КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/portretna_haracteristika_katerini_y_larisi_v_pesi.dhtml

	Портретна характеристика Катерини й Лариси в п'єсI Гроза Головнi героïнi двох, напевно, найбiльш популярних п'єс А. Н. Островського значно розрiзняються по своєму соцiальному станi, зате дуже схожi своïми трагiчними долями. Катерина в Грозi дружина богатого, але слабовiльного купця, що цiлком перебуває пiд впливом деспотичноï матерi. Лариса в Безприданницi гарна незамiжня дiвчина, що рано втратилася батька й вихована матiр'ю, жiнкою небагатоï, дуже енергiйноï, до самодурства, на вiдмiну вiд свекрухи, що тероризує Катерину,, не схильноï. Кабаниха печеться про щастя сина Тихона, як вона його розумiє
 Харита Iгнатiïвна Огудалова настiльки ж ревно пiклується про щастя дочки Лариси, знов-таки, у своєму розумiннi. У результатi кидається у Волгу Катерина, у чиïй смертi Тихiн обвинувачує матiр, i гине вiд рук невдахи-нареченого Лариса. В обох випадках героïням призначено вмерти, хоча рiдн i близькi начебто б бажали ïм тiльки добра. Однак куди бiльше значення має не подiбнiсть ситуацiй, а глибоке розходження характерiв Катерини й Лариси
 Катерина Кабанова живе в невеликому волзькому мiстечку, де побут ще багато в чому патрiархальний. Та й дiя Грози розвертається перед реформою 1861 р., що зробила багато в чому революцiонiзуючий вплив на життя росiйськоï провiнцiï. Лариса Огудалова жителька великого мiста, теж розташованого на Волзi, але патрiархальнiсть сiмейних вiдносин давно втратив. Дiя Безприданницi вiдбувається наприкiнцi 1870х рокiв, наприкiнцi другого десятилiття пiсля звiльнення селян. Бурхливо розвивається капiталiзм. Колишнi купцi перетворюються в предпринимателеймиллионеров. Сiмейство Огудалових небагато, але завдяки наполегливостi Харити Iгнатiïвни знається з сильними миру цього. Мати вселяє Ларисi, що та, хоча й не має приданого, повинна вийти замiж за багатий нареченого. I Лариса до пори до часу приймає правила гри, наïвно сподiваючись, що й любов i багатство з'єднаються в особi ïï майбутнього обранця. За Катерину ж вибiр давно вже зробили, видавши за нелюбимого, безвладного, але богатого Тихона. Лариса звикла до веселого життя волзького свiтла вечiркам, музицi, танцям. У ïй самоï є мистецтв веннi здатностi Лариса добре спiває. Уявити собi подiбнiй до обстановки Катерину просто неможливо. Вона куди бiльш тiсно пов'язана iз природою, з народними повiр'ями, по-справжньому релiгiйна. Лариса теж у важку хвилину згадує про Бога, а розчарувавшись у можливостi вигiдноï партiï й погодившись вийти замiж за дрiбного чиновника Юлiя Капитонича Карандишева, мрiє виïхати з ним у село , подалi вiд мiських спокус i колишнiх заможних знайомих. Однак у цiлому вона людина iншоï епохи й середовища, чим Катерина. Лариса має бiльше тонкий психологiчний склад, бiльш тонко почуває прекрасне, чим героïня Грози. Але це ж робить ïï ще бiльш беззахисноï перед будь-якими несприятливими зовнiшнiми обставинами. Крiм того, сила волi в Лариси набагато слабкiше, нiж у Катерини. I потрапивши в безвихiдне положення, про смертi вони мiркують поразному. Катерина бачить тут можливiсть злитися з миром природи й позбутися вiд страждань, коли будинок чоловiка став для неï могилою:
 Куди тепер Додому йти Нi, менi що додому, що в могилу однаково. Так, що додому, що в могилу!.. що в могилу! У могилi краще… Пiд деревцом могилушка… як добре!.. Сонечко ïï грiє, дощичком ïï мочить… навеснi на нiй травичка виросте, м'яка така… птаха прилетять на дерево, будуть спiвати, дiтей виведуть, квiточки розцвiтуть: жовтенькi, червоненькi, блакитненькi… усякi (замислюється) усякi… Так тихо, так добре! Менi начебто легше! А про життя й думати не хочеться. Знову житьнет, нi, не треба… недобре! I люди менi противнi, i будинок менi противний, i стiни противнi! Не пiду туди. Нi, нi, не пiду! Прийдеш до них, вони ходять, говорять, а на що менi це! Ах, темно стало! I знову спiвають гдето! Що спiвають Не розбереш… Умерти б тепер… Що спiвають Однаково, що смерть прийде, що сама… а жити не можна! Грiх! Молитися не будуть Хто любить, той буде молитися… Руки крестнакрест складають… у трунi! Так, так… я згадала. А пiймають мене, так вiдвертають додому насильно… Ах, скорiше, скорiше! (Пiдходить до берегу. Голосно.) Друг мiй! Радiсть моя! Прощай! Лариса пiсля того, як надiï на шлюб з Паратовим остаточно звалилися, а Кнурiв вiдверто запропонував ïй стати багатою утриманкою, думає про те, щоб, подiбно Катерине, кинутися у Волгу. Однак рiшучостi на це в неï не вистачає: Л а р и с а. Я давеча дивилася вниз через ґрати, у мене закружилася голова, i я ледве не впала. А якщо впасти, так, говорять… вiрна смерть. (Подумавши.) От добре б кинутися! Нi, навiщо кидатися!.. Стояти в ґрат i дивитися вниз, закружиться голова й упадеш… Так, це краще… у нестямi, нi болю… нiчого не будеш почувати! (Пiдходить до ґратам i дивиться вниз. Нагинається, мiцно хапається за ґрати, потiм з жахом вiдбiгає.) Ой, ой! Як страшно! (Ледве не падає, хапається за альтанку.) Яке запаморочення! Я падаю, падаю, ай! (Сiдає в стола поруч альтанки.) Ох, немає… (Крiзь сльози.) Розставатися з життям зовсiм не так просто, як я думала. От i незмога! От я яка нещасна! Але ж є люди, для яких це легко. Видно, уже тим зовсiм жити не можна; ïх нiщо не приваблює, ïм нiщо не миле, нiчого не шкода. Ах, що я!.. Та й менi нiщо не миле, i менi жити не можна, i менi жити нема чого! Що ж я не вирiшуюся
 Що мене тримає над цiєю прiрвою
 Що заважає(Замислюється.) Ах, нi, немає… Не Кнурiв… Розкiш, блиск… нi, немає… я далека вiд суєти… (Издрогнув.) Розпуста… ох, немає… Просто рiшучостi не маю. Жалюгiдна слабiсть: жити, хоч какнибудь, так жити… коли не можна жити й не потрiбно. Яка я жалюгiдна, нещасна. Каби тепер мене вбив ктонибудь… Як добре вмерти… поки ще дорiкнути себе не в чому. Або занедужати й умерти… Так я, здається, занедужаю. Як погано менi!.. Хворiти довго, заспокоïтися, з усiм примиритися, усiм простити й умерти… Ах, як погано, як кружляється голова. (Пiдпирає голову рукою й сидить у забуттi.)
 Тут авторськi ремарки передають сум'яття головноï героïнi Безприданницi, ïï тягу до самогубства й нездатнiсть його здiйснити. Лариса те наближається до обриву, то вiддаляється вiд нього. Вона все сподiвається, що ïй допоможе вмерти какаято сила, що дiє мимо ïï волi. От голова закружиться, i Лариса випадково впаде вниз i вуж точно разобьетсяна смерть. Або занедужає, прохворiє довго, простить всiх i вмре. Лариса мрiє пiти з життя чистоï, безгрiшноï, у тому числi й без грiха самогубства. Та й рiшучостi самоï позбавити себе життя в неï явно не вистачає. Iнша справа Катерина. Вона усвiдомить, що грiшно, оскiльки змiнила чоловiковi, нехай навiть нелюбимому, нехай навiть заради теперiшньоï, справжньоï любовi. Ïï самогубство це одночасно й спокута грiха (хоча й за допомогою, з погляду християнства, iншого грiха, але для Катерини дана обставина вже не має значення), i возз'єднання з миром природи птахами, деревами, i звiльнення iз земноï могили будинку ненависноï Кабанихи. Катерина перед смертю аж нiяк не прощає ïï свекруху, що погубила. Лариса ж, у повнiй згодi iз християнськими iдеалами, заявляє, що любить всiх тих Паратова, Кнурова, Вожеватова, Карандишева, хто вiльно або мимоволi сприяв ïï загибелi. Вiра Катерини бiльше жагуча й менш канонична, у чемто близька язичеському обожнюванню природних стихiй. Вiра Лариси бiльше спокiйна, почасти книжкова, хоча й не менш щира. Героïня Грози людина бiльше вольовий. Вона здатна на такий рiшучий учинок, як саме
 Убивство. Героïнi Безприданницi покiнчити iз собою не вистачає волi. Рятуйте! приходить випадок в особi вiдкинутого нареченого Карандишева, своïм безглуздим пострiлом що обiрвав обридлiй Ларисi життя. Думаю, що в Катерини воля сильнiше тому, що вона ближче до народного свiтосприймання, де дл рефлексiï немає мiсця. Лариса ж дитя великого мiста, життя куди складнiше й не настiльки цiльна, як у селi або недалi до збiглому вiд села Калинове. Ïï психологiя тонше, нiж у Ка терини, але разом iз цим слабкiше вольове почало
 Iснує версiя, що Островський писав Грозу, будучи закоханим у замужню акторку Малого театру Любу Косицкую. Саме для неï вiн писав свою Катерину, саме вона ïï й зiграла. Однак акторка не вiдповiла на полум'яну любов письменника вона любила iншого, котрий пiзнiше довiв неï до вбогостi й ранньоï смертi. Але тодi, в1859м, Любов Павлiвна грала немов свою долю, жила зрозумiлими ïй почуттями, створивши образ юноï зворушливоï Катерини, що скорив навiть самого iмператора. Катерина росла в заможному купецькому будинку легко, безтурботно, радiсно. Розповiдаючи Варварi про своє життя до замiжжя, воно говорить: Я жила, нi про чому не тужила, точно пташка на волi. Маменька в менi душi не сподiвалася, наряджала мене, як ляльку, працювати не примушувала, що хочу, бувало, то й роблю. Виховуючись у гарнiй сiм'ï, вона придбала й зберегла всi прекраснi риси росiйського характеру. Це чиста, вiдкрита душа, що не вмiє брехати. Обманиватьто я не вмiю; скритьто нiчого не можу, говорить вона Варварi. А жити в сiм'ï чоловiка, не вмiючи причинятися, неможливо.
 Основний конфлiкт у Катерини зi свекрухою Кабанихой, що усiх у будинку тримає в страху. Фiлософiя Кабанихи лякати й принижувати. Дочка ïï Варвара й син Тихiн пристосувалися до такого життя, створюючи видимiсть слухняностi, але вiдводили душу на сторонi аби тiльки шито так крито була (Варвара гуляючи по ночах, а Тихiн напиваючись i ведучи розгульний спосiб життя, вирвавшись iз будинку).Катерина ж, тиха, що не втручається в домашнi справи, лякає Кабаниху. Чим же Своєю чистотою, гарячою, щирою душею, що не терпить фальшi. Так, Катерина не причиняється, що шанує звичаï, якi не приймає душею: не стала вити пiсля вiд'ïзду чоловiка, як хотiла свекруха. Та й про свою любов до Бориса зiзналася вiдразу спочатку Варварi, а пiсля приïзду чоловiка i йому, i свекрухи. Глибина, сила й пристраснiсть ïï натури проявляються в ïï словах, що якщо життя тут ïй обридне, то не удержати неï нiчим або у вiкно кинеться, илив Волзi утопиться. I мрiï в неï дивнi, незрозумiлi для мiсцевих обивателiв: Отчого люди не лiтають так, як птаха, i сни казковi: сняться менi або храми золотi, або сади какието незвичайнi, i всi спiвають невидимi голоси: А яку смiливiсть, силу волi треба було мати замужнiй жiнцi, щоб зiзнатися в любовi Борисовi, вклавши в нього все своє бажання волi, щастя. Саме цi якостi Катерини й вступають у конфлiкт iз миром Марфи Кабановой, для якоï слiпе поклонiння традицiям старовини не щиросердечна потреба, а єдиний шанс зберегти свою владу. Навiть до релiгiï в них рiзне вiдношення: у Катерини це природне почуття (до смертi любила в церкву ходити! Точно, бувало, я в рай увiйду), а в Кабанихи святенництво, формальнiсть (швидко переходить вiд думок про бога до життєвих справ).Катерина краща, але все-таки частина патрiархального ладу ïй властивий релiгiйний страх (боïться грози як кари за грiх). Саме гроза й страх кари господньоï, так ще почуття провини перед чоловiком спонукали ïï привселюдно зiзнатися у своєму грiху. Вона бiжить iз ненависного будинку, де чоловiк жалує ïï, але б'є (тому що так треба); шукає Бориса для захисту, сподiваючись рятуйте! але знаходить тiльки спiвчуття й безсилля коханоï людини. Борис слабшав, безвладний. Эх, каби сила! тiльки й мiг сказати вiн. Катерина залишається одна й кидається з обриву, не бажаючи жити в цьому страшному свiтi. Я вважаю, що цей учинок не вiд слабостi, а вiд сили ïï характеру. Протест Катерини сильнiше протесту Кулигина, що залежить вiд сильних миру цього, а тому далi словесних мiркувань не йде. Образ Катерини кличе до волi, духовному розкрiпаченню
 За словами Добролюбова Вона рветься до нового життя, хоча б ïй довелося вмерти в цьому поривi: Ïï порив, загибель не зрячи: адже пiшла Варвара з будинку, збунтувався Тихiн, валить мир Кабанихи (втративши авторитет, ïй залишається тiльки пiти в монастир). Недарма п'єсу забороняли до постановки, углядев у нiй завуальований заклик до збурювання. Обивателi не пускали на п'єсу своïх дочок. Для нас же образ Катерини це вигляд прекрасноï росiйськоï, чистоï, свiтлоï душi. Це те, що спонукує нас боротися з темними силами самодурства, неуцтва, хамства, пристосовництва, якi є й по цей день


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/portretna_haracteristika_katerini_y_larisi_v_pesi.dhtml