КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/VSESVIT/brahmanizm.dhtml БрахманIзм Брахманiзм був наступним щаблем у розвитку релiгiйного мислення древньоï Iндiï. Ведийские арiï, просуваючись у глиб Iндiï, змiшувалися з мiсцевим населенням, усмоктували новi подання, звикали до осiлого способу життя. У свою чергу, мiсцевi племена або робили прибульцям лютий опiр, або приймали ïхнiй спосiб життя, ставши членами ïхнього суспiльства. Його склад ускладнювався; поступово зложилася кастова система, що стала невiд'ємною частиною iндуïзму. Релiгiя освячувала й закрiплювала iснування кастових розходжень i правил. Вони ж, у свою чергу, зберiгали непорушнiсть релiгiйних основ Першорядна роль в iндуïстському суспiльствi придiлялася брахманам -знавцям вед i виконавцям обрядiв. Вони пам'ятали древнi гiмни й тлумачили ïх: ведийский мова ставала незрозумiлим для бiльшостi людей i темним навiть для деяких жерцiв Ведийский ритуал з кожним сторiччям ставав усе бiльше складн, громiздким i заплутаним, ускладнювався й видозмiнювався пантеон i т.п. Брахмани намагалися пристосувати древнє ведийское спадщину до нових умов життя, переконливо витлумачити й виправдати його iснування в колишнiх незламних границях. Всi змiни вiдбувалися на старому фундаментi ведийских вiрувань. Центральним моментом змiн було послiдовне зведення множинностi явищ природи й феноменального миру до якоïсь єдиноï сутностi. Упорядковувалися також космогонiя теологiя, пантеон Брахмани й араньяки — основнi етапи руху релiгiйноï думки Згодом, ритуально-практичнi наставляння брахманiв склали збiрники своєрiдних ритуальних “iнструкцiй” i роз'яснень. Вони регламентували широку сферу поводження. Як i самi жерцi, тексти називалися брахманами. Брахмани, звикаючи до вед, утворили особливий клас текстiв, зайнятих, скорiше, релiгiйнiстю, нiж релiгiєю Збереженi брахманические тексти являють собою досить велике коло. Самий значний текст — Шатапатха-Брахамана (прим. IX-YIII вв. до н. е.) . Вiн мiстить сюжети, важливi для визначення основ наступного iндуïзму Брахманическая картина миру мала головнi риси всякойритуализованной картини буття. З функцiєю жерцiв-брахманiв було зв'язане посилення символiчноï сторони ритуалу й видiлення лавного дiючого початку всiх ритуальних процедур i, одночасно, субстрату всiх речей у свiтi. У пантеонi на перший план висунувся бог-творець Праджапати, ставши персонiфiкованою творчою силою й першоосновою всього сущого, що породжує мир i зберiгає його. Подальший мiфологiчний розвиток ця иде одержала в концепцiï iндуïстськоï трiади (тримурти) . По змiсту, до брахманiв близькi араньяки — “лiсовi книги”. Вони мiстять не стiльки опис i тлумачення ритуальних деталей, скiльки теософськi мiркування про сутнiсть обрядовостi Таким чином, використовуючи мiфи й ритуали вед, брахмани пiдготували наступний щабель у розвитку релiгiйноï традицiï в древнiй Iндiï. Вони ж з'явилися самовираженням перехiдного перiоду вiд вед до властиво iндуïзму Упанишади Упанишади (понад 200 добуткiв) як особливий клас текстiв завершують ведийский корпус. Вони створювалися протягом тривалого перiоду й багато в чому визначили характер класичних фiлософських систем у древнiй Iндiï Самi древнi й авторитетнi упанишади — Брихадараньяка й Чандогья. Вони являють собою тексти-повчання, адресованi учням i побудованi в дiалогiчнiй формi. Спосiб викладу в упанишадах може здатися нарочито безсистемним i непослiдовним, але вони мають, скорiше, iнтуïтивну, чим логiчну послiдовнiсть, а те, що ми сприймаємо як безладнiсть, скорiше, ставиться до особливостей мови Тексти упанишад служили своєрiдним “навчальним посiбником”, допомагаючи адептам традицiï сходити по шляху, що веде до щирого знання. Дiалоги моделювали перебудову свiдомостi тих, кому вони призначалися. Як i багато iнших давньоiндiйських текстiв, упанишади анонiмнi, хоча окремi фрагменти й цiлi тексти освяченi iм'ям того або iншого авторитету. Самi популярнi з мудрецiв-упанишад — Шандилья, Яджнявалкья й Уддалока. Упанишади. Особливостi свiтогляду Глибинна свiтоглядна установка упанишад обумовила розгляд у них вiдносини божества до миру через ïхню всеєднiсть. Божество може з'являтися в безлiчi персонификаций, але, з погляду кiнцевоï iстини, воно — вища об'єктивна реальнiсть i внеличностний Абсолют — Брахман. Вiн невимовний i не може бути описаний у термiнах диференцiальних ознак i не осягаємо в рамках якоï- небудь логiки. Точнiше всього вiн визначається апофатически. Вiдношення божества до людини мислиться через ïх единосущность. Цей аспект людини пов'язаний з його свiтлим духовним початком (Атман) , полоненим стихiйними свiтовими початками. Вища мета людського життя — звiльнення вiд уз мирського буття для вiдновлення цiєï единосущности, вiдданоï забуттю через неуцтво, точнiше, невiдання. Досягти цю мету можна шляхом знаходження щирого знання. Правильне пiзнання й шанування Брахмана й Атмана, якi тотожнi, — вища заслуга, що приносить блаженство. Саме до цього пiзнання пiдводять наставляння упанишад. В упанишадах розвиваються, також, важливi для iндуïзму й iндiйськоï культури в цiлому поняття прани, пуруши, карми, сансари й т.п. У них викладене символiчне вчення про п'ять вогнiв, про посмертну долю людини й т.п. Упанишади. Етичнi погляди. Погляду на фiзiологiю й психiчну дiяльнiсть людини Людське iснування мислиться в упанишадах улитим у космос (немає рiзанням демаркацiï мiж макро- i мiкрокосмiчними аспектами) i тому етичнi погляди перебувають у тiсному зв'язку з космологiчними навчаннями. Програма належного поводження пiдпорядкована головному iдеалу упанишад — пiзнанню Брахмана, досягненню єдностi з вищою реальнiстю й знаходженню блаженства. У цьому зв'язку розглядається поняття дхарми — непорушного справедливого закону В упанишадах викладене древнє вчення про стани пильнування й сну. Сон розкриває незалежнiсть людини вiд тиранiï зовнiшнього миру й показує безмежнi можливостi його творчоï свiдомостi. Сон допомагає заглянути в глибини психiчного життя iндивiда В упанишадах утримуються також погляди на особливостi фiзiологiï людини, його життєдiяльнi початки, знаряддя сприйняття й т.д. Всi вони спiввiдносяться з основною iдеєю упанишад — тотожнiстю Атмана й Брахмана Шраманский перiод Iнтенсивний розподiл i розгалуження жрецьких шкiл у поздневедийский перiод породило теперiшнє шумування розумiв i хаос релiгiйно- аскетичних плинiв, по бiльшiй частинi, антибрахманистской iдейноï спрямованостi. Цей перiод почався в YI-Y вв. до н. е. i одержав назву “шраманского”. Шраманами (вiд “шрам” — намагатися, утруждаться) називалися аскети, подвижники, якi присвячували своє життя шуканню духовноï iстини, поривали з мирським суспiльством, жили милостинею й, нерiдко, мандрували З'являються вчителi нового типу: тапасини (вiд “тапас” — жар, викликуваний аскезой(i паривраджаки (пiлiгрими) , стурбованi свiтоглядними проблемами й, що ставлять пiд сумнiв доцiльнiсть громiздкого ведийского ритуалу й всiєю ритуально- етичною парадигмою поводження Деякi шрамани поєднувалися навколо видних учителiв i наставникiв, образуя подоба чернечих орденiв. Вони утворювали групи й школи, бiльша частина яких вимерла вже вдревности. У багатьох текстах цього перiоду приводиться список шраманских лiдерiв: Пурана Кассапа, Маккахали Госала, Аджита Кесакамбали, Пакудха Каччаяна, Санджая Белатхипутха й Натапутта Каччаяна. На противагу брахманистам з ïхнiми кривавими жертвоприносинами, шраманские вчителя додержувалися твердого аскетизму й iгнорували багато досягнень цивiлiзацiï. Кожний iз учителiв розробляв свою релiгiйно- фiлософську доктрину. Паралельно продовжували займатися професiйнi фiлософствування й традицiйнi брахманисти. Протиборчi сторони зустрiчалися на диспутах, якi зiграли роль загальiндiйських фiлософських “лабораторiй”, поставляючи яскравих мислителiв для рiзних плинiв давньоiндiйськоï релiгiï. У шраманский перiод був закладений потужний фундамент для наступного фiлософського развитияя Виндии. Традицiя смрити. Загальна характеристика Традицiя смрити (переказ) протистоïть традицiï шрути (одкровення) , насамперед, семантично. Вона представлена класом текстiв- веданг, що становлять допомiжну частину вед. Вони присвяченi ритуалу, фонетицi, метрицi, граматицi, етимологiï й астрологiï. Згодом, з них розвилися самостiйнi науки У цю же традицiю входять епос (Рамаяна й Махабхарата ) i пурани (псевдоiсторичнi сказання) . Найбiльший авторитет i поширення серед текстiв смрити дхармашастр (наука про дхарме) одержали “Закон Ману” ( Манава-Дхармашастра або Манусмрити) , относимий до II в. до н. е. — II в. н. е. У них викладений iндуïстський стандарт поводження, сполучений iз чотирма стадiями життя индуиста: учня (брахмачарин) , домохазяïна (грихастха) , лiсового пустельника (ванапрастха) i аскета (санниясин) . Епос. Фiлософськi тексти Махабхарати Iндiйський епос колосальний по обсязi й унiкальний у багатьох вiдносинах. Епiчнi добутки Рамаяна й Махабхарата шануються як священнi книги iндуïзму. Протягом столiть вони сприяли вирабативанию релiгiйно- фiлософських iдеалiв i принципiв. Ïхня роль порiвнянна з роллю Нового Завiту вхристианстве. В епосi вiдбитий раннiй етап формування властиво iндуïстськоï мiфологiï, що виросла на древньоï ведийской ґрунту, i деякi вiхи в процесi становлення iндуïзму. Сюжетний хiд i характери головних персонажiв визначає саме мiфологiя. Запам'ятав епос i рiзнi гранi релiгiйного мислення Епос iснував в оточеннi безлiчi священних текстiв, якi не могли не впливати на нього не тiльки духовно, але й текстуально. В епiчне оповiдання вставленi фiлософськi й етичнi доктрини. У ньому зустрiчаються постулати всiх ортодоксальних шкiл i згадування про деякi неортодоксальнi погляди. Властиво фiлософськi тексти Махабхарати: Мокшадхарма, Нараяния, Анугита, Книга Санатсуджати. В 6-1 книзi Махабхарати помiщена Бхагавадгита — текст, вiд розумiння якого залежить розумiння iндуïзму. Це -релiгiйно- фiлософське наставляння у виглядi бесiди Арджуни, одного з п'яти братiв Пандавов, головних епiчних героïв, i його вiзника Кришни, за скромною зовнiшнiстю якого ховається могутнiй бог Вишну, що снизошли на землю, щоб вiдновити що похитнулася дхарму. Пурани Пурани — великий роздiл традицiï смрити, обчислювальний декiлькома десятками пам'ятникiв. До числа найбiльш авторитетних ставляться 18 “бiльших пуран”, що утворять єдиний комплекс. Як i епос, пурани є, по сутi, енциклопедичним описом рiзних сторiн життя, показаних крiзь призму iндуïстських принципiв. Ïхнiй тематичний змiст великий — вiд космологiï й теогонiï до родовiдних царiв i фактiв реального життя Пурани свiдчать, що iндуïзм перетворився, у першi столiття новоï ери, у широкий релiгiйний плин i став, в епоху Гуптов, приблизно з III в., що панує державною релiгiєю, одержавши, до цього часу, значну перемогу над буддизмом. Помiнялася вся система культових вiдносин; Центр ваги став переходити iз зовнiшньоï обрядовостi на емоцiйну сторону. Значнi змiни вiдбулися в мiфологiï. Особливо цiкавi антропологiчнi подання пуран, що опираються на архаïчнi джерела Вплив пуранических традицiй виявилося настiльки сильним, що воно пронизало собою весь наступний iндуïзм Давньоiндiйська ритуалистика Весь стиль життя индуиста був вiдзначений ритуализованним характером. Ритуал був одним з дiючих способiв соцiокультурноï регуляцiï поводження й, одночасно, потужним емоцiйним i психорегулирующим механiзмом. В Iндiï iснують величезнi зводи описiв ритуалiв (домашнiх i храмових) , що передбачають дрiбнi деталi. Важливiсть ритуалiв обґрунтовується iндуïстськими поданнями про природу людини; вiн складається не тiльки з матерiального, але й тонкого тiла — житла атмана. Правильний рiст i формування людини — не тiльки й не стiльки фiзiологiчний, скiльки мiстичний, духовний процес i, як такий, вимагає освячення. Воно й досягається через систему санскар — очисних ритуальних дiй Крiм обов'язкових i бажаних храмових i домашнiх ритуалiв, кожний индуист проходить через обряди життєвого циклу. Ïхнiй основний набiр — 12-18. Вони вiдзначають весь земний шлях людини вiд зачаття до похоронного багаття й не кiнчаються з його фiзiологiчною смертю. Самi вiдповiдальнi й складнi ситуацiï життєвих переломiв вiдзначаються особливими ритуалами переходiв Iндуïстська мiфологiя На вiдмiну вiд догматичних “религий Писання” (християнство, iслам) , iндуïзм — релiгiя, по перевазi, мiфологiчна. Мiфологiя становить його фундамент, образуя складне, багатошарове напластовивание, пронизує всю iсторiю його iснування й зберiгає живi традицiï мифотворчества аж до сьогодення часу До субстратному шарую iндуïстськоï мiфологiï ставиться протоиндийская. Архаïчнi елементи, що ставляться до ïï релiгiйно-мiфологiчноï системи, не раз спливали на поверхню в iсторичний час, знаходили нове значення й силу. Наступний потужний шар — ведийско-брахманистский. Вiн трансформувався й перетворився в мiфологiю властиво iндуïзму, що засвiдчено яскравiше всього в епосi й пуранах. Багато центральних тем i персонажi збереглися з найдавнiших часiв, але ïхнє значення, функцiï й статус змiнилися. Старi ведийские боги потьмянiли й були вiдсунутi на заднiй план новими богами. На перший план в iндуïстськiй мiфологiï вийшли Шива й Вишну. URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/VSESVIT/brahmanizm.dhtml