КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/analiz_virsha_n_s_gumileva_zabludliy_tramvay.dhtml

	АналIз вIрша Н. С. Гумилева Заблудлий трамвай Н. С. Гумилев не змiг прийняти переломи революцiйного часу, не змiг знайти остаточну суспiльну позицiю, що, безсумнiвно, не могло не вiдбитися в його добутках. Одним з них є вiрш Заблудлий трамвай. Спочатку його назва викликає здивування хiба може трамвай заблудитися. Безглуздо, звичайно, намагатися знайти якесь логiчне пояснення цьому, але можна спробувати зрозумiти, що автор вкладає в цi слова. На мiй погляд, що заблудився трамвай символiзує революцiю. Однозначно, результатiв, досягнутих у Європi, не буде, немає прецеденту в безоднi часiв для Росiï, але й дороги назад теж немає. Пiзно — говорить лiрично герой, вагон уже не зупинити. I в Iндiю Духа — символ настiльки бажаного й настiльки недосяжного гармонiчного миру квиток уже не купити. Трамвай ïде своєму, невiдомоï лiричному героєвi дорий, залишаючи за собою купи мертвих голiв. Не зупиняється вiн i в будинку Машеньки, втiлення всього споконвiку росiйського, втiлення дореволюцiйноï Росiï, та й що зупинятися ïй будинок порожнiй, немає ïï бiльше. Чи може бути, що ти вмерла! викликує герой. Вiн не хоче вiрити в те, що нiчого вже не повернути, i буде служити молебень про здоров'я дiвчини
 В 1908 роцi виходить його друга книга Романтичнi квiти, у якiй духовнi запити Гумилева одержали подальший розвиток. Тут вiдчувається спрага сильних i прекрасних почуттiв: Ти серед кривавого тумана до небес прорiзувала шлях; …перед ним неслася, белее пiни. Його велика любов. Але тепер бажане бачиться лише в мрiях, баченнях. Збiрник хвилює смутним авторським вiдчуттям немiцностi високих поривiв, примарностi щастя в нудному життi й одночасно прагненням кпрекрасному.
 Бiльшiсть вiршiв Гумилева мають спокiйну iнтонацiю. Але незвичайний стиль надає ïм внутрiшню напруженiсть. У своïх вiршах поет пожвавлює легендарнi мотиви, творить фантастичнi перетворення, багато хто з яких автор почерпнув, подорожуючи по Африцi. У рядi своïх вiршiв поет прагне передати загальний трагiчний стан миру: Нехай смерть приходить, я кличу кожну. Я з нею буду битися до кiнця…
 У збiрнику Перлiв Гумилев висловлює своя повага до дiянь таких незабутнiх мандрiвникiв, як Кук, Лаперуз, да Гамору. Невеликий цикл Капiтани породжений тим же прагненням д незвiданого, тих же преклонiнням перед подвигом:
 Жоден перед грозою не трiпотить,
 Жоден не згорне вiтрила
 З iменами великих мандрiвникiв входить у цикл Капiтани поезiя великих вiдкриттiв, непохитноï сили духу всiх, хто дерзає, хто хоче, хто шукає.
 У збiрниках Багаття i Вогненний стояк автор доторкається до миру таємничого, непiзнаваного. Йому близькi образи зiрок, неба, планет. При деякоï космичности дiй всi вiршi виражали погляди на цiлком земнi процеси. I все-таки навряд чи можна говорити про творчiсть Гумилева як про поезiю реалiстичноï. Вiн зберiг романтичну винятковiсть, примхливiсть щиросердечних процесiв. Але саме таким нескiнченно дорого нам слово Майстра Поезiя Миколи Гумилева в рiзнi перiоди його творчого життя неоднакова. Поет починає з юнацького бажання змiнити мир, подiбно Буддi або Христу. Iнодi вiн категорично заперечує символiзм, а iнодi буває настiльки близький до нього, що важко догадатися, що якийсь вiрш належить йому. Тут пригадуються слова А. Блоку, поета високо ценимого Н. Гумилевим: Письменник рослина багаторiчне… душу письменника розширюється перiодами, а утвiр його тiльки зовнiшнi результати пiдземного росту душi. Так, раннiй Гумилев тяжiв до поезiï старших символiстiв К. Д. Бальмонта й В. Я. Брюсова, захоплювався романтикою Р. Киплинга й у той же час звертався до закордонних класикiв В. Шекспiровi, Ф. Вiйоновi, Т. Готьє. Пiзнiше вiн вiдходить вiд романтичноï декоративностi екзотичноï лiрики й пишноï яскравостi образiв i звертається до бiльше чiткоï й строгоï форми вiршування, що й стало основою акмеïстичного руху. Вiн був строгий i невблаганний до молодих поетiв, перший оголосив вiршування наукою й ремеслом, якому потрiбно так само вчитися, як учаться музицi й живопису
 Вiн не приемлет у творчостi того, що пiзнiше назве лiтературною неврастенiєю. Талант, чисте натхнення повиннi були, по його розумiнню, мати доконаний апарат вiршування, i вiн завзято й суворо вчив молодих майстерностi. Н. С. Гумилев є прихильником строгоï й чiткоï поетичноï форми, хоча пiдкреслює, що увага до форми не самоцiль, а лише свiдчення зв'язку поета з багатовiковою поетичною традицiєю — Вiрша акмеïстичного перiоду, що склали збiрник Сьоме небо, пiдтверджують такий тверезий, аналiтичний, науковий пiдхiд Н. С. Гумилева до явищ поезiï. Основнi положення новоï теорiï викладенi ïм у статтi Спадщина символiзму й акмеизм. Новому напрямку було дано двi назви: акмеизм i адамизм (вiд грецького слова, що позначає: мужньо-твердий i ясний погляд на життя). Головним ïхнiм досягненням Микола Гумилев уважав визнання самоцiнностi кожного явища, витиснення культу невiдомого детски мудрим, до болю солодким вiдчуттям власного незнання. Поет намагається привернути увагу читачiв не тiльки до миру зовнiшнiх явищ, але й до областi бiльше глибоких шарiв людського буття
 Маючи безумовний дарунок передбачення, Гумилев-критик намiчає у своïх роботах шляху розвитку вiтчизняноï поезiï, i ми сьогоднi можемо переконатися, як точний i прозорливий був вiн у своïх оцiнках. Своє розумiння поезiï вiн виразив на самому початку своєï програмноï статтi Анатомiя вiрша, що вiдкриває збiрник Листа про росiйську поезiю. Серед численних формул, що визначають суть поезiï, видiляються двi, писав Н. Гумилев, запропонованi поетами ж, що замислюються над таємницями свого ремесла. Вони говорять: Поезiя є кращi слова в кращому порядку й Поезiя є те, що створено й, отже, не має потреби в переробцi. Обидвi цi формули заснованi на особливо яскравому вiдчуттi законiв, по яких слова впливають на нашу свiдомiсть. Поетом є той, хто враховує всi закони, що керують комплексом узятих ïм слiв. Саме це положення й лежить в основi тiєï величезноï роботи, що пiсля революцiï проводив Н. С. Гумилев з молодими поетами, наполегливо навчаючи ïхньому технiку вiрша, таємницям того ремесла, без якого, на його думку, теперiшня поезiя неможлива. Н. С. Гумилев хотiв написати теорiю поезiï, цiй книзi не призначено було народитися, i вiдношення його до святого ремесла поезiï сконцентровано в декiлькох статтях i рецензiях, що склала Листи про росiянцi поезiï
 Але з роками поезiя Миколи Гумилева трохи мiняється, хоча основа залишається мiцноï. У збiрниках вiйськовоï епохи в нiй раптом виникають вiддаленi вiдзвуки блоковской, оперезаноï рiками, Русi й навiть Попелу Андрiя Бiлого. Ця тенденцiя триває й у пiсляреволюцiйнiй творчостi. Разюче, але у вiршах Вогненного стовпа Микола Гумилев як би простягнув руку що вiдкидає й символiзму, що викриває теоретично. Поет немов поринає в мiстичну стихiю, у його вiршах вимисел вигадливо переплiтається з реальнiстю, поетичний образ стає багатомiрним, неоднозначним. Це вже новий романтизм, лiрико-фiлософський змiст якого значно вiдрiзняється вiд романтизму знаменитих Капiтанiв, акмеïстичноï прекрасноï ясностi й конкретностi. Н. С. Гумилев пiдходить до розумiнню єдностi й взаємозв'язку всiх шарiв людськоï культури, у тому числi поезiï й суспiльноï дiяльностi. У знаменитому вiршi Слово Микола Гумилев виражає своє пiдсумкове розумiння високого призначення поезiï й поетичного слова:
 Але забули ми, що осиянно
 Тiльки слово серед земних тривог,
 Що в Євангелiï вiд Iоанна
 Сказане, що слово це Бог


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/analiz_virsha_n_s_gumileva_zabludliy_tramvay.dhtml