КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/janrova_svoeridnist_p039es_kalderonaI.dhtml

	Жанрова своєрIднIсть п'єс Кальдерона Драма (як жанр, не плутати з драмою як iз родом лiтератури!) — це п'єса соцiального чи побутового характеру з гострим конфлiктом, який розвивається в постiйному напруженнi. Автор прагне розкрити психологiю персонажiв, дослiдити еволюцiю ïхнiх характерiв, мотивацiю вчинкiв i дiй.
 Щодо п'єс Кальдерона, то ïхня жанрова класифiкацiя проводиться залежно вiд того, до якого з полюсiв, трагедiйного чи комедiйного, тяжiють п'єси за ïхнiм тематичним змiстом, тональнiстю, особливостями композицiï, зокрема розв'язки — “кривавоï” чи щасливоï (Д. Наливайко).
 Як за ковтком води можна пiзнати смак джерела, так i за проблематикою драми Кальдерона можна дiзнатися про провiднi мотиви бароко.
 У вирiшальнiй битвi вiйська принца перемогли армiю Басилiо. Здавалося б, колишньому в'язню саме час помститися батьковi за все, що той iз ним зробив. Цього очiкували як придворнi, так i сам Басилiо. Однак Сехисмундо ув'язнив органiзаторiв бунту, якi зрадили Басилiо (Зрадник бiльше не потрiбний. В час, коли минула зрада) i звiльнили його самого, пробачив батьковi кривду, повернув йому трон i визнав своïм королем. Усi сприймають це як диво, як чудесну метаморфозу — перетворення звiра на людину, причому людину шляхетну й мудру (Басилiо: Розум твiй усiх дивує; Астольфо: В нього вже й не та повада!; Росаура: Мудрий вiн i справедливий!).
 Сехисмундо, вiдчувши в собi глибинну людську (не звiрячу!) духовну сутнiсть i зв'язок iз Богом, пояснює присутнiм, що, оскiльки його вчителем був сон, вiн зрозумiв, що цiнностi й спокуси життя — усе це плинне, мов сновиддя:
 Що дивує вас? Чи дивно,
 Коли сон був мiй учитель,
 I боюсь, як не противно,
 Що прокинутися можу
 Знов у замкнутiй темницi?
 А коли цього не буде,
 То воно менi насниться;
 Отже, я переконався
 В тому, що все щастя людсгже,
 Зрештою, як сон, минає,
 я хочу скористаться
 Щастям тим, що час дарує.
 Я прошу вас, винуватий,
 Помилки простити нашi, Бо шляхетно ïх прощати.
 А в палацi, нарештi дiзнавшись про причини своïх страждань, вiн просто почав мстити за несправедливiсть. То де ж витоки його жорстокостi: у вродженiй потребi творити зло чи в примусовому позбавленнi волi, яке спровокувало його на жорстокi вчинки? I хто винен у тому, що людина перетворюється на звiра: Сехисмундо чи Басилiо?
 А в очах оточуючих його жорстокiсть дiйсно мала звiроподiбний вигляд i справджувала страшне вiщування:
 Що вiзьмеш вiд людини,
 В якоï людського — iм'я єдине,
 Яка — лиха, безжальна,
 Жорстока, тиранiчна i брутальна,
 Породжена мiж звiрiв?..
 I лише друге звiльнення принца бунтiвними солдатами являє нам Се-хисмундо- людину. Вiн сам зробив себе справжньою людиною, стримавши своï iнстинкти й забаганки, i, зрештою, заявив:
 …Загнуздаєм.
 Честолюбство i злобу,
 Це шаленство й лють слiпу
 Це — кульмiнацiя твору, моральне переродження звiра на людину. Однак тут не можна спрощувати й казати, що католик Кальдерон проповiдував добре вiдому християнську аскезу, тобто фiлософiю стриманостi й самообмеження, яку церква проповiдувала впродовж середньовiччя (утiм, сповiдує й тепер). Тодi б це був просто клерикальний твiр , а не шедевр художньоï
 У драматургiï Шекспiра образи набагато багатограннiшi, а характери розмаïтi, як саме життя. Образно кажучи, якщо вже увесь свiт — театр, то театр саме Шекспiра. Так, Гертруда неоднозначна: вона i любляча мати, але й дружина, яка кохає вбивцю — Клавдiя. А персонажi Кальдерона радше нагадують схематичнi образи фiлософських повiстей Вольтера, чиï вчинки психологiчно мало вмотивованi, а прямо витiкають iз тих iдей, якi автор хоче донести до читача, це такi собi персонажi-iдеï.
 Росаура — iдея боротьби за честь, Клоталь-до — iдея вiрного васала. Так, абсолютно внутрiшньо невмо-тивованим уявляється обмiн нареченими, що вiдбувається у фiналi драми, який швидше нагадує розподiл премiального фонду або матерiальну компенсацiю постраждалим: гонорова Естрелья, яка за мить до того думала одружитися з Астольфо, одразу погоджується взяти шлюб iз Сехисмундо (Я щастя / Вiднайшла таке неждане). Це не тому, що вона кохала Сехисмундо як Джу- льєтта Ромео або хоча б як Офєлiя Гамлета, а як компенсацiя вiд нового володаря Полонiï: Щоб Естрелья / Не тужила гонорова, / Що вона втрачає принца… Важко уявити, щоб така мотивацiя вчинкiв персонажiв задовольнила Шекспiра.
 Також один iз найпопулярнiших серед iспанцiв монологiв iз п'єс Кальдерона. Сехисмундо усвiдомлює себе як особистiсть i осмислює свою роль у життi краïни. Це моральне переродження iз звiра на людину є кульмiнацiєю твору. У монолозi вiдтворено бунтарство духу, пiсля чого стає зрозумiлим i виправданим повстання народу (М. Литвинець).
 Дiйсно, доля Сехисмундо є своєрiдною моделлю вирiшення згаданого барокового конфлiкту, а можливо, i своєрiдним рецептом, кодексом поведiнки людини на шляху вiд зла до добра (вiд звiра до людини). Так, цiкавим є питання про еволюцiю образу Сехисмундо. В античнiй драмi образи поданi переважно статично, без розвитку: Прометей непохитний як на початку, так i в кiнцi трагедiï Есхiла; Антiгона хоч i вагається перед фатальним вибором, але готова до дiï вже з початку трагедiï. У драматургiï Вiдродження образи подаються в еволюцiï, розвитку частiше. Так, Гамлет перед убивством Клавдiя довго розмiрковує, розпочинати чи нi смертельну боротьбу з убивцею батька й узурпатором трону, бути чи не бути. Зрештою, вiн таки покарав убивцю законного короля Данiï.
 А Сехисмундо на початку i наприкiнцi твору — це взагалi двi рiзнi людини. Спочатку це напiвдикий самiтник, який зрiс у вежi помiж диких звiрiв i сам нагадує звiра як внутрiшньо (дика вдача, нестриманiсть, намагання задовольняти свiй перший лiпший iнстинкт або бажання), так i зовнiшньо — не випадково вiн постiйно з'являється у звiрячiй шкурi.
 Через усю п'єсу Життя — це сон послiдовно проводиться думка: людина може й повинна долати не присуди долi, а саму себе — шляхом духовного й морального вдосконалення, це й є той iстинний шлях, що веде до добра. Треба приборкувати в собi звiра, i тодi людина не повнiстю залежатиме вiд фатуму. Цей, другий, рецепт теж укладений у вуста Сехисмундо: …Хто змогти бажає / Свою долю, той розумним /1 терплячим бути має.
 Третя провiдна проблема бароко, утiлена в драмi, — як свобода людини спiввiдноситься з волею Бога? Мистецтво бароко буквально пронизане алегорiями, символами та емблемами. Згадаймо ланцюги й в'язницю (символи неволi), якi постiйно супроводжують Сехисмундо майже до фiналу твору. Вiн — невiльник, це вже спочатку пiдкреслено Кальдероном.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/janrova_svoeridnist_p039es_kalderonaI.dhtml