КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/korotkiy_perekaz_prozaichnoi_knigi_geyne_shljahovi.dhtml

	Короткий переказ прозаÏчноÏ книги Гейне ШляховI картини Перша прозаÏчна книга теж створювалася Гейне протягом ряду рокiв (1826-1831), i це теж книга шукань i скитаний героя, що складає з ряду частин. Гейне назвав ïï Шляховi картини, пiдкресливши тим самим ïï приналежнiсть до жанру повiстей про подорожi. Шляховi картини коштують щодо цього в одному рядi з Подорожжю з Петербурга в Москву А. Радищева, Сентиментальною подорожжю Стерна, Чайльд-Гарольдом Байрона. Ближче всього книзi Гейне поема Байрона, з ïï романтичним героєм, що перебуває в конфлiктi iз суспiльством i самотньо мандрiвним, з активнiстю авторського голосу, що жваво реагує на подiï сучасностi. Ця близькiсть не випадкова. У рiзних нацiональних лiтературах нерiдко виникають подiбнi явища, свiдчачи про загальнi закономiрностi лiтературного процесу
 Як I Байрон, Гейне дає у своïй книзi огляд полiтичного стану Європи, тiльки iншого перiоду. Байрон писав про Європу епохи наполеонiвських вiйн i першого рокiв Реставрацiï, Гейне — про останнi роки Реставрацiï, про другу половину 20-х рр. Як i в Чайльд-Гарольде, у книзi Гейне з'єднанi лiрика й публiцистика, погляд поета часто звертається до природи, що протистоïть своïм вiльним духом рабськiй атмосферi буржуазного суспiльства
 Але Шляховi картини написанi в прозi. Проза приймає мене у своï широкi обiйми, — писав Гейне поетовi В. Мюллеру, — у найближчих томах путевих картин” ви знайдете багато прозаïчно дикоï, жорстокоï, кiлкоï й гнiвного й особливо багато полемiки. Час наше вуж дуже кепське, i той, у кому є сила й прямодушнiсть, зобов'язаний мужньо вступити в боротьбу з надутою скверною й з несносно чванливою посереднiстю, якi усе бiльше поширюють свiй вплив.
 ВIдзначимо ще одну вIдмIннIсть Шляхових картин вiд поеми Байрона; Чайльд- Гарольд, хоча й несе в собi деякi автобiографiчнi риси, все-таки далеко не тотожна, авторовi; в Шляхових картинах герой i оповiдач — одна особа, вони злитi. Щоденник подорожi, виразне зображення зустрiнутих у шляху людей i мiсць, авторськi мiркування про долю краïни й вартих перед нею завданнях, про iсторiю й сучаснiсть, про поезiю й фiлософiю, про любов i природу — все це утворить органiчний сплав, iменований Шляховi картини.
 Як I Книга пIсень, Шляховi картини друкувалися вроздрiб; у них входять Подорож по Гарцу, Пiвнiчне море, Книга Ле Гран, Iталiя, Англiйськi фрагменти. Частини книги створювалися в рiзний час, без заздалегiдь обмiркованого автором плану, що охоплював би ïï всю. Кожна частина начебто цiлком самостiйна, але якщо зiставити ïхнiй один з одним, то ми побачимо, що вони утворять цiлiснiсть, зв'язану не тiльки спiльнiстю героя й маршрутом подорожi, але i єдиним сюжетом — мiркуванням про iсторичнi долi Нiмеччини й всiєï Європи
 В ПодорожI по Гарцу перед нами батькiвщина поета з ïï прекрасною природою, простими скромними трудiвниками, поетичним фольклором, але й у всiм ïï соцiально-полiтичнiй злиденностi; в Книзi Ле Гран мова йде про французьку революцiю, ïï досвiдi й iдеях, i про неминучiсть такоï ж революцiï в Нiмеччинi; Англiйськi фрагменти сатирично зображують буржуазну Англiю, даючи тим самим безрадiсну картину наслiдкiв буржуазноï революцiï. Уже в той час Гейне розумiв, що революцiя повинна б пiти далi буржуазних перетворень, мрiяв про бiльшому, нiж вони могли дати. Наскрiзний характер носить в Шляхових картинах i лiрична тема — тiльки в Англiйських фрагментах вона повнiстю вiдступає перед публiцистичноï
 В 1324 р. Гейне, будучи ще студентом Геттингенского унiверситету (вiн учився на юридичному факультетi), зробив пiшохiдну прогулянку по горах Гарца. Враження цiєï подорожi й стали основою книги, перейнятою любов'ю до батькiвщини, ïï природi, народу, духовним багатствам i сатирично, дуже зло висмеивающей провiнцiалiзм, мiщанський дух, полiтичну вiдсталiсть Книга вIдкривається вIршем, яке визначає позицiю лiричного героя й пiдкреслює контраст мiж вiльною природою й мiщанською злиденнiстю:
 Сюртуки, панчохи iз шовку,З тонким мереживом манжети,Мовлення влесливi, объятья,Якщо б серце вам при цьому!Я хочу пiднятися в гори,Щоб смiятися там над вами Тут i далi ця книга цитується в перекладi В. Зоргенфрея Люди в цьому вIршI замiщенi чимсь зовнiшнiм — одягом, прикрасами, жестами, тому що в них бiльше нi чого немає — вони бездуховнi. Герой протистоïть ïм своєю духовною значущiстю й високо пiднятий над ними. Це чисто романтична ситуацiя: конфлiкт самотнього романтичного героя з обивательським оточенням. Але аналiтична гострота думки Гейне вносить у його добуток i реалiстичний початок. Своï шляховi враження вiн осмислює в соцiальному планi й надає ïм вiльну образну iнтерпретацiю. Подiбне сполучення фактичноï основи й вiльного художнього рiшення теми стає iз цього часу головним принципом образних узагальнень у Гейне. Гейне блискуче дотепне, його слово разить нещадно, його глузування вбивчi. Але вiд них не залишається й слiду, коли. вiн оповiдає про свою зустрiч iз простими рудокопами зi Срiбних рудникiв. Це люди працi, i Гейне випробовує до, ним. глибока повага й спiвчуття:
 Менi западали в дущу глибокi i яснi погляди всiм цим блiдим, спокiйно-серйозним, осяяним таємничим свiтлом, рудничних лампочок юнакiв i старих, що проробили цiлий день в.своïх темних вiдокремлених шахтах i тепер тяглися до милого денного свiтла,, до очей дружин своïх i дiтей. Гейне розповIдає про найтяжкi умови роботи на шахтi, вiдвiдує сiм'ï шахтарiв, слухає ïхньоï пiснi, мiркує про те, як народжувалися тут казки. Як би нерухомо-спокiйноï не здавалося життя цих людей,, все-таки це теперiшня живаючи життя, пише вiн. Але йому гiрко думати, як далекий ще нiмецький народ вiд революцiйних прагнень, з
 болем iронiзує вiн над горезвiсним нiмецьким верноподдаиничеством, якому, як вiн переконаний, прийшла настав час покласти кiнець: Нiмецька вiрнiсть! Це не яка-небудь вiтальна завитушка. При ваших дворах, государi нiмецькi, повинне спiвати й спiвати без кiнця пiсню про вiрний Эккарте й злом Бургунде, що повелiло вбити його улюблених дiтей i все- таки що не лишились вiрного слуги. Ваш народ самий вiрний, i ви помиляєтеся, думаючи, що розумний старий вiрний пес сказився раптово й скалить зуби на священнi вашi стегна.
 Подорож по Гарцу завершується, однак, свiтлою, радiсною нотою: свiтлом пронизане зображення вiльноï горнолесной природи, веселоï рiчки Ильзи, що смiючись i цвiсти, збiгає з гори. I Гейне, прощаючись iз читачем, обiцяє ще розповiсти йому про те, про що вiн тепер скупо умолчал.
 В Iдеях. КнизI Ле Гран Гейне виконує ця обiцянка. З ризиком для життя я пiшов у нiй зовсiм новою дорогою,- писав вiн про цю книгу своєму друговi письменниковi Варнгагену фон Энзе. Головна тема книги — вторгнення iдей революцiйноï Францiï в Нiмеччину. Написати ïï було необхiдно. У наш дрiбний раболiпний час треба було хоч щось почати. Книга написана у вигадливiй iгровiй манерi, у формi листiв, звернених до якоïсь мадам i наповнених, здавалося б, просто строкатою балаканиною про любов, театр, смажених гусакiв, що лiтають у раï, i казанах, що киплять у пеклi, про якусь стару п'єсу й непролиту сльозу, про Ганг, Гiмалаï, бананових лiсах. Лiричний герой те йменує себе графом Гангским, те зiзнається, що назвався чужим iм'ям i нiколи не бував в Iндiï. Книга, останнi рядки якоï присвяченi все тiй же темi нещасноï любовi, закiнчується вдавано веселим: Поговоримо краще про iншi речi — про шлюбний вiнець, про маскаради, про веселощi й весiльнi торжества…
 Але ця на перший погляд легковага форма таïть у собi дуже серйозне, хоча й не прямо виражений змiст. Гейне не зрячи смiється тут над нiмецькою цензурою — глава XII складається з одних многоточий, серед яких затесалися всього три слова, з'єднавши якi ми одержуємо фразу: Нiмецькi цензори дурнi.
 В КнизI Ле Гран поет згадує, як у днi його дитинства в Дюссельдорф вступили французькi вiйська й усi побачили, що мир заново перефарбований. У молодостi Гейне, подiбно персонажам своєï балади Гренадери, сприймав Наполеона як героя революцiï. На перший план висувається потiм фiгура французького барабанщика мсьє Ле Грана, що залишився в Нiмеччинi й пiсля того, як наполеонiвська армiя давно вже пiшла вiдтiля, встигла зазнати поразки в Росiï, а сам Наполеон умер у полонi. Ле Гран мовцем iм'я, воно означає великий, хоча Гейне малює героя людиною
 маленького росту. Але образ його здобуває символiчнi риси
 Починаючи з Шляхових картин барабанщик (як i барабан або барабанний бiй) стає для Гейне символом революцiï. Французька мова , тобто досвiд революцiï, краще, усього вивчати по барабанному боï, запевняє вiн: По сутi, це краща навчальна методу. Iсторiя узяття Бастилiï, Тюиль-ри й т.д. стає зрозумiлоï лише тодi, коли знаєш, як при цих обставинах били в барабан. Гейне ремствує, що в часи Реставрацiï вiн забув дивний марш, — недавно вiн, однак, згадав цю бойову мелодiю. Марате, цi люди нi на що не обертають уваги пiд час ïжi, — говорить Гейне про нiмецьку знать, — i не знають, що iншi люди, коли ïм нема чого є, починають тарабанити, притiм тарабанити особливi маршi, давно, здавалося б, забутi. Гейне знає, що iсторiя не коштує на мiсцi, навiть якщо ïй i доводиться iнодi вiдступати назад, а це значить, що прийде кiнець i раболiпний час
 У липнi 1830 р. у Францiï знову вибухнула революцiя. Звiстка про неï Гейне назвав сонячними променями, загорненими в газетний папiр. Вiн написав додавання до Шляхових картин, у якому захоплено привiтав революцiю. Безмiрна радiсть охоплює мене! У той час як я сиджу й пишу, пiд моïм вiкном звучить музика , i в елегiйному гнiвi протяжливоï мелодiï я довiдаюся той марсельський гiмн, яким прекрасний Барбару i його супутники привiтали мiсто Париж, ту хороводну пiсню волi, при звуках якоï швейцарцi в Тюильри занудьгували по батькiвщинi. Що за пiсню! Вона пронизує мене полум'ям i радiстю, запалює в менi вогненнi зiрки натхнення, ракети ндсмешки… Я не можу писати далi, музика, що лунає пiд моïм вiкном, кружляє менi голову…
 Чергова книга Шляхових картин, до якоï й було написано це додавання, була конфiскована Прусским полiцейським керуванням. У травнi 1831 р. Гейне емiгрує у Францiю, у Париж. Вiн знайомить iз вождями сенсiмонiстiв, вiдвiдує ïхнiх зборiв, установлює дружнi зв'язки з найвизначнiшими письменниками, художниками, музикантами: Альфредом де Мюссе, Теофилем Готьє, Жорж Санд, Оноре де Бальзаком, Олександром Дюма, Аркушем, Шопеном, Делакруа й iншими. Падiння Бурбонов Гейне розглядає спочатку як торжество народу. Але незабаром поет звiльняється вiд iлюзiй, йому стає ясно, що Липнева революцiя принесла перемогу не народу, а французькоï буржуазiï. У першi ж днi пiсля прибуття в столицю революцiï я помiтив, що насправдi речi пофарбованi зовсiм не в тi кольори, якi видали ïм надавали свiтловi ефекти мого Ентузiазму, пише Гейне. Йому чується на паризьких вулицях тихий плач бiдноти, звук вiдточуваного ножа. Народ нiчого не ДОСЯГ своєю перемогою, крiм жалiв i ще бiльшого нестатку. Але будьте впевненi, — обiцяє поет, — коли споïв ударя1 У набатний дзвiн i Народ схопиться за рушницi, на пiт раз ВIН буде боротися для себе й зажадає чесно заслуженоï плати.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/korotkiy_perekaz_prozaichnoi_knigi_geyne_shljahovi.dhtml