КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/neperevershena_vershina_jinochoi_liriki_v_rosii.dhtml

	Неперевершена вершина жIночоÏ лIрики в РосIÏ Марина Цветаева й Ганна Ахматова Обертатися на цю вершину нам, а може бути, i нашим онукам, прийде не назад, а вперед. I, що iстотно, обертатися не тiльки продовжувачкам жiночоï лiрики кожному теперiшньому поетовi. Еволюцiйний розвиток лiрики Ахматовiй i Цветаевой: вiд лiрики любовноï до лiрики високого звучання Поет здалеку починає розмову Поета далеко починає розмову… Свого роду пiдсумком, пройденим Ахматовою до революцiï варто вважати вiрш, написаний в 1917 роцi:
 Менi голос був
 Вiн кликав утешно,
 Вiн говорив:
 Iди сюди,
 Залиш свiй край глухоï й грiшний,
 Залиш Росiю назавжди
 Тут Ахматова виступала як жагучий цивiльний поет яскравого патрiотичного напрямку. Стругаючи, пiднята, бiблiйна форма вiрша, що змушує згадати пророкiв-проповiдникiв — усе в цьому випадку вiдповiдно до своïй величнiй i суворiй епосi. Тут немає нi розумiння революцiï, нi ïï прийняття, але в ньому жагуче пролунав голос тiєï iнтелiгенцiï, що зробила головний вибiр: залишилася разом зi своïм народом. Отут зiграли роль i нацiональна прихильнiсть до своєï землi, i внутрiшня культурно- демократична основа, властивоï росiйськоï iнтелiгенцiï. Шлях, пройдений на той час i Ахматовiй i Цветаевой — це шлях поступового, але послiдовноï вiдмови вiд замкнутостi щиросердечного миру. Глибина й багатство духовного життя, серйознiсть i висота моральних вимог неухильно виводили ïх на дорогу iнтересiв бiльше широких, чим любовна й камерна лiрика
 Варiацiï тим Реквiєму знаходимо в ïï поезiï з кiнця 30-х рокiв. Через два десятилiття пiсля завершення роботи поемi був поданий епiграф, у якому позицiя Ахматовоï в життi й у поезiï одержала строгу й лаконiчну характеристику:
 Нi, i не пiд далеким небозводом,
 И не пiд захистом далеких крив,
 Я була тодi з моïм народом
 Там, де мiй народ, до нещастя, був
 Двiчi повторюване слово далекий двiчi пiдкреслюється словами мiй народ: мiцнiсть злиття доль народу i його поета перевiряється загальним для них нещастям. Подробицi що вiдбувається вiдтворюються зi звичайноï для Ахматовоï вiрогiднiстю. Правда життя у вiршах нiде не порушується нi у великому, нi в малому. У поемi проривається лемент болю, але перевага вiддається слову, сказаному неголосно, сказаному пошепки — так, як говорили в тiй страшнiй черзi. Реквiєм звучить як заключне обвинувачення в справi про страшнi злодiяння
 Але обвинувачує не поет, а час. От чому так величаво, зовнi спокiйно, стримано звучать заключнi рядки поеми, де потiк часу виносить до пам'ятника всiм безвинно загиблим, але ще й тим, у чиïх життях горестно вiдбилася ïхня загибель: И голуб тюремний нехай гуде вдалинi, Лiрика Цветаевой у роки революцiï й громадянськоï вiйни, коли вона вся була поглинена очiкуванням вести вiд чоловiка, що був у рядах бiлоï армiï, перейнята сумом i надiєю. Вона пише книгу вiршiв Лебединий стан, де прославляє бiлу армiю Але, щоправда, прославляє ïï винятково пiсень найглибшоï скорботи й жалоби, де перегукуються багато мотивiв жiночоï поезiï XIX столiття. В 1922 роцi Маринi було дозволено виïхати за кордон до чоловiка. Емiграцiя остаточно заплутала й без того складнi вiдносини поета з миром, згодом. Вона й емiграцiï не вписувалася в загальноприйнятi рамки. Марина любила, як втiшливе заклинання, повторювати: Усякий поет, по сутi, емiгрант… Емiгрант iз Безсмертя пiд Час, невозвращенец у свiй час! У статтi Поет i час Цветаева писала:
 Є така краïна — Бог
 Росiя граничить iз нею, — так сказав Рильке, сам, що тужив по Росiï все життя. Тужачи на чужинi по батькiвщинi й навiть намагаючись знущатися iз цiєï туги, Цветаева прохрипить якпоранена тварина, кимсь поранене в живiт:
 Туга за батькiвщиною!
 Давно Викрита морока!
 Менi зовсiм однаково
 Де зовсiм самотньо.
 Вона навiть iз ричанням ощириться на свою рiдну мову, що так обожнювала, що так умiла нiжно й люто жати своïми робочими руками, руками гончаря слово: Не зваблюся й мовою Рiдним, його закликом молочним. Менi байдуже — на якому розумi Не бути зустрiчним! Далiдомоненавистнические слова:
 Всяк будинок менi далекий, всяк храм менi порожнiй…
 Потiм треба ще бiльш вiдчужене, гордовите:
 И все — дорiвнює, i все — єдино…
 И раптом спроба знущання над тугою за батькiвщиною безпомiчно обривається, закiнчуючись генiальним по своïй глибинi видихом, що перевертає весь змiст вiрша в несамовиту трагедiю любовi до батькiвщини:
 Але якщо по дорозi — кущ
 Встає, особливо — горобина…
 И все. Тiльки три крапки. Але в цих крапках — потужне, що нескiнченно триває в часi, нiме визнання в такiй сильнiй любовi, на яку нездатнi тисячi разом узятих вiршотворцiв, що пишуть не цими великими крапками, кожна з яких як крапля кровi. У своïх листах Цветаева пише:Усяке життя в просторi — самому просторому! — i в часi — самому вiльному! — тiсна… У життi нiчого не можна… Тому мистецтво (у снi все возможно). Iз цього — мистецтво — моє життя… Iнших шляхiв немає. Дiйсно, iнших шляхiв, крiм вiдходу у власний мир, у Цветаевой не було в емiграцiï. У цей перiод для ïï лiрики характерним стало занурення вмифотворчество.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/neperevershena_vershina_jinochoi_liriki_v_rosii.dhtml