творчiсть iншого великого поета — Поля Элюара (псевдонiм П. Гренделя, 1895-1952). Шляхи Арагону й Элюара, найбiльших поетiв-сюрреалiстiв, спочатку, в 20-i роки, були близькi. Потiм цi шляхи розiйшлися — Элюар i в 30-i роки спiвробiтничав iз Бретоном. А в роки вiйни Арагон i Элюар знову виявилися поруч, але вже в антифашистському пiдпiллi, у комунiстичнiй партiï (Элюар вступив у партiю в 1942 роцi). Поля Элюар, як i Арагон, у реальностi, у бойових справах патрiотiв, знайшов джерело поетичного натхнення. До тому були вiдомi передумови й ранiше — у роки першоï свiтовоï вiйни починаючий поет оспiвував життя, любов, мир (збiрник Вiршi для миру, 1918; перший збiрник вiршiв Элюара був виданий в 1917 роцi). В 1936 роцi поет був в Iспанiï, i в його вiршах змiцнилися оптимiстичнi мотиви, з'явилися новi, суспiльнi, антифашистськi теми (збiрник Природний хiд речей, 1938). Вiд крайностей сюрреалiзму поезiю Элюара рятував незмiнний лiризм, усе бiльше осознававшееся поетом тяжiння до iншим, до спiльностi i турбота про простоту вираження. Элюар був поетом любовi; правда, вiн занадто довго не цурався принципiв сюрреалiстичноï поезiï, нищiвний видимий свiт. Збiрникам 20 — початку 30-х рокiв (Осередок болю, Безпосереднє життя i iн.) бракувало вiдчутного, конкретного образа людини; почуття розчинялися в ланцюзi незлiченних несподiванок, асоцiацiйi метафор


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/vidobrajennja_viyni_u_francuzkiy_literaturi.dhtml