КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/hudojnja_specifika_vitalnogo_obrazu_zemli_v_romanah.dhtml

	Художня специфIка вIтального образу землI в романах Золя та КобилянськоÏ Феномен землi супроводжує та цiкавить людину, вiдколи вона на нiй з'явилася. Менталiтет кожноï нацiï тiсно пов'язаний iз землею, а украïнськоï особливо. Образ, символ землi продукує концептуальний змiст нацiональноï екокультурноï свiдомостi. Земля сформувала не лише ментальний iмiдж украïнця, ;а й його iндивiдуальнiсть у просторi свiтовоï культури. Земля як предмет дослiджень охоплює значний сегмент людськоï культури i осмислюється в полi як фiзикоматематичних, екологiчних, географiчних, соцiальних наук, так i психологiï, фiлософiï, полiтики, релiгiï, мистецтва. Об'ємна частка творiв украïнського нацiонального живопису, художньоï лiтератури присвячена темi землi, однак вона i на сьогоднi зберiгає за собою нерозгорнутий пiзнавальний потенцiал.
 Споконвiку земля має космогенний вплив на людину, i в украïнськiй та свiтовiй художнiй лiтературi цей бiологiчнодуховний зв'язок людини iз землею трактується зазвичай як генетичний симбiоз. Бiльше того, в художньому текстi земля, як правило, персонiфiкована, мiфологiзована, виступає самостiйним персонажем. У сучаснiй лiтературнокритичнiй думцi придiлено чимало уваги художнiм особливостям образу землi у творах украïнських та зарубiжних письменникiв, багатоспектровостi його значень. Цю проблему порушували Л. Горболiс, А. Гурдуз, Т. Денисова, I. Кушнiр, Н. Яцкiв. Спробуємо простежити, як вiдбувається розвиток вiтального образу землi в атрибутивних романах на цю тему класикiв украïнськоï i французькоï лiтератур Ольги Кобилянськоï та Емiля Золя “Земля”.
 Земля це могутнiй дiєвий персонаж, який поглинає життя селянина, пiдкорює його собi. Вона втiлює в собi усi вiтальнi характеристики: “простерлася земля”, “земля розтягнулася”, ” з задоволенням розходилась, розкошувала”, “вiддихала важкими пахощами”, “грiла своï освiженi сустави на сонцi”, “бувала люта”,” надармо тужила “, “стягалися ïï тут i там випуклi сустави i трiскали з гнiву”, “земля огрiвала”, “земля жде”, “бачила се земля”; “земля поглинала”, “земля втрачає силу”, “обриси задубiлих членiв землi”, “жирна, плодовита”, “пожирала все насiння”, “дає завжди стiльки, скiльки захоче” (тут i далi переклад наш).
 За всiма фiзичними ознаками земля є таким природним унiверсумом, який продукує життя. Життєдайнi властивостi землi закладенi у ґрунтi. Що таке ґрунт з науковоï точки зору? Якщо всi природнi тiла подiлити на живi (рослини, тварини, людина, мiкроорганiзми) i неживi або коснi (мiнерали, гiрськi породи), то ґрунт серед них буде промiжним геобiологiчним утворенням, або бiокосним тiлом природи. Саме завдяки ґрунту землi притаманна унiкальна здатнiсть родючiсть. А ще ґрунти вiдображають рецентнi й релiктовi ознаки сучасних процесiв, у яких закодовано процеси минулих часiв		 (”ґрунтмомент”		 i “ґрунтпам'ять”), що говорить про присутнiсть категорiï свiдомостi. Окрiм того, як функцiональне тiло ґрунт здiйснює могутнiй вплив на газовий режим атмосфери та його динамiку, гiдрологiю суходолу, поглинання сонячноï енергiï, накопиченоï живою речовиною, на середовище життя i на еволюцiю багатьох органiзмiв. Отож не є мiфом вiдображення у творах всеохоплюючого впливу землi на людину, який ми трактуємо як владу землi, бо такий вплив є природною програмою ïï бiофiзичних властивостей.
 Як i кожне живе тiло, земля має своєрiдну шкiру, ґрунтову оболонку, яка, виконуючи роль геомембрани, певною мiрою є аналогом бiомембран живих iстот. Саме через цю шкiру, якою є ґрунт, здiйснюється постiйний енергетичний обмiн та накопичення необхiдних елементiв мiнерального живлення. Отже, земля має потужну природну енергетику, якою насичує все живе, у тому числi людину. Енергiя життя людини великою мiрою черпається iз енергiï землi (пригадаймо мiфiчного Антея), яка є джерелом симбiотичноï взаємодiï обидвох, навiть бiльше архетипноï генетичноï залежностi хлiбороба вiд своєï годувальницi, що формується ще на пiдсвiдомому рiвнi. О.Кобилянська розкриває цю нескладну аксiому через образи Iвонiки й Михайла: “Переживав сам стан землi i був iз нею одним. Вiн знав ïï в кожнiй порi року i в рiзних ïï настроях, мов себе самого”; “…звертався до працi. Вона, ба й уся природа , вiдiгравала нiму, могутню роль в оборотi того … дрiбного життя, i його становище до них було пов'язане тисячними невидимими ниточками, що обмотували його тiсно та становили … саму головну долю його” ; “…коли настане весна … буде земля його надармо вижидати. Розстелиться чорна й широка, як море … а його не буде. Не буде ïï орати. Кожний лишив дома десь там свiй загонець, i вiн буде надармо його вижидати. Мов сирота, буде його вижидати…”.
 У мiркуваннях на тему взаємовiдносин монахiваскетiв iз пустелею, “дикою” природою, американська дослiдниця екотеологiчних проблем Сюзен Браттон видiляє аспект глибокого вiдчування ними якостей, внутрiшнiх властивостей пустелi, завдяки чому виробляється посилене “вiдчуття мiсцевостi”. ïх ставлення до пустелi та ïï сотворiнь нiколи не вiддалялося вiд власних духовних цiлей. Щось подiбне спостерiгаємо i у вiдчуваннях селянином землi, якi формуються в екзистенцiйному вимiрi. Тiльки у другому випадку людина не має змоги дистанцiюватися вiд вимог iнстинктивного життя i здобути необхiдний мiнiмум свободи, чого досягають пустельники, i стає рабом землi. Якщо О.Кобилянська передає у романi гармонiю стосункiв селянина i землi, зосереджує увагу на духовних началах цих взаємин, то французький романiст художнiми засобами натуралiстичноï поетики акцентує на психофiзiологiчних факторах такого зв'язку, якi набувають часто патологiчних форм.
 Земля у романi Е.Золя набуває виразних фемiнних анатомiчних контурiв завдяки конкретнiй натуралiстичнiй метафоризацiï: “земля заплiднювалась зерном”, “приймає в своє лоно животворне насiння щедра земля”, “жирна, плодюча, нiби бажаючи втримати господаря у своïх обiймах, вона оволодiла ним повнiстю”, “скiльки може народити роздутий живiт землi”, “повертала до свiту своє помолодiле тiло”. О.Кобилянська також доповнює персонiфiкований образ землi антропоморфiчними елементами “лоно”, “сустави”, “паща”. Узагальнюючий портрет землi має багато спiльного в обох романах: “товста така та красна” (О.Кобилянська), “жирна, плодовита” (Е.Золя). Детальнiше над художнiми особливостями портретного образу землi ми зупинялися у статтi “Бiблiйний концепт землi в однойменних романах Ольги Кобилянськоïта Емiля Золя”.
 Видатний американський професор фiзичноï географiï i геологiï Арнольд Гюйо, автор працi “Земля i людина, або фiзична географiя в вiдношеннi до людського роду”, виданоï в С.Петербурзi 1858 року, у роздiлi другому глави 1, який називається “Життя земноï кулi”, доводить всi ознаки iснування життя неорганiчноï, “мертвоï” природи [4]. Згодом вчений робить висновок: “А вiдтак ми вправi сказати, що неорганiчна природа створена для органiчноï i земля для людини, як обидвi для Творця, початку i кiнця всiх речей…”. Науковець в однiй iз глав пiд назвою “Фiзiологiя земноï кулi” анатомiює “форми твердоï землi”, наче тiло живоï iстоти, “для того, щоби побачити життя ïх та взаємодiï одних з другими”. Типологiчний змiст описiв екстраполюється в лiтературний художнiй текст, обумовлюючи натуралiстичнi аспекти поетики та увиразнюючи концепт вiтального образу землi.
 Земля в обох романах цiлiсно сформований персонаж, надiлений усiма внутрiшньоособистiсними якостями та емоцiйними характеристиками: “Землi було миле те розорювання ïï маси, вона не противилася йому в жодному мiсцi, була м'яка й крихка i грiла своï освiженi суглоби в сонцi, а ïï вогкий вiддих розходився у воздусi i зраджував ïï глибоке вдоволення”. Настрiй i податливiсть землi впливають на орачiв та доповнюють ïх внутрiшнiй стан: батько й син Федорчуки отримують безмежне задоволення вiд працi на землi. У романi Е.Золя земля не завжди вiдповiдає селянину взаємнiстю: “Яка ж вона байдужа i невдячна, ця земля!
 Розвиток образу землi охоплює всi елементи довкiлля, природного простору, якi набувають типологiчних вiтальних значень i рухається в напрямку вiд художньопсихологiчного змiсту до глибокого бiоцентричного фiлософського концепту.
 Отже, iдея життя землi, ïï свiдомостi та ïï душi панує в свiтовому загальнокультурному контекстi як у царинi лiтератури, так i у сферi наукових дослiджень. “Уявити собi землю живим органiзмом заважає нам вiдсутнiсть у нiй мозку. Усяка свiдомiсть, яку ми пiзнаємо прямим шляхом, видається нам пов'язаною з мозком. Але наш мозок, який служить першочергово для того, щоби приводити у спiввiдношення нашi м'язевi реакцiï, здiйснює функцiю, яку земля виконує абсолютно iншим способом”, висловлюється П.Д. Успенський у статтi “Свiдомiсть у природi”. Тут же автор наводить кiлька мiркувань з даноï проблеми теолога Фехнера, який пристрасно вiрить у душу землi, яка “знаходить вiдношення мiж змiстом мого i вашого розуму, такi вiдношення, яких нашi окремi розуми не усвiдомлюють. Вона створює схеми, форми i об'єкти, пропорцiйнi ïï бiльш широкому полю дiй, для осягнення яких нашi душевнi поля надто вузькi”.
 Проблема художньоï специфiки вiтального образу землi, проiлюстрована нами поетикальними особливостями романiв “Земля” та окремими природничонауковими аргументами, заслуговує на глибше компаративне вивчення у свiтовому культурологiчному контекстi.
 Лiтература
 1. Браттон С. Раннєє христианское монашество и дикая природа
 // Гуманитарный экологический журнал. 2006. Вып.1 (20). С. 217.
 2. Гоч С. “Бiблiйний концепт землi в однойменних романах Ольги
 Кобилянськоï та Емiля Золя”// Науковий вiсник
 Чернiвецького унiверситету. Вип. 321322. Слов'янська фiлологiя.
 Чернiвцi: Рута, 2007. С 466471.
 3. Гродзинський М. Нiша ландшафтознавства в полi культури //
 Краєзнавство. Географiя. Туризм. 2004. 39. С 1216. 4. Гюйо А.
 Земля и человекъ, или физическая географiя въ отношенiи исторiи
 человеческаго рода // Краєзнавство. Географiя. Туризм. 2004.
 2124. С 790.
 4. ЗоляЭ. Земля. Собр.соч.: В 26 т. Т. 12. М.: Худож. лит., 1964.
 5. Кобилянська О. Земля. Зiбр.тв.: У 5 т. Т.2. К.: ДВХЛ, 1962.
 7. Позняк С. Ґрунт феномен природи // Географiя та основи економiки в школi. 2005. 2. С. 4649.
 6. Успенский П. Сознание у природы // Гуманитарный экологический журнал.
 2006. Вып. 2 (21). С. 110115.
 С. Гоч, пошукувач кафедри свiтовоï лiтератури Прикарпатського НУ iм. В.Стефаника


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/hudojnja_specifika_vitalnogo_obrazu_zemli_v_romanah.dhtml