КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/minule_suchasne_maybutne_u_dramaturgii.dhtml

	Минуле, сучасне, майбутнє у драматургIÏ ЛесI УкраÏнки Минуле, сучасне, майбутнє у драматургiï Лесi Украïнки розглядається у свiтлi певних актуальних iдей, глибиннiсть думки i художнiх абстракцiй письменницi виразилась у яскравих поетичних образах, в афористичностi, у самобутностi символiки та алегорiй, модифiкуючи до проблем новiтньоï iсторiï тi естетичнi засади, котрi свого часу закладали кращi майстри свiтовоï драми фiлософськопсихологiчного плану з iсторичними, традицiйними, екзотичними образами та сюжетами, художнiм iнтерпретатором яких в епоху романтизму був i представник найбiльшоï i найпотужнiшоï з слов'янських лiтератур Олександр Пушкiн . Леся Украïнка, яка ознаменовувала епоху модернiзму в украïнськiй лiтературi, репрезентувала неоромантичну та й певною мiрою неокласичну i символiстичну естетику.
 Неоромантизм як сукупнiсть рiзних романтичних течiй i тенденцiй у свiтовiй культурi кiнця XIX поч. XX столiть, як новiтня модифiкацiя романтичного типу творчостi , пов'язаного з модернiзмом, виник як реакцiя на натуралiзм, песимiзм i безвiр'я декадентства. Не сприймаючи “прози життя”, неоромантики (у свiтовiй лiтературi це передусiм Е.Л.Войнич, Р.Стiвенсон, Дж. Конрад, А.КонанДойль (Англiя), С.Георге, Р.М.РIльке (Австрiя), Е.Ростан (Францiя), С.Пшибишевський, С.Виспянський (Польща), М.Горький, В.Короленко, Л.Андреев (Росiя) та iн.) натомiсть творили свiт екзотики i пригод з винятковим героєм, котрий не протистояв середовищу (як, наприклад, героï Байрона, Гюго, Пушкiна, Лєрмонтова, раннього Шевченка), а намагався наблизити його до себе, прагнув неможливе зробити дiйсним.
 Однак чи можливо людинi як суб'єкту iсторiï, суспiльства внести корективи в усталенi земнi закони, переступивши в iм'я навiть благородних задумiв через моральнi норми, через вищi сакральнi перестороги? Про що застерiгав нас генiй великого Пушкiна, великодержавникапатрiота, заглибленого у людськi драми i трагедiï, залюбленого у красу Божественного витвору, оскарженого багатьма романтиками, коли, за висловом Гегеля, “свiт душi торжествує над недосконалiстю свiту”, I сильнi особистостi у людському плинi життя у суспiльних процесах, в усiй складностi й невiдворотностi iсторичних обставин терплять крах, тим паче якщо вони переступили при цьому моральнi норми. Вигнанець Алеко iз “Циган”, бажаючи свободи лише для себе, утверджуючи свiй егоцентризм убивством зрадливоï Земфiри (”Его любовь постыла мне, мне скучно; сердце воли просит…”).
 Цигани вiльнi, у них не дiють владнi закони, однак iснує мораль, засуджуються кровнi переступи. Тому i не мстять вони убивцi, але вiдштовхують його:
 Ужасен нам твой будет глас:
 Мы робки и добры душою,
 Ты зол и смел оставь же нас, Прости, да будет мир с тобою.
 Однак, стверджує автор, i далекi вiд свiтського життя, вiд державнополiтичних протистоянь вiльнi i мирнi племена не можуть врятуватися вiд нещасть, оскiльки вiд людських пристрастей, грiхiв неможливо втекти гордiй людинi:
 И ваши сени кочевые
 В пустынях не спаслись от бед,
 И всюду страсти роковые.
 И от судей защиты нет.
 Влада жорстоких суспiльних обставин над особистiстю, навiть якщо вона неординарна (скажiмо, як Наполеон чи Байрон), визначає провiдний мотив елегiï “К морю” (1824). Наприкiнцi 1825 року, якраз напередоднi невдалоï спроби державного перевороту декабристами, Пушкiн завершує народну драму “Борис Годунов ”, котра, власне є, однiєю з кращих iсторичних трагедiй доби романтизму у свiтовiй лiтературi. Вiдповiдний жанр тодi визначався не стiльки соцiальноетичними критерiями, як особистiснопсихологiчними, коли предметом субстанцiйного змiсту стає не суспiльство, а iндивiд зi всiєю складнiстю душi. Данi фактори є домiнуючими у творах В.Гюго, Дж. Байрона, пiзнiше у М.Лермонтова, у М.Костомарова (наприклад, у “Переяславськiй ночi”).


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/minule_suchasne_maybutne_u_dramaturgii.dhtml