КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/analiz_opovidannja_nabokova_kolo.dhtml

	АналIз оповIдання Набокова Коло До середини 1936, незадовго перед тим, як назавжди покинути Берлiн i вже у Францiï закiнчити Дарунок, я написав уже, напевно, чотири п'ятих останньоï його глави, коли вiд основноï маси роману раптом вiддiлився маленький супутник i став довкола нього обертатися, так сказав сам Набоков про це оповiдання в передмовi до одному зi своïх збiрникiв. Логiчно й доказово виглядає авторська рецензiя, i читач хоче повiрити, що Коло тiльки довесок, хоча й зi своєю орбiтою й своïм розцвiченням полум'я, до Дарунка, одна з карток iз записами сцен майбутньоï книги, що у загальнiй картинi виявилася лишнейе Не вiрте цьому найменш росiйському iз всiх росiйських письменникiв на слово! Його слова про себе вiртуозна гра, цiль якоï переплутати покажчики в коридорах пам'ятi, створити своє життя для бiографiв так, як вiн створював долi героïв для читачiв. Насправдi, уперше Коло був опублiкований на два роки ранiше зазначеноï Набоковим дати пiд невигадливою назвою Оповiдання. Т. е. не Коло вiддiлився вiд Дарунка, скорiше, бiльша частина роману виросли з Оповiдання. Говорячи про Коло як про супутник роману, Набоков намагається пiдтвердити поширена думка про своïй безстрасностi: вiдповiдно до логiки, менша маса буде обертатися навколо бiльшоï. Але проза Набокова iрреальна, i цiлком виправданим буде припущення про первиннiсть Кола. Тому будемо розглядати Коло як самостiйний добуток, як один iз ключiв до всiєï прози автора
 Оповiдання позбавлене яскраво вираженоï дiï, i змiст його сприймається скорiше не через опис що вiдбувається, як у добутках iнших авторiв, а через вiдчуття кольорiв, звуку, самоï думки автора Герой Кола Iнокентiй, перебуваючи в емiграцiï, зустрiчає в Парижi дiвчину, що була його першою любов'ю Таню, i ïï сiм'ю; пiсля короткоï розмови з нею герой виявляється у владi спогадiв, i разом з ним читач бачить Росiю, садибу, свого отцаучителя, пана батька Тани така фабула оповiдання. Здавалося б, все просто, але, незважаючи на цiлком реалiстичне оповiдання, читач почуває, що перебуває у свiтi, не тотожному сьогоденню. Простежимо деякi деталi (до речi, характернi для всього творчостi Набокова), що допомагають створити iз цiлком реального Парижа новий мир. Перша, що миттєво обертає на себе увага особливiсть кiльцева композицiя: Вовторих, тому що в ньому розiгралася скажена туга за Росiєю, читач, хоч небагато знайомий iз творчiстю Набокова, уже знає початок останньоï фрази оповiдання у перших. I оборотний увага на те, як вiд ще паризького, реального вовторих автор переходить до наступного в третi: у третiх, нарештi, тому що йому було жаль своєï тодiшньоï молодостi, повнiстю вiддаючи персонажа, Iнокентiя, у владу любимейшей своєï музи Мнемозини, одночасно iз цим занурюючи читача в мир пам'ятi героя. Також у цiй частинi оповiдання оборотна увага на те, як майстерно Набоков створює необхiдне висвiтлення сцени: приглушаючи звук загальний (сидячи в кафi й всi розбавляючи насолоду, що блiдне, водою iз сифона [з], [ф]), виводить крещендо єдине Росiя (характеризується алiтерацiєю [з], [р]: Есердца, зi смутком з яким смутком так iз грустьюе). Отже, герой, а з ним i читач, уже не в Парижi 30х, а в Росiï початку столiття. Все це минуле поднялосье, i, здавалося б, звичайно з'являються з минулоï особи але отут читача очiкує загадка: герой згадує батька, Iллю Iллiча Бичкова, i вiдразу пiсля iменi ми натикаємося на зовсiм абсурдну фразу пофранцузски: Наш сiльський учитель, причому це вираження не може належати авторовi Набоков писав не автобiографiю. З минулого на даний момент виведений тiльки батько героя, що не має права слова. Та й Iнокентiй навряд чи характеризував би батька наш учитель. Розгадка виявиться лише при повторному прочитаннi оповiдання. Ця фраза переклик з темою реального Парижа, з одного боку, i пiдтвердження кiльцевоï композицiï, з iншоï: наприкiнцi (або, навпроти, на початку) оповiдання Єлизавета Павлiвна, мати Тани, скаже пофранцузски про Iнокентiя: Це син нашого сiльського вчителя, от звiдки наш сiльський учитель. Це подання Iллi Iллiча як батька з позицiï героя i як учителi для Тани i ïï сiм'ï, переплетення минулого далекого зi спогадами, що потрапили в бiблiотеку пам'ятi пiвгодини назад.
 Наступна деталь, що пiдтверджує нереальнiсть миру оповiдання iмена, що згадують героєм. Серед вiдомих читачевi реально жили Федченко, Северцева, Дюмондюрвилля й iнших ми зустрiчаємо iмена вигаданi наприклад, що нiколи не iснувало професора Бера, що працює на неназваному чеському курортi. I, раз згадали про iмена, вiдзначимо ще одну деталь: пана, Годуновачердинцева, в Дарунку кличуть Костянтин Кирилович, в Колi же вiн має iнiцiали К. Н. ще один покажчик самостiйностi оповiдання. Вiн перегукується з Даром лише деякими, загальними для багатьох добуткiв Набокова, тематичними лiнiями й тим, що повноправним хазяïном обох всесвiтiв роману й оповiдання є автор. В Колi його присутнiсть проглядається в iронiчних випадах проти iдей гражданственности, громадянського обов'язку: Не забудемо, крiм того, почуттiв вiдомоï частини нашоï iнтелiгенцiï, що нехтує всяке неприкладне естествоиспитание, думав з жахом i розчуленням, чтое син живе всiєï душою в чистому свiтi нелегального, яка ненав'язлива iронiя в епiтетi чистий, у самiм визначеннi мир, обраному для згадування про нелегальний (зрозумiти це можна, звернувшись, наприклад, до IV глави Дарунка, де Федiр Годуновчердинцев мiркує про нелегальний на прикладi Чернишевського). Цi зауваження не можуть належати Iнокентiєвi, вони авторськi
 Отже, кiльцевою композицiєю автор вiдокремлює мир оповiдання вiд будь-яких iнших, створюючи навкруги замкнутий простiр. Заважаючи iмена реальнi й вигаданi, вiн пiдкреслює, що Париж Кола не дорiвнює Парижевi реальному. Гумор щодо неприйнятих Набоковим iдей i дивовижне ïхнє руйнування в любовi Тани (а любов у Набокова прояв вiчноï гармонiï), з якоï стають зайвими всi репетицiï цивiльного презирства, зайвий раз доводить, що Бог цього Парижа, Iнокентiя, Тани сам письменник, що характерно для всiєï його прози й що вiн пiдтверджував в iнтерв'ю А. Аппелю й у деяких власних пiслямовах до своïх добуткiв (зокрема, до 3йому американському виданню Bend Sinister). Усерединi ж цiєï круговоï границi, у замкнутому свiтi, своєï наместницей Набоков залишає Мнемозину. Усе в оповiданнi вiдповiдає миру пам'ятi схованим складам у темрявi, у пилу: i вiдсутнiсть дiï в теперiшньому часi (крiм сидячи в кафi й всi розбавляючи насолоду, що блiдне, водою iз сифона), i сутiнок спогадiв, створюваний деякими деталями, як то: нiчнi фiалки, батько рухається навшпиньках, характеристики досвiтнього часу доби, коли ще темно, але вже вгадується швидкий ранок. У цих деталях вiдчувається найважливiша для Набокова тема тема мрiï про повернення в Росiю живу, з ïï ослепительнозеленими ранками, з хрустальнораспливчатой Росiï спогадiв; про настання того яскравого ранку, що неясно начебто в туманi сну присутнiй у всiх добутках письменника. Пiдтвердити єднiсть теми батькiвщини для всього творчостi автора можна не тiльки на рiвнi iнтуïцiï (адже Набоков нiколи не говорить прямо про своï теми), але й опираючись на наскрiзнi образи, що вiдповiдають тому або iншому мотиву. Звернемося до останньоï строфи найвiдомiшого вiрша Розстрiл, тема якого безперечна Росiя:
 Але серце, як би ти хотiло, Щоб це справдi, було так: Росiя, зiрки, нiч розстрiлу И весь у черемшинi яр!
 чиНе цiєï черемшини молочна хмара пам'ятає герой КолаЗдається, ця тема розлуки з Росiєю й мрiï про повернення є основною в оповiданнi, а любов Тани, розставання й зустрiч iз нею метод у розкриттi цiєï теми , набоковская паралель (причому оборотно ще раз увага на абсурднiсть оповiдання головна думка лише вгадується читачем по деяких деталях, тодi як ïï вiдбиття почуття героя до Тане, ïï любов видається за основну тему: Набоков найбiльший мiстифiкатор i в життi, i в мистецтвi). Обливаючись слiзьми, Е Таня говорила, Е що все кiнчено. Залишiться, Таня, заблагав вiн, але вона втекла, а вiн пiшов ладь по темноï начебто б ворухливiй дорозi, i потiм була вiйна з нiмцями, i взагалi всi както розповзлося, але поступово стяглося знову, i Таня виявилася такий же привабливоï, такий же невразливоï, як нiколи. Помiтимо це ладь не тiльки iз саду, вiд Тани. Ладь iз Росiï. Для Iнокентiя Таня частина тiєï покинутоï Росiï, от чому в ньому розiгралася скажена туга по батькiвщинi пiсля зустрiчi з нею в Парижi. I в описi паризькоï, както уточнившейся, з подобрiлими очами Тани читач знову може розрiзнити тему Росiï. З подобрiлими очами на цi очi варто звернути особливу увагу: епiтет подобрiлi перегукується зi споконвiчною мрiєю емiгрантiв про зм'якшення порядкiв у Радянськiй Росiï, якщо не про скинення тиранiв, те хоча б про повернення традицiй, культури, усього спадщини росiйського народу, оказавшимся скинутим з корабля сучасностi разом з iнтелiгенцiєю, що розчинилася в Європi, в 17ом року Таким чином, тематично й композицiйно оповiдання перегукується з багатьма добутками В. В. Набокова, органiчно вплiтаючись у мир творчостi одного iз самих незрозумiлих на сьогоднiшнiй день авторiв, i при уважному прочитаннi дає ключ до розгадки його прози, до усвiдомлення абсурдних, на перший погляд, iсторiй i доль героïв, а через це усвiдомлення до властиво миру самого письменника, що на сьогоднiшнiй день для широкого читача terra incognita.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/analiz_opovidannja_nabokova_kolo.dhtml