КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/zbirka_novel_dekameron_ii_kompozicia_i_tematichne.dhtml

	ЗбIрка новел Декамерон ÏÏ композицIя I тематичне багатство Тисячi талантiв лише розповiдають про те, що має епоха, але тiльки генiй пророче народжує те, чого ïй бракує. Е. Гейбл Iталiя, звичайно, завжди асоцiюється з такими iменами, як художники Леонардо да Вiнчi, Рафаель, Мiкеланджело, письменники Данте Алiг'єрi, Франческо Петрарка , мандрiвники Христо-фор Колумб i Марко Поло, вченi Джордано Бруно i Га-лiлео Галiлей, композитори Пiкколо Паганiнi, Джоак-кiно Россiнi i Джузеппе Вердi. Можна згадати й вiдомих дiячiв сучасностi: спiвакiв Лучано Павароттi, Хосе Кар-рераса чи Адрiано Челентано, кутюр'є Версаче, Ар-манi, Валентино, Гуччi. Iталiя — велика краïна великих людей!
 Письменник народився в 1313 роцi, але де саме — ще йдосi достовiрно невiдомо. До його iменi зазвичай додають прiзвисько де Чертальдо, за назвою мiстечка поблизу Флоренцiï, звiдки були родом його предки i де вiн сам прожив- бiльшу частину життя, помер i похований. Флорентiйський iсторик Фiлiпп Вiлланi припускає, що автор Декамерона народився у Парижi.
 Петрарка i Боккаччо були бiльш нiж сучасники: ïх об'єднувала приналежнiсть до майже однакового суспiльного i культурного середовища, спiльнiсть фiлологiчних захоплень i художнiх iнтересiв, численнi аналогiï в ïхнiх бiографiях i творчостi, а в другу половину життя — мiцна дружба. Петрарка мав великий вплив на Боккаччо, який любив i шанував засновника iталiйського гуманiзму як учителя i старшого брата. Сучасники Боккаччо згадують, що, прочитавши сонети Петрарки, Джованнi знищив власнi вiршi.
 Боккаччо — шанувальник i перший дослiдник творчостi Дайте — не змiг уникнути його впливу. Як i в Божественнiй комедiï, в Декамеронi — сто епiзодiв, вибудуваних за принципом готичноï вертикалi: вiд грiшникiв — до святих. Та якщо уДанте концепцiя свiту гармонiйна -добра i зла порiвну, то Боккаччо реально сприймає життя i вимальовує його таким, яким воно є насправдi. Оповiдки в Декамеронi систематизованi також вiдповiдно до готичноï вертикалi — вiд низького до високого: першими йдуть сатиричнi, потiм авантюрнi iз загалом привабливими героями, а кiнцевi новели присвяченi людськiй шляхетностi, де персонажi iнколи навiть iдеалiзованi.
 Збiрку Боккаччо критика нерiдко представляла бенкетом пiд час чуми, вважаючи, що змальоване у нiй товариство юнакiв i дiвчат мало тiльки одну мету: приємно розважитися В авторськiй пiслямовi Джованнi Боккаччо зазначає: Може, знайдуться й такi оповiдки, а краще б ïх у сiй книзi не було. Нехай i так, але ж я мiг (та й мусив) списувати тiльки тi iсторiï, якi справдi в компанiï оповiдались, якби тi оповiдачi та оповiдачки саме хороше розказували, я саме хороше й посписував би.
 Ще за життя Боккаччо збiрка отримала простонародну назву — “Принц Гапеотто”. Благородний рицар iз середньовiчного роману “Ланселот, лицар Озера” сприяв коханню Ланселота i королеви Джiневри. Це iм'я лiтературного героя використовувалось у Флоренцiï як синонiм брутального звiдника. Прiзвисько “Принц Палеотто” було дано книжцi iдейними ворогами письменника, якi заявляли, що твiр шкодить моралi суспiльства. Однак Боккаччо доводив, що “непристойностi можна знайти навiть у Бiблiï”, i вiд пiдзаголовка ” Принц Галеот-то” не вiдмовлявся, навiть пишався ним, оскiльки книжцi притаманна простонародна стихiя. Збiрка кидала виклик суспiльним забобонам i утверджувала вiльне й сповнене земних радощiв i духовного смислу життя людини. У збiрцi новел Боккаччо вперше в iсторiï лiтератури героєм є сучасне автору суспiльство, а персонажi — не героïчнi постатi не представники знатного роду, а звичайнiсiнькi люди з ïх повсякденними турботами.
 Новела з'явилася в XIV-XVI ст. в Iталiï, хоча коренi ïï сягають стародавнiх лiтератур Заходу й Сходу. За доби Вiдродження новела — це невеличке оповiдання, нерiдко з гумористичним чи сатиричним забарвленням, що передавало новини дня (звiдси назва жанру). Новелi цiєï доби була притаманна динамiчна iнтрига та гостра несподiвана розв'язка. В основi сюжету лежав анекдот, тому за новелою закрiплюється жанрове визначення як оповiдi анекдотичного побутового змiсту Декамерон — характерний для цього часу цикл новел. Народний смiху рiзноманiтнiй за жанрами сатиричнiй лiтературi мав двоïсту природу, тому що вiн не тiльки розумiв пороки, а й пiдтверджував цiннiсть самого життя, право людини насолоджуватися ним.
 Цей смiх звучить у Декамеронi, який започатковує багату новелiстичну традицiю: жанр iз його схильнiстю до гостроï iнтриги, що зображає рiзноманiтнi пригоди, давав можливiсть показати людину дiяльною, спритною, такою, яка зацiкавлено вдивляється в барвистий свiт.
 Словом новела визначають новину i жанр, який передбачає пiзнання чогось нового, несподiваного. В Iталiï десь наприкiнцi XIII або на початку ХIУ ст. була зроблена спроба об'єднати та записати найпопулярнiшi зразки оповiданьтого часу — так виникла збiрка “Новелiно, або Сто давнiх оповiдок”. Та все ж таки художня розробка жанру новели належить саме Боккаччо. Беручи поширену сюжетну схему, вiн доводить ïï до такоï естетичноï довершеностi й емоцiйноï виразностi, що сама фабула втрачає своє значення, бо на першому планi — люди нового часу ïхнi стосунки, переживання, усвiдомлення себе у свiтi. Персонажами новели є особистостi, як правило, цiлком сформованi, що потрапили в незвичайнi життєвi обставини. Автор концентрує увагу на змалюваннi ïхнього внутрiшнього свiту, переживань i настроïв. Кожна новела “Декамерона”, як i вся збiрка в цiлому, має довершену художню структуру що сприяла наповненню традицiйного жанру новели новим гуманiстичним змiстом. У цьому розумiннi Боккаччо можна назвати творцем жанру новели.
 Через Iталiю новела проникає в iншi лiтератури Європи, однак розумiння жанру в кожнiй з них набуває нацiонально-самобутнього характеру. На особливу увагу заслуговує сюжетне обрамлення Декамерона. Твiр обрамлено авторським я. Такий прийом не новий у лiтературi, вiн iснував ще задовго до Боккаччо i в давньогрецькiй, i у схiднiй лiтературах. Автор використовує його для того, щоб пiдкреслити єднiсть новел у своєму творi. Декамерон вiдкривається передмовою Боккаччо i завершується його пiслямовою. Розпочинається передмова вражаючим описом чуми, що лютує у Флоренцiï. Побачивши загибель тисяч людей i жахливий хаос, що запанував в Флоренцiï, Боккаччо з гiркотою пише: Ореол, що осявав закони божi i людськi, згас….
 Зiткнення з такою страшною бiдою, iз смертю загострило бажання жити, тому оповiдачi Декамерона бажають радiти життю i насолоджуватися прекрасною природою. Епiзоди, що увiйшли до обрамлення збiрки новел, нiби свiтлий оазис в кривавiй пустелi: гарнi, натхненнi молодi люди, зайнятi танцями, музикою, спiвом, вишуканою трапезою i цiкавою бесiдою, пiдчас якоï i розповiдаються iсторiï. Це обрамлення — не технiчний прийом введення художнього матерiалу, а текст, що має глибокий сенс. Це i є те, що стали потiм називати бенкет пiд час чуми, коли вдаються до радощiв i веселощiв не вiд хорошого життя, а швидше для того, щоб забутися.
 Чума — це особливо небезпечна смертельна iнфекцiя. Природнi вогнища цього захворювання трапляються скрiзь, окрiм Австралiï i Антарктиди. Перед вами iлюстрацiя, що найчастiше зустрiчається в середньовiчних книгах, в яких йдеться про чуму. На нiй зображено лiкаря у костюмi, що ïх носили пiд час епiдемiй чуми: темний довгий планi, iз льняноï або просякнутоï воском тканини. В руках спецiальна палиця, щоб не торкатися до хворого руками. Маску, що мала назву Месiiсо сiеiiа Резiе, надiвали лише тодi, коли вiдвiдували пацiєнтiв. В ïï клювоподiбний нiс клали рiзнi ароматичнi мастила, трави для фiльтрацiï зараженого повiтря. Отвори для очей були захищенi скляними лiнзами. В палицю помiщали ладан, що мав вiдганяти нечисту силу.
 Чума вплинула не тiльки на подальший хiд iсторiï, але i на розвиток мистецтва. В 1951 роцi мистецтвознавець МiллардМейс опублiкував своï дослiдження з теми Живопис в Флоренцiï i Сiєнi пiсля Чорноï смертi. I хоч на адресу цiєï книги i прозвучали деякi зауваження, все ж основнi позицiï автора залишаються незмiнними до цього часу. Мейс пов'язав мистецтво як одну iз форм вiдображення дiйсностi iз соцiальними потребами часу — ставленням людини до релiгiï, смертi, дiй кожноï людини конкретно i влади взагалi. Автор довiв, що протягом значного часу, коли лютувала чума, вiдбулися великi змiни в свiдомостi людей, в моральних принципах.
 Наприклад, мiська влада Сiєни забороняла пiд час епiдемiï азартнi iгри, вiдкривала притулки для бiдних, прийняла закони щодо заборони розкошi в одязi, в побутi. Пiд час епiдемiй вiдбулися змiни в органiзацiï урочистостей, пов'язаних з хрещенням та похоронами.
 У Сiєнi в 1348 роцi була сформована нова концепцiя щодо бiдностi та турботи про убогих, злидарiв. Уперше в iсторiï людства законодавчо було захищенi права бiдних, якi в разi хвороби мали право на допомогу. Звернiть увагу, що змiни в поведiнцi людей призвели до того, як стверджує Боккаччо, що перевелася достойна повага до законiв Божих i людських, бо ïхнi охоронцi й виконавцi, як iншi люди, то повмирали, то занедужали, то, не мавши досить служителiв, не могли пильнувати своєï справи, тим-то вiльно було кожному що хоче творити.
 1348 року чума дiсталася Флоренцiï, де застала й Боккаччо — у тi роки вiн часто переïжджав iз мiсця на мiсце, подорожував iз дипломатичними мiсiями, однак епiдемiя наздогнала його в мiстi дитинства. Вiд чуми померли батько письменника, мачуха й багато родичiв. Моторошна картина, якою так символiчно вiдкривається життєрадiсний Декамерон , — насправдi неприкраше-на хронiка, у достовiрностi якоï не сумнiвається нiхто. В очах Боккаччо жахлива не стiльки смерть вiд чуми, скiльки те, що робить страх перед хворобою з живими людьми. Тисячi талантiв лише розповiдають про те, що має епоха, але тiльки генiй пророче народжує те,чого ïй бракує, — вважав Емануель Гейбл. Боккаччо у вступi до Декамерона проголошує гуманiстичнi погляди. Вiн пише про спiвчуття до людей, про необхiднiсть допомогти стражденнiй людськiй душi, про потребу морального оздоровлення суспiльства. “Декамерон” починається з думки про людину, проïï долю. Письменника глибоко хвилює стан особистостi й суспiльства, тож вiн убачає свiй обов'язок у тому, щоб допомогти людинi зробити правильний моральний вибiр
 Чума в Декамеронi зображається не тiльки як реальна подiя, а ще й як узагальнений художнiй образ. Це картина апокалiп-тичного буття, кiнця свiту, катастрофи людства. Смерть, що постає на початку твору, набуває символiчного значення, У даному уривку мовиться про фiзичну смерть, однак усi оповiдки “Декамерона” спрямованi не лише проти фiзичноï, ай проти духовноï смертi. У збiрцi утверджується iдея життя всупереч смертi, iдея повнокровного i насиченого моральним змiстом людського iснування. Минули роки, страхiтливi картини епiдемiï навiюють жах на тих, хто знайомиться з архiвними даними про епiдемiï чуми. Сучасники вiддають шану тим, чиï життя забрала смерть.
 В пам'ять про жертв ненависноï хвороби люди створюють картини, скульптури, пам'ятники, художнi твори . В багатьох мiстах Європи зведено так званi “Чумнi колони”, встановленi на честь позбавлення вiд чуми.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/zbirka_novel_dekameron_ii_kompozicia_i_tematichne.dhtml