КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/hudojnik_i_literator_taras_shevchenko_v_kontexti_evropeyskih.dhtml

	Художник I лIтератор Тарас Шевченко в контекстI європейських мистецьких напрямIв Вивчення творчостi Шевченка-поета в iсторико-лiтера-турному контекстi його епохи ставить не менш важливе завдання — освоïти мистецький контекст, в якийувiйшов Шев-ченко-художник, а вiдтак осмислити оригiнальнiсть i спiвмiрнiсть його творчого шляху з пошуками художникiв того часу. Адже яскравi й динамiчнi процеси в мистецькому життi усiх краïн Європи опосередковано сприяли тому, що украïнський творець-унiверсалiст величезний потенцiал мистецтва слова i пластичного мистецтва спрямував на те, щоб людина, разом iз етнокультурним середовищем, актуалiзованою iсторичною пам'яттю й близькою ïй природою, усвiдомила свою силу найперш задля здобуття нацiональноï незалежностi й соцiальних свобод.
 Шевченко позицiонував себе, вибудовуючи власну програму творення за тезою “Iсторiя мого життя становить частину iсторiï моєï батькiвщини”, передусiм якпоета-ху-дожника (що суттєво — i в якостi поета, i в якостi художника), вiдповiдального за майбутнє свого народу. Д. Чижевсь-кий наголошував, що, утверджуючи мистецтвом самототожнiстьукраïнства, Шевченко “естетично одкри-ває, що украïнська нацiя є, — вже тим вiн з'єднує партику-ляристичнi одиницi та групи, якi є хаосом, а не єднiстю”.
 Естетичне послiдовне й свiдоме творення образу нацiï Шевченком надзвичайно багатовимiрне та органiчне. Значну роль вiдiграла тут i синкретична метамова романтизму, явища полiфонiчного, i самий дух епохи, який поза iноетнiч-ною для художника культурою Росiйськоï iмперiï, де вiн формувався й творив, диктував йому магiстральнi iдеï часу та способи ïх втiлення. Першочергово унiверсалiзм культури романтики (I. Юдкiн), здатноï поєднати культ неповторного iндивiдуума з началом безособистiсним, колективним, а iндивiдуальний бунт з розчиненням у стихiï народного, родового, нацiонального, уже своєю природою був нацiлений на руйнування канону й стереотипу.
 Соцiально-полiтичнi зрушення в Європi на початку XIX ст. також сприяли дисимiляцiйним процесам в культурi, зокрема критицi логiчних, естетичних i моральних абстракцiй. Простота була проголошена як гасло, вiдтак у вiзуальних мистецтвах прикметним став рух супроти офiцiйного академiчного класицизму
 Прообраз нового мистецтва окреслився в раннiй творчостi англiйця Томаса Гейнсборо, який походив з родини сукнопря-дильника i, хоча прославився як портретист, пiдняв т зв. низькi жанри шляхом зображення одухотворених пейзажiв (лiсна околицях Суффолка, ринок, краєвид з коровами) та дiтей (”Селянськi дiти”, 1787). У його малюнках особливо багато жанрових сцен з сiльського життя та пейзажiв сiльських околиць. Такi самi теми були в центрi уваги Джорджа Морланда, котрий обирав сюжети спершу пейзанського штибу (гравюра “Хлопчики, якi крадуть фрукти в саду”, олiйне полотно “Застава”), а пiзнiше писав колоритнi сцени з життя селян, яким властивий м'який лiризм: “Ковток вина” (1790), “Бiля дверей трактиру” (1790- i),
 “Конi в конюшнi” (1791), “Свинi”, “Цигани”, “Сiльський краєвид”. Сiльськi пейзажi Морланда, незважаючи на те, що вiн комбiнував ïх з одних i тих самих елементiв (дерева i кущi, галявини i хатки повторюються в багатьох ландшафтах), втiлюють властиву йому “легкiсть i щирiсть в передачi краси природи”.
 Подiбна тематика близька французькому митцевi Ж.-Б. Шардену синовi столяра, якого називали “воскреслим голландцем” зате, що обирав сюжети з паризького народного життя: змальовував дiтей, якi граються, пралю, служницю, яка чистить овочi, куховарку — й умiв у буденнiй рутинi вiдшукати поезiю. Витiснена академiзмом лiнiя, що йшла вiд голландцiв XVIII ст. (зокрема Корнелiуса Трооста з його снiданками, весiллями) й вiд жан-ристiв-венецiанцiв Ротарiта П. Лонгi, котрi писали шевцiв, антикварiв, школярiв, вiд А. Ватто i його поезiï бiдних покинутих мiсцевостей, фрагментiв сiльськоï природи, робiтникiв або селян, що ïдуть кам'янистою дорогою, таЖ.-Б. леПрена, який писав сцени в казармах, — ця лiнiя простоти, пiдхоплена художниками за епохи соцiальних заворушень, почала визначати магiстральний шлях мистецтва. У статтi “Шевченко як маляр i польське мистецтво” С. Крзакевич справедливо вважав типологiчну подiбнiсть художнiх устремлiнь Шевченка i окремих польських митцiв, взаємну спорiдненiсть iдей важливiшою за безпосереднi контакти. Вiн зiставив украïнського митця з художниками польськими, якi творили на межi XVIII — XIX ст., i, як приклад, згадав Я. Норблiната О. Орловського, котрi подеколи вiдтворювали життя селянства. Проте дослiдник вiдзначив, що “за профiлем своєï творчостi” Шевченковi найближчий його сучасник Ян Фелiкс Пiварський, котрий “з великою любов'ю до селянина, як i Шевченко, змальовував сцени з селянського життя” й мав такий самий “по- тягдо гравiрувального мистецтва як найбiльш вiдповiдного способу художнього вислову”. Подiбним чином П. Бiлецький порiвняв твори Ддольфа Тiдеманда на теми побуту норвезьких селян-рибалок i Рудольфа Йордана (”Сватання на Гельголандi”, 1834) з украïнським митцем, наголосивши при тому, що “Шевченко заслуговує на перше мiсце середусiх цих майстрiв”.
 Зiставлення такого плану можуть бути набагато ширшими, адже загальнокультурнi процеси вiдбувалися в одному напрямку. Так, в 20-х роках XIX ст. у всiх краïнах Європи митцi, умовно кажучи, почали вiдмовлятися вiд зображень селян у надуманих позах, а пейзажисти рушили з майстерень на пленер в лiси й поля. Жорж Мiшель, якого також називали спадкоємцем голландцiв (1773 — 1843), першим “увiйшов” у природу, зображаючи околицi Парижа, дерева, вiтряки. Така ж об'єктивна манера була властива надзвичайно уважному до природи Шарлю де ла Бержу: обидва вони близькi Шевченку- художнику, особливо в його ставленнi до природи. Так Ш. де ла Берж, який за iдеал живопису мав писання з натури, до дрiбниць розробляв рисунок, зберiгав єднiсть i гармонiю композицiï, не перевантажував ïï атрибутами. Його твори “Захiд сонця” (1839) чи особливо “Пейзаж з деревом” (1840-i роки), близький до акварелi Шевченка “Джангисагач” (1848), свiдчать про типологiчну близькiсть митцiв. Як i Шевченко, вiн вiдзначався благоговiйним ставленням до природи, був ii скрупульозним дослiдником, навiть перед смертю вимагав, щоб йому приносили гiлки дерев i кору, й зарисовував ïх, вивчаючи на деревi всi жилки й шари.
 Аналiзуючи контекст, в який увiйшов Шевченко, I. Франко в статтi “Тарас Шевченко” (1891) вiдзначив появу в 1840-х роках майже в усiх краïнах Європи письменникiв, у творах котрих “мужик являється героєм, життя його стається головним предметом, канвою талановитих творiв лiтературних”.
 У європейському мистецтвi ХIХ ст. було немало художникiв, котрi походили з вищих верств суспiльства та опрацьовували тему простолюду на кшталт О. Венецiано-ва, “пейзанську” манеру котрого не сприймав Шевченко [7, 74]. Такими були дрезденський рисувальник Людвiг Рiхтер, який чарiвливо зображав нiмецьке народне життя, передусiм родинну iдилiю. Графiк Леон Петi з великою симпатiєю вiдтворював сцени сiльського життя — розмову ба -бусь, поважних сiльських суддiв, брандмейстерiв; назагал усiдерева, вулички, дороги, зображенi ним, єтиповою поезiєю села.
 Згодом цю лiнiю продовжив ровесник Тараса Шевченка Генрiх Лейтс (1815 — 1869), якого називали Ван Ейком ХIХ ст. Вiн наслiдував традицiï фламандськоï школи, звертав особливуувагу на зображення деталей, як i Шевченко, любив вiдтворювати фактуру листя, трави, рiзноколiрних плит старовинних фасадiв.
 У французькому малярствi кращим художником села вважався Жуль Бретон, вiдомий i своïм поетичним даром. Упродовж 1850-х рокiв вiн створив низку iдилiчних полотен, що мають аналогiï з багатьма словесно- зображальними фрагментами з шевченкiвських повiстей: “Збирачки колоскiв” (1855), “Молебень у полi” (1857), “Встановлення розп'яття на цвинтарi” (1859). З 1861 р. художник мiнiмалiзував тему й писав переважно силуети сiльських дiвчат на тлi вечiрнього спокiйного горизонту (”Повернення з поля”, “Вечiр перед святом”, “Зi снопом”). Скажiмо, в повiстi-Шевченка “Наймичка” є цiлком живописна картина в стилi Бретона: надвечiр'я на берегах Сули, група дiвчат у вiнках з колоскiв, на ïхньому тлi — “цариця жнив”, освiтлена “розпеченим сонцем, що заходить”. I на живопис Бретона значний вплив мала поетична творчiсть Шевченка, вiдгомiн його поезiï вiдчутний у всiх полотнах художника.
 На противагу Жулю Бретону, поза рамками класичноï шко -ли сiльську тему в французькому малярствi повнокровно представили художники, селяни за походженням, Жан Франсуа Мiлле, Густав Курбе та син шевця Теодор Руссо. Типологiчно ïхня творчiсть подiбна до манери Шевченка.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/hudojnik_i_literator_taras_shevchenko_v_kontexti_evropeyskih.dhtml