КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/estetika_griboedova_ce_estetika_realizmu.dhtml

	Естетика Грибоєдова — це естетика реалIзму Генiальний драматург, талановитий поет i видатний дипломат Олександр Сергiйович Грибоєдов своєю комедiєю Горi вiд розуму поклав початок розквiту росiйськоï реалiстичноï драматургiï. У Московському унiверситетi Грибоєдов зближається з майбутнiми декабристами, жагуче захоплюється театром i лiтературою Разом з iншими передовими студентами вiн добре вивчив твори Радищева, Новикова, Фонвiзiна. У ньому рано пробуджуються почуття особистого достоïнства й ворожiсть до панського середовища, крiпосницьким вдачам. Шекспiра Грибоєдов знав напам'ять, але критично ставився до захисникiв принципiв класицизму в лiтературi. Вiн уважав, що класицизм заважає уявi. Разом з декабристами й Пушкiним, з яким подружився в 1817 роцi, вiн шукає шляхи розвитку нацiонально-самобутньоï росiйськоï лiтератури. Спочатку п'єси Грибоєдова носили вiльний переклад iз французького (Молодий чоловiк i жiнка, Удавана невiрнiсть), але потiм вiн створює свiй власний яскравий добуток
 Естетика Грибоєдова — це естетика реалiзму. Вiн виступає проти Жуковського, але пiдтримує й опирається на кращi добутки росiйськоï лiтератури. Грибоєдов був одним з образованнейших людей свого часу. В 1824 р. вiн закiнчив роботу над комедiєю Горi вiд розуму. Нечуваним був ïï успiх, але цензура не пропустила. Реакцiйний табiр прийняв комедiю вороже. Блискучу характеристику комедiï дав Пушкiн , захоплено неï зустрiли декабристи. На думку Пушкiна, цiль комедiï — характери й рiзка картина вдач. До Грибоєдова тiльки комедiя Недоук Фонвiзiна мала успiх. Горi вiд розуму було використано декабристами для пропаганди ïх полiтичних iдей
 У комедiï вiдбита епоха пiсля 1812 року. Змiст комедiï — зiткнення й змiна двох бiльших епох росiйського життя — столiття нинiшнього i столiття минулого. Поява Горi вiд розуму передвiщало перемогу реалiзму в росiйськiй лiтературi. Грибоєдов, слiдом за Радищевим, розкриває типовi риси диких панських вдач i безправ'я крiпосноï людини. Приклад: служницi Лiзi загрожує й любов старiючого пана — тяганини Фамусова, i панська розправа. Вона говорить: Мини нас пущi всiх сумiв i панський гнiв, i панська любов. Спiвчуття закрiпаченим народним масам — основ грибоедовского зображення життя: народ, про яке говорить Чацкий , становить тло комедiï. Сутнiсть грибоедовского задуму розкривається в протиставленнi порочному й паразитичному дворянсько-крiпосницькому суспiльству розумного, гуманного росiйського народу. Новаторство Грибоєдова в тiм, що вiн не тiльки чудово знав дiйснiсть, але й у тiм, що вiн своєрiдно використав i застосував новий реалiстичний метод зображення. Всi героï данi в русi, у розвитку, у боротьбi нового зi старим
 В образах i картинах комедiï з iсторичною вiрнiстю було вiдтворене росiйське життя сучасноï епохи. Фонвiзiн був зразком пера, але його героï залишалися незмiнними на всьому протязi дiï. У творi Грибоєдов, навпроти, прагне розкрити внутрiшнiй розвиток своïх героïв (Чацкий, Софiя ). Пушкiна в Євгенiï Онєгiнi досяг ще бiльших результатiв. Грибоєдов розкриває характер своïх героïв у тiсному зв'язку з тим суспiльним середовищем, що ïх виховала, i, цьому сила його реалiзму. Молчалин став Молчалиним саме пiд впливом навколишньоï його панського середовища, вiд якоï вiн залежить, вiд обставин його життя. Чацкий з гiркотою викликує: Молчалини блаженствують на свiтi!. А в нашоï действительностидо недавнього часу теж молчалини процвiтали, а вiд Чацких намагалися позбуватися. Я думаю, що це й привело нашу краïну до духовноï кризи, занадто багато було покiрних, живучих за принципом: Не повинне смiти своє судження мати.
 Характерiв у типових обставинах. Цiй основнiй вимозi реалiзму цiлком вiдповiдає Горi вiд розуму. Типiзуючи образ, Грибоєдов кожному персонажу комедiя надає iндивiдуальнi риси й властивостi. Отчого комедiя дотепер современнагрибоедов блискуче запам'ятав не тiльки життя й вдачi, але й характери, якi є за всiх часiв. В армiï можна зустрiти грубого солдафона (грибоедовского Скалозуба), у будь-якiм керуваннi — всесильного дядюшку (Фамусова), заступника родичiв, що тримає всiх службовцiв вузде. Легший в основу комедiï конфлiкт мiж табором крiпосникiв i молодими вольнолюбцами, iз середовища яких вийшли декабристи, уже сучасникiв уразив своєю життєвою правдивiстю й iсторичною вiрнiстю. Новаторство Грибоєдова — художника, що виразилося в природностi, простотi i ясностi драматургiчноï композицiï, блискуче охарактеризував Пушкiн. Вiн уважав Грибоєдова комiчним генiєм.
 У росiйськiй лiтературi iснують рiзнi образи Москви. Батькiвщина, серце Росiï, мiсто, що, на вiдмiну вiд Петербурга, зберiг чарiвнiсть нацiонального життя, традицiï старовини, напiвсадибного побуту. Такий з'являється перед нами Москва у творчостi Пушкiна. I зовсiм iнший образ древньоï столицi виникає в пушкiнського сучасника — Олександра Сергiйовича Грибоєдова. Москву, зображену в комедiï Горi вiд розуму, не випадково прийнято називати не просто панськоï, а фамусовской Москвою. Суспiльство, критично показане Грибоєдовим, очолюється в п'єсi Фамусовим. Саме в монологах Фамусова виникає перед нами найбiльш докладна картина московського життя. Але в п'єсi iснують два рiзнi Москва, два образи, що суперечать один одному! У вiдповiдь на хвалебний монолог Фамусова свою оцiнку московських вдач дає Чацкий.
 Все протистояння двох столiть, столiття нинiшнього i столiття минулого, будується на постiйних паралелях рiзних точок зору на московське життя. Починаючись, по сутi, з першоï появи Чацкого, воно триває до самого кiнця, закiнчуючись рiшучим розривом головного героя з фамусовской Москвою. Фамусов задоволений своïм мiстом. Вiн захищає Москву як носительку нацiональних традицiй, що не уступає при цьому по культурi Європi. Гостиннiсть, дворянська честь, незалежнiсть суджень, повага до жiнки, по-европейски вихованi дiвчини i юнаки, розвиненi не по роках, — от тi риси, за якi цiнує Фамусов московське життя. Чим же тодi незадоволений Чацкий. Хiба такий набiр достоïнств може бути засуджений. Але Чацкий — носiй нових поглядiв. Вiн по-iншому бачить колишню столицю. Вона для Чацкого — мiсто, ворожий незалежноï особистостi, мiсто тиранiï суспiльноï думки, диких крiпосних вдач i преклонiння перед мундиром i чинами. Де ж правда. Чому iз двох точок зору ми повиннi вибрати саме точку зору Чацкого.
 П'єса Грибоєдова побудована таким чином, що фамусовские персонажi як би самi викривають себе. У чому бачить переваги московського життя Молчалин — i награжденья брати й весело пожити.
 Чим незадоволений у мiсцевих вдачах Скалозуб. Любов'ю москвичок до гвардiйцiв, мундири яких нiтрохи не краще мундирiв у Першiй армiï. Гостиннiсть. Так, для всiх, але в тому числi й для пройдисвiтiв типу Загорецкого. Нацiональнi традицiï. Вони в тiм, що дворянське достоïнство оцiнюється кiлькiстю родових душ, а не здатнiстю присвятити своє життя служiнню Росiï. Культура. Вона в безглуздому змiшаннi двох мов — французького з нижегородським. Вихованiсть. Це вмiння жодного слова не сказати без кривляння. Сучаснiсть. Так, i в Москвi є незалежнiсть думки, i про уряд iнший раз так тлумачать, що якщо б хто пiдслухав ïх… лихо! Але при цьому щоб новизни вводили, — нiколи, урятуй нас Боже! Традицiï родинних зв'язкiв, патрiархальнiсть. Звичайно, — при менi служащие чужi дуже рiдкi… Але ж перед нами нова, послепожарная, Москва! Здавалося б, що пiсля нещастя 1812 року суспiльство повинне струснутися, повиннi з'явитися iншi риси. На жаль… Удома новi, але забобони старi… Москва будується заново, а вдачi залишаються тими ж, що й були. Обiди, якi ïли третя година…, барi, що мiняють вiрних слуг на борзi три собак; а головне — невигубна ворожнеча до вiльного життя i презирство до свого народу. В армiï кар'єризм витiсняє прагнення служити Росiï; скалозуби одержують чини, а люди типу Чацкого йдуть вотставку.
 У державному апарату трiумфують молчалини, для яких свято лише думка свого начальника. Гоненье на Москву. Що значить бачити свiтло! — iронiчно вiдповiдає Чацкому Софiя. Може бути, у цих словах є частка iстини. Москва в зображеннi Грибоєдова саме фамусовская Москва, мiсто, про яке в комедiï дiйсно не говориться нiчого гарного. Але Грибоєдов i не ставив своєю метою всебiчний показ колишньоï столицi. Москва для Грибоєдова — супротивник тих цiнностей, якi були йому дороги. Так, є в Москвi своя поезiя, своя чарiвнiсть, але та мета, заради досягнення якоï писа-лась комедiя, не жадала вiд автора лiрики людських вiдносин. Своє ж завдання Грибоєдов випол-нил блискуче. Фамусовская Москва залишається в памя-ти читача як оплот консервативноï Росiï, як мiсто, чиє життя вимагає рiшучого вiдновлення


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/estetika_griboedova_ce_estetika_realizmu.dhtml