КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/krasa_lydskoi_dushi_v_romani_o_gonchara_praporonosci.dhtml

	Краса людськоÏ душI в романI О. Гончара ПрапороносцI Прапороносцям Олеся Гончара судилася щаслива, а правду кажучи, — справедлива доля. Через Альпи i Голубой Дунай шлях пролiг до Золотий Празi, ïм пiшли в славу й безсмертя прапороносцi правди нового миру. Щаслива доля справедливих армiй своïм теплом огорнула й роман Гончара. Дiя починається влiтку 1944 року. Радянськi вiйська вступили на захiдну границю Вiтчизни й у могутньому поривi пiшли далi, викорiнюючи зло, несучи на своïх прапорах волю й справедливiсть. Радянськi бiйцi, звiльнивши Батькiвщину, у кровопролитних боях добували волю народам Румунiï, Угорщини, Чехословаччини
 Олесь Гончар розповiдав про солдата-творця, що пiклувався про увесь свiт, а вже потiм про власне життя. Його героï знали, за що боролися й умирали. За залишилися важкi роки вiдступу й вiйськових поразок. Вступали на спустошену землю, проходили знищеними селами й мiстами, бачили руïни заводiв i шкiл. Не чули дiвочого смiху, нi старечих мудрих оповiдань, нi милих жiночих розмов. Не було нi вишневих садiв, нi привiтних будинкiв. Лише пожарища з почорнiлими камiнами. Страшна була вiйна , але й на вiйнi були люди з гарячими серцями, люди високоï духовноï сили й величi. Таким є й сержант Козаков. Черниш побачив кремезного плечистого сержанта з волоссями, пiдстриженими пiд бокс. Брудна, аж чорна сорочка. Але Козаков пишається нею, звертається до неï словами, начебто вихопленими з пiснi украïнськоï: Эх, сорочка, моя сорочка! Я сам тебе виперу, у Дунаю тебе сполосну! Разом з Козаковим входимо в саме святе для людини — любовi до рiдноï краïни, до Вiтчизни. Згадуючи про те, як дiйшли до Украïни, змiнюється сержант: …I повiриш, заплакали ми як дiти…. У цих словах вiдбилися почуття кожного, хто чекав i дочекався щастя ступити на священну землю Украïни. Козаков — щедра людина, тому й роздає залишки свого тютюну зустрiчним пораненим, якi на волах верталися в тил. Вiдкривається краса його душi в епiзодi з румунськими дiтлахами. Але насамперед вiн — солдат на вiйнi. Якщо Козаков дав слово, то доможеться його виконання за всяку цiну. Завжди вибирав собi найважче, саме ризиковане завдання. I звiльнення хорвата, прикутого до кулемета, i смертельна небезпека в обложеному будинку — все вказує на мiць духу й сили, зосередженiсть думки людини, у якому органiчно поєднуються й гуманiзм, i ненависть кврагам.
 Замполiт майор Воронцов…  ВIн бIльше усього любив свiй рiдний полк, через це не йшов на роботу в штаб фронту й на навчання. Воронцов був матiр'ю полку: Природно, що мати повинна всiх утiшати, вислухувати, лiкувати, карати й пiдбадьорювати, а сама нiколи не падати з нiг. Є у Воронцова внутрiшня переконанiсть, умiння мобiлiзувати увагу й сили бiйцiв i командирiв, знайти потрiбне слово, доречний приклад. Є в нього й бiльша любов до людини, завдяки якiй вiн надихає на перемоги. Є величезний досвiд, яким можна подiлитися з воïном. Воронцов завжди серед бiйцiв — i в годину вiдпочинку, i в настаннi. Здається, вiн не тiльки мати для бiйцiв. Живе в його серце батькiвська любов до єдиного сина. Пишається ним Воронцов. Герой Радянського Союзу стає беззахисноï, вразливоï, потребуючоï пiдтримки. Вiн, насамперед, людина, що виявився на вiйнi й розкрила всiм свою люблячу, щиру душу
 Ветеран полку Брянський, у минулому студент iз Мiнська. Це також людина чистоï, чуйноï душi. Вимогливий i справедливий, улюбленець всiєï роти. Заслужив цю любов мудрiстю, умiнням нiкого не скривдити. Заслужив самовiдданим служiнням Вiтчизнi, вiрнiстю рiдному краю, улюбленоï, правдi, який позначений кожний його крок i всi його помисли. Вiйськова справа стала для нього професiєю: З далекозорiстю вченого й вдумливого патрiота теоретично узагальнює вiйськову практику. Але бурхлива маршова нiч розкрила перед Чернишом невiдомi струни в душi командира. Вiрнiсть у любовi, яснiсть вiрностi проймала всього Брянського. Шура Ясногорская була єдиною й вiрною любов'ю. I найвища краса для Брянського — це краса вiрностi, навiть на вiйнi. Розкривається вiн також i як патрiот. З думками про Бiлорусь Брянський i загинув
 И Фома Хаецкий, i брати Блаженко, i Сагайда — героï, у душах яких поєднуються й патрiотизм, i чудовi людськi почуття, i краса людини. Життя кожного — коштовний скарб. Душу кожного — коштовний скарб. Таке, як у Шури Ясногорской. Iдуть iз нею радiсть, сонце, ïй усе смiється назустрiч. Залишилися в Шури довгi коси -русачки — пам'ять про мирне життя. Ця дiвчина була медичною сестрою, виносила поранених бiйцiв з поля бою. Вона й сама кiлька разiв була поранена. Краса й вiрнiсть Шури служить запереченням гаслу слабких духом: вiйна, мов, все спише. Ока дiвчини сiяли вiрнiстю, випромiнювали добро й упевненiсть у рiдному домi, у дружинах i наречених, якi з болем чекають повернення своïх улюблених. Ця бiлоруська дiвчина була для солдатiв живим свiдченням того, що вiйна неспроможна знищити людяне в людинi, що вiйна неспроможна перед вiрнiстю й красою життя. Такий i сам Черниш. Євгенiй iде поперед бiйцiв, указуючи ïм шлях. Яку страшну еволюцiю встигає людина пройти на вiйнi! I це розумiє Черниш. Вiн пристрiлює свого пораненого коня, щоб той не страждав. Розумiє Євгенiй, що нiхто нiколи не повинен забувати тих, хто йшов в авангардi людства. Важкий шлях пройшов Євгенiй Черниш, змужнiв на вiйнi, змiнилися яке в чому його погляди, але залишилося серце чуйним i щирим, вiрним i добрим. Залишився вiн Людиною
 Роман Олеся Гончара — це слово про Вiтчизну i ïï синiв. Людина без Вiтчизни нiчого не значить. Але ця iдея органiчно поєднується з темою вiрностi, краси людини. Цiй властивiй теперiшнiй людинi всеохоплюючi почуття, якi вбирають у себе й вiрнiсть улюбленоï, подружню вiрнiсть, вiрнiсть товаришам i побратимам, велич людськоï душi. I поки будуть жити вони в серцях людей, доти й буде iснувати сама Людина!


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/krasa_lydskoi_dushi_v_romani_o_gonchara_praporonosci.dhtml