КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/proces_degradacii_pomishickogo_klasu_v_poemi_mertvi.dhtml

	Процес деградацIÏ помIщицького класу в поемI МертвI душI Микола Васильович Гоголь, всiм серцем люблячи Росiю, не мiг залишатися осторонь, бачачи, що вона загрузла в болотi корумпованого чиновництва, i тому створює два добутки, що вiдображають всю дiйснiсть стану краïни. Одним iз цих добуткiв є комедiя Ревiзор, у якiй Гоголь задумав посмiятися над тим, що дiйсно гiдно осмiяння загального. Гоголь визнавався, що в Ревiзорi вiн. вирiшив зiбрати в одну купу все дурне в Росiï, всi несправедливостi. В 1836 роцi комедiя була поставлена на петербурзькiй сценi й мала величезний успiх. Комедiя Гоголя, що торкнулася всi живi питання сучасностi, викликала самi суперечливi вiдгуки. Реакцiйнi кола боялися впливу комедiï на суспiльну думку. Вона мала полiтичний сенс. Передовi кола сприйняли Ревiзора як грiзне обвинувачення миколаïвськоï Росiï. Гоголь створив глибоко правдиву комедiю, перейняту гострим гумором, що викривав бюрократичну систему цiлiсноï Росiï
 Центральний герой поеми Павло Iванович Чичиков. У характерi цього героя яскраво виявився буржуазний початок, що не було ще поширене в Росiï. У почуттях Гоголя до Чичикову вкладене вiдношення письменника до Росiï того часу. Питання, куди йде Росiя, змушує занурювати Чичикова в порiвняльнi ситуацiï, зiштовхувати героя з мертвими душами. Гоголь побудував поему двупланово. З однiєï сторони мертва Росiя, з ïï помiщиками й губернськими чиновниками всiх рангiв, з iншоï прихожа ïй на змiну Росiя Чичикових. Росiя Чичикових у поемi представлена одним героєм. У вiдношеннi Чичикова Гоголь, щоб яскравiше освiтити походження й життєвий розвиток нового типу, осмислити його iсторичне мiсце, докладно зупиняється на бiографiï, характерi й психологiï героя
 Вiн показує, як зложилося його вмiння пристосовуватися в будь-якiй обстановцi, орiєнтуватися в будь-якiй ситуацiï. Батько дав юному Чичикову раду: Усе зробиш i все прошибиш на свiтi копiйкою. Все життя Чичикова стала ланцюгом шахрайських махiнацiй i злочинiв. Новий герой має переваги, яких немає в помiсних дворян i губернського суспiльства. На його сторонi деяке утворення, енергiя, заповзятливiсть, до того ж спритнiсть героя незвичайна. Виховання допомагає йому втиратися в довiру. Чичиков расчетливо й терпляче може вичiкувати потрiбного моменту. Показавши перевагу свого героя перед суспiльством. Гоголь разом з тим показав всю вульгарнiсть i пiдлiсть його натури. Цивiльнi й патрiотичнi почуття не тривожать Чичикова, з повною байдужiстю вiн ставиться до всього, що ке вiдповiдає його особистим iнтересам
 Авантюри Чичикова пов'язанi з людськими нещастями, вiн зацiкавлений у тiм, щоб якнайбiльше вмирало крiпакiв. Губернське суспiльство приймає шахрая й шахрая Чичикова тому, що вважає його мiльйонером. Загальне, що зближає Чичикова й губернське суспiльство це та ж риса: спрага наживи. Губернському суспiльству далекi поняття про цивiльнi й суспiльнi обов'язки, для них посада тiльки засiб особистого задоволення й благополуччя, джерело доходiв. У ïхньому середовищi панують хабарництво, догiдництво перед вищестоящими чинами, цiлковита вiдсутнiсть iнтелекту. Чиновництво згуртувалося в корпорацiю казнокрадiв i грабiжникiв. Мiськi верхи далекi народу
 Гоголь у щоденнику писав про губернське суспiльство: Iдеал мiста це порожнеча. Плiтки, що перейшли межi. Вульгарнiсть i незначнiсть iнтересiв характеризує й жiноче суспiльство. Iз претензiями на смаки й освiченiсть сполучаються плiтки, порожня балаканина про мiськi новини, палкi суперечки про вбрання. Дами прагнули наслiдувати столичного суспiльства в манерi говорити й одягатися, без кривляння вони не вимовляли жодного слова. Гоголь засуджує дворянське суспiльство, що рабськи копiювало iноземнi манери
 Героï Гоголя не несуть у собi протесту проти ïхнього життя, що стисло, проти приголомшливоï тванi дрiб'язкiв. Вони самi, по сутi, продовження й вираження цiєï дiйсностi, вiдтвореноï в Мертвих душах
 Отже, Гоголь показує мир соцiальних порокiв. Але, як ми зрозумiли, не тiльки вони хвилюють письменника. Зловживання чиновникiв найчастiше смiшнi, незначнi й безглуздi. Не по чинi береш от що вважається грiхом у цьому мирке. Але саме вульгарнiсть усього в цiлому, а не розмiри злочинних дiянь, жахають читачiв. Приголомшлива твань дрiб'язкiв, як пише Гоголь у поемi, поглинула сучасноï людини. Трагична розв'язка в Ревiзорi i Мертвих душах, тому що примарнi цiлi, до яких прагнуть героï, розчиняються як дим, як мара. Мiсто Гоголя це символiчний, збiрне мiсто всiєï темноï сторони. I все- таки, тут є свiтле явище. Це смiх. На мою думку, смiх повинен вилiкувати душу Пояснюючи задум Мертвих душ, Гоголь писав, що образи поеми — нiтрохи не портрети з незначних людей; навпроти, у них зiбранi риси тих, якi вважають себе кращими iнших. Головна властивiсть гоголiвського дарунка — …окреслити в такiй силi вульгарнiсть вульгарноï людини, щоб весь той дрiб'язок, що вислизає вiд очей, мигнула б крупно в очi всiм. Ця особливiсть таланта письменника особливо чiтко проявляється в окресленнi характерiв помiщикiв у поемi Мертвi душi .
 Типiзацiя — одна iз самих iстотних рис лiтератури критичного реалiзму. Вона чiтко виступає у творчостi Н. В. Гоголя. Прагнучи створити типовий харак-тер, Гоголь широко використає iнтер'єр
 Гоголiвський текст вiдбиває це з феноменальною точнiстю. Крiм Храму вiдокремленого мiркування самота фiгурує також у словах Чичикова. Претензiï на вишуканiсть, витонченiсть смаку в маєток Манилова ще бiльше пiдкреслюють внутрiшню порожнечу мешканцiв садиби. Все це лише декорацiï, що прикривають убогiсть. Печатка невизначеностi, розпливчастостi й лежить тут на всьому: самотнiй панський будинок, вiдкритий всiм вiтрам, рiдкi кущi бузку, сiренькi бревенчатие хати мужикiв, сiрий день. У будинку Манилова теж всi тускло, неохайно: шовковий капот дружини блiдих кольорiв, стiни кабiнету пофарбованi якоюсь блакитненькою фарбою, начебто сiренькоï. Гоголь вiдкриває читачевi один з улюблених ïм прийомiв характеристики персонажа: Чичиков iз цiкавiстю рас-сматривал житло цього… людини, думаючи по ньому вiдшукати властивостi самого хазяïна, як по раковинi, що залишилася, мiстять про устрицю або равлика, нiколи в ньому що сидiла й залишила своє враження.
 Навколишнi речi, весь уклад життя героя красномовно говорять про те, що Манилов — людин так собi, нi те нi покрову в мiстi Богдан, нi в селi Селiфан. Недарма Гоголь в авторськiй характеристицi прямо говорить, що вiд Манилова не дочекаєшся нiякого живого або хоча навiть зарозумiлого слова, що, поговоривши з ним, вiдчуєш нудьгу смертну.
 У Маниловi все побудовано на бажаннi сподобатися. Однаково, кому й для чого, — цього вiн не знає. Так просто — щоб були iменини серця. Гоголь дає це зрозумiти буквально одним штрихом: На обох вiкнах теж помiщенi були гiрки вибитоï
 Iз трубки золи, розставленi не без старання дуже гарними рядами.
 Хазяïн садиби не розумiє, що його господарство занепадає, не зауважує потворностi свого побуту. Безгосподарнiсть Манилова вiдкривається читачевi ще по дорозi в садибу: все безжизненно, шкода, дрiбно. У будинку ж у нього чого-небудь вiчно бракувало. Манилов створює фантастичнi проекти, один безглуздiше iншого, не маючи
 Подання про реальне життя. Господарством же вiн не займався, вiн навiть нiколи не ïздив на поля, господарство йшло якось саме собою. Солодкуватiсть, сентиментальнiсть, безгосподарнiсть, розумова обмеженiсть, невизначенiсть мислення — все це риси характеру Манилова, якi вiдклали свiй вiдбиток на його побут. Дозвiльний мрiйник Манилов так порожнiй, що нiчого, крiм приємноï посмiшки й прожекту про пiдземний хiд або кам'яний мiст через ставок, створити не може. На закiнчення хотiлося б сказати, що саме широке використання iнтер'єра допомагає Гоголевi створити типовий характер прекраснодушного Манилова. У наш час проблема манiловщини досить актуальна


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/proces_degradacii_pomishickogo_klasu_v_poemi_mertvi.dhtml