КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/GEOGRAFIA/osoblivosti_modernizaciynih_procesiv_u_japonii.dhtml

	ОсобливостI модернIзацIйних процесIв у ЯпонIÏ Упродовж двох столiть Японiя залишалася закритою для всiх зовнiшнiх контактiв iз захiдними краïнами. Усi спроби налагодити торгiвлю з Японiєю рiшуче нею вiдкидалися. Проте в серединi XIX ст. японцi все-таки поступилися й вiдкрили своï порти для американських i європейських торгових суден, а також для iноземних iнвестицiй.
 Рiшучi реформи в останнiй чвертi XIX ст. (реформи Мейдзi) перетворили Японiю з феодальноï у високоiндустрiальну й вiйськово потужну краïну. У краïнi була створена оригiнальна економiчна модель, у якiй органiчно поєднувалися захiднi економiчнi ринковi елементи з традицiйними японськими. Вiдносини мiж роботодавцем i працiвником будувалися на засiдках патерналiзму.
 Iмператор Мацу-Хiто. В 1889 р. iмператор подарував краïнi конституцiю. Пiдданим було дозволено користуватися демократичними волями у межах, установлених законами. Верхня палата парламенту складалася зi знатi й осiб, призначених
 iмператором, а нижня обиралася. Проте виборчi права були наданi лише 1 % населення.
 Ухваленi парламентом законi могли набути чинностi лише пiсля затвердження ïх iмператором. Уряд, який складався з цивiльних i вiйськових чиновникiв, призначався iмператором, i смороду вiдповiдали тiльки перед ним
 На парламентських виборах лiберальнi партiï незмiнно здобували бiльшiсть мiсць у нижнiй палатi. Щоб розколоти опозицiю й полегшити впровадження свого курсу, iмператор почав включати представникiв цих партiй до уряду. Хоч лiберали протестували проти посилення впливу вiйськових, насправдi смороду на качану XX ст. дедалi ширше спiв працювали з оточенням iмператора. Японськi лiдери направили мiсiï по всьому свiту, щоб оволодiти секретом успiху захiдних краïн. До Японiï запрошувалися американськi й захiдноєвропейськi спецiалiсти, новi японськi правителi наслiдували захiднi способи господарювання. Краïна прискорено переозброювалася й з нею змушенi були рахуватися в Тихоокеанському регiонi. Особлива увага придiлялася важкiй промисловостi, найперше металургiï, будiвництву вiйськових кораблiв та залiзниць. Японський флот був перебудований за зразком флоту Великоï Британiï, а сухопутна армiя — Нiмеччини. Школи облаштовувалися на зразок нiмецьких та французьких, а банкiвська праворуч i ведення бiзнесу запозичувалися вамериканцiв.
 У культурному життi японцiв реформи проявилися в створеннi на захiдний манер музеïв i мистецьких академiй, у яких студентiв готували європейськiй технiцi малюнка, живопису й скульптури. У японське суспiльство, вiддане нацiональним традицiям, стала проникати захiдна мода. При цьому залишалося чимало митцiв, як старшого вiку, так i молодих, якi вже народилися в епоху Мейдзi. Смороду ставили пiд сумнiв доцiльнiсть переймання захiдного способу життя й продовжували працювати в рамках традицiйноï японськоï культури.
 Японiя активно вивозила капiтал за кордон. Алi було б неправильно вважати, що японський iмперiалiзм шукав можливостi вивезти капiтал за кордон тому, що в самiй краïнi вiн був надлишковий. Якраз навпаки -вiдсталiсть Японiï змушувала ïï вивозити капiтал за кордон i створювати величезну iмперiю. Коли своï колонiï створювали Велика Британiя й Францiя, те смороду на тоï годину вже були iндустрiальними краïнами. Японiя ж була в iншiй ситуацiï — вона намагалася зменшити розрив з iндустрiальними краïнами саме через колонiальнi загарбання, оскiльки не мала сировинноï бази.
 До 1900 р. Японiя здiйснила великий стрибок у своєму розвитку. Вiдтепер iноземна допомога ïй вже була не потрiбна. Щоб завершити перетворення краïни в сучасну державу, залишалося прийняти конституцiю й утвердити основнi засади парламентаризму. Разом з тiм Японiя малий власнi традицiï й створений нею демократичний устрiй мало нагадував захiднi взiрцi. Японський парламент працював лише три мiсяцi на рiк i не вiдiгравав значущоï ролi в полiтичному життi держави. Реальна влада насправдi належала iмператору, його радникам та вiйсько вим. Останнi малi великий вплив на полiтику й налаштовували нацiю на зовнiшнi завоювання.
 На качану XX ст. у Японiï завершився промисловий переворот. Бiль ша частина багатств потрапила до рук монополiй (концерни Му-цiï, Мiцубiсi), що панували в промисловостi й морському транспортi. З монополiстами були тiсно пов'язанi найвищi державнi й вiйськовi посадовi особини. Японський капiталiзм мав вiйськово-феодальний характер — планування фiнансовоï олiгархiï переплiталося з пережитками феодалiзму й сприяло мiлiтаризацiï економiки краïни та зростанню ролi армiï.
 Темпи економiчного зростання Японiï перевищили аналогiчнi показники будь-якоï великоï держави. I хоча Краïнi Вранiшнього Сонця доводилося починати з украй низького, середньовiчного рiвня, Японiя продемонструвала здатнiсть, завдяки згуртованостi японського народу, притаманнiй йому дисциплiнi й патрiотизму, максимально ефективно використовувати досить обмеженi природнi ресурси.
 В 1904 р. з модернiзованою Японiєю зiштовхнулася Росiя в ходi вiйни на Далекому Сходi. У результатi росiйсько-японськоï вiйни Токiо увiйшло до числа свiтових столиць. Думку новоï великоï держави вже не можна було iгнорувати. Пiднесення США i Японiï означав, що Європа вже не може, як ранiше, бути єдиним центром свiтовоï полiтики.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/GEOGRAFIA/osoblivosti_modernizaciynih_procesiv_u_japonii.dhtml