КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/VSESVIT/dogmatichne_bogoslovja.dhtml

	Догматичне богослов'я КОНТРОЛЬНА РОБОТА 1
 Привести свiдчення Священного Писання, що Господь Iсус Христос є щирий Бог по єству (свiдчення Самого Добродiï Iсуса Христа) .
 Пiсля зцiлення розслабленого в суботу iудеï дорiкають Його за порушення спокою, на що Iсус вiдповiдає: Батько Мiй донинi робить, i Я роблю (Ин. 5:17) . У вiдповiдь iудеï ще бiльше шукали вбити Його , за те, що Вiн робить Себе рiвним Боговi (Ин. 5:18) . Не вiдкидаючи цього Iсус Христос затверджує Свою рiвнiсть Батьковi:
 що творить Вiн, те й Син творить також (Ин. 5:19) ;
 як Батько воскрешає мертвих i пожвавлює, так i Син пожвавлює кого хоче (Ин. 5:21) ;
 Батько й не судить нiкого, але весь суд вiддав Синовi, щоб усi шанували й Сина, як чтут Батька. Хто не шанує Сина, той не шанує й Батька, що послав Його (Ин. 5: 22-23) ;
 Як Батько має життя в Самому Собi, так i Синовi дав мати життя в Самому Собi (Ин. 5:26) .
 Крiм того, самi чудеса, що творяться Iсусом свiдчать про Його божественнiсть (Ин. 5:36; 15:24) i єдностi з Батьком (Ин. 10:30,38) .
 Iсус неодноразово цитує Писання, возвещавшее прийдешнього Месiю. Iудеï уповали на букву Закону, як на джерело вiчного життя, але Писання лише вказує на це джерело, що є Христос (Ин. 5:39) , здатний подiбно Батьковi дати життя вiчну (Ин. 10:38) вiвцям Своïм
 Iсус Сам привласнює Собi властивостi, властивому лише Божеству:
 вiчнiсть (колись нiж був Авраам, Я есмь (Ин. 8:58) ; И нинi прослав Мене Ти, Отче, у Тебе Самого славою, що Я мав у Тебе ранiше буття миру (Ин. 17:5) ) ;
 всевiдання (Як Батько знає Мене, так i я знаю Батька (Ин. 10:15) ; звертаючись до Нафанаилу, Iсус говорить: колись нiж покликав тебе Пилип, коли ти був пiд смоковницею, Я бачив тебе (Ин. 1:48; див. Ин. 4:17,50) ) ;
 Христос є хлiб, що сходить iз небес i дає життя миру (Ин. 6:33) , хлiб життя (Ин. 6:48) джерело життя, з Якого минає вода, поточна в життя вiчну (Ин. 4:14; 5:24,40) . У Його волi воскресити людини в останнiй день (Ин. 6:40) i даровать йому життя вiчну (Ин. 10:28; 11:25) . Христос не раз говорить про найтiснiшi, винятковi взаємини з Батьком, неповторних бiльше нiким: Усе вiддано Менi Батьком Моïм, i нiхто не знає Сина, крiм Батька; i Батька не знає нiхто, крiм Сина, i кому Син хоче вiдкрити (Мф. 11:27) .
 Одне з найпоширенiших iмен Iсуса Христа в корпусi Священного Писання 0 Син Божий. На судi Каиафи, перед особою смертi, що насувається, Христос сповiдає Себе Сином Божиим (Мк. 14:62) . Протягом усього Свого земного служiння Вiн незмiнно словом i справою виявляє Свою єднiсть iз Батьком Небесним (Мф. 7:21; 10:33; 18:35) , називаючи Себе Сином єдинородним (Ин. 3:16) , тобто Тим, чиє мiсце у свiтобудовi винятково й неповторно по визначенню, Богом щирим вiд Бога щирого .
 Як Ви розумiєте термiни природа (сутнiсть) i iпостась (особа) ?
 Введенням чiткого розходження й протиставлення iпостасi природi ми зобов'язанi батькам Каппадокийцам. Сутнiсть i iпостась були вiдомi вже Оригену й св. Дионисию Олександрiйському, але при цьому недосконалiсть догматичних формулювань приводило до порушення не тiльки єдностi iстоти, але i єдностi честi й слави . У часи становлення троического богослов'я термiни upostasiz i ousia були майже синонiмами, наприклад в Аристотеля, метафiзична схема якого була взята св. Василем Великим за фiлологiчну основу вчення про Пр. Трiйцю, термiн первинна усия означав iндивiдуальне iснування, а iпостась — просте iснування. В IV в. з'явилася гостра необхiднiсть псевдовченням, що народжуються, протиставити струнку богословську систему з оригiнальним понятiйним словником. I поява троичной термiнологiï послужило вiдправною крапкою для розвитку христологического навчання, а значить i рiшення антропологiчного питання
 Тому термiни iпостась i сутнiсть , затертi довгим фiлософським i побутовим уживанням, було потрiбно наповнити новим змiстом. Свв. Батьки пiд сутнiстю розумiють загальне або родове буття , властивим всiм представникам даного роду без винятку таке, наприклад, iм'я: людина. Тому що произнесший слово це означив цим iменуванням загальну природу, але не визначив цим висловом якого-небудь однiєï людини, властиво означуваного цiєю людиною , — говорить св. Василь Великий . Це — що є на вiдмiну вiд конкретного образа iснування природи — як є . Засiб, спосiб i образ iснування природи визначається iпостассю. До неï ставляться приватнi характернi риси, застосовнi до однiєï єдиноï особи. Iпостассю називається те, що властиво йменується й тим самим виривається iз загальноï маси безликого природного матерiалу
 Iм'я сутностi окреслює деяке коло характерних визначень . Iпостасi ж розбивають це коло на сектори за допомогою збiльшення числа ознак, властивих винятково даному iндивiдовi й не поширюються на весь рiд
 У зв'язку з розрiзненiстю людськоï природи iпостась людини зближається з поняттям iндивiдуум . Для опису божественного буття iпостась повинна бути обмежена, як вiд модусу — трехликой личини єдиного Бога, так i вiд iндивiда — неподiльного -, що пред'являє права на одноособове володiння своєю природою, тому що тут мова йде про триєднiсть. Жодна з Iпостасей, повною мiрою маючи Свою божественну природу, не вириває ïï iз триєдностi, не перериває потiк взаимообщения. Тому при абсолютнiй єдностi Трьох у володiннi неподiльною простою природою, що належить повною мiрою Кожному, найбiльше реально й повно проявляється особисте творче буття, засноване на абсолютному безумовному ипостасном розходженнi
 Привести свiдчення Священного Писання про безгрiшнiсть Рятiвника
 Iз християнськоï понирологии вiдомо, що грiх є неслухнянiсть волi Божией, а тому що саме в Ньому дозволенi всi протирiччя цього миру, те й зайве казати про можливiсть порушення Ïм Своєï всеблагоï волi
 Але пiсля Боговоплощения встає питання: наскiльки Господь Iсус Христос володiло своєю людською природою, наскiльки в Христi воля людська пiдпорядкована волi Божией. Всi цi сумнiви укладенi в риторичному питаннi Христа до iудеïв: Хто з вас викриє Мене в неправдi? (Ин. 8:46) . Протягом всього Свого земного життя Господь пiддавався зовнiшнiм спокусам i переборював ïх (Мф. 4: 1-11; Мф. 16; 21-23; Ин. 7:5; Лк. 20: 22-25; Мф. 11:3; Мф. 27:42 i iн.) , виявляючи повне пiдпорядкування Своєï людськоï волi — волi Божией.
 Христос Сам не раз говорить про непричетнiсть до грiха. Перед хресними стражданнями Христос свiдчить: Iде князь миру цього, i в менi не має нiчого (Ин. 14:30) — диявольська iржа, изъедающая мир нi в чому не торкнулася Рятiвника, що прийшов у мир, щоб освятити його Своïм спокутним подвигом. Найближчий учень Iсуса Петро говорить про Господа: Вiн не зробив нiякого грiха, i не було лестощiв у вустах Його (1Пет. 2:22) . Iоанн Хреститель, схиляючись перед Iсусом, називає Його Агнцем Божиим, Що бере на Себе грiх миру (Ин. 1:29) . Агнець — символ первозданноï досконалостi й чистоти (1Ин. 3,3) , Христос, за словами ап. Петра , -непорочний i чистий агнець (1Пет. 1:19) i тiльки такий може понести на Собi й надолужити Собою грiхи людства: Ви знаєте, що Вiн з'явився для того, щоб взяти грiхи нашi, i що в Ньому немає грiха , — говорить апостол (1Ин. 3:5) . Про тiм же свiдчить i ап. Павло: грiха, Що НеЗнав, Вiн зробив для нас жертвою за грiх, щоб ми в Ньому зробилися праведними перед Богом (2Кор. 5:21) .
 Безгрiшнiсть Рятiвника визнають i люди, що не знали Його близько: Пiлат, слiдом за своєю дружиною, називає Його Праведником (Мф. 27:19,24) , iудеï з повагою ставляться до Нього, називаючи Вчителем (Мф. 22:16) , що прозрiв Iуда визнає свiй грiх i безвиннiсть Рятiвника (Мф. 27:4) , Корнелiй сотник, бив свiдком страждань Iсуса, прославив Бога i сказала: iстинно Людина цей був праведник (Лк. 23:47) .
 Образ з'єднання природ у єдинiй Iпостасi Добродiï Iсуса Христа. Значення термiнiв: неслиянно, неподiльно.
 Бог Слово пiсля втiлення вiд Духа Святого й Марiï Дiви став щирою людиною у всiм подiбним нам, крiм грiха, не вiдлучаючись у той же час вiд Свого Божественного єства. Iсус — одночасно повною мiрою Бог i людина, тому Вiн вправi говорити й те, що Я и Батько — одне (Ин. 10;30) i те, що Батько Мiй бiльше Мене (Ин. 14;28) . Орос Халкидонского собору 451р. сповiдає Одного й того-же Христа, Сина Добродiï, Єдинородного, у двох естествах . Причому властивостi Його людськоï природи абсолютно iдентичнi нам за винятком грiховного псування, i одночасно все, що ставиться до Бога — ставиться до Iсуса Христу.
 Подвiйне единосущие Богочеловека — Батьковi по Божеству; i роду людському по людству об'єднано в однiй Божественнiй Iпостасi (1Кор. 8:6; Еф. 4: 5-6) . Т. о. безипостасная природа людини воипостазирована Богом Словом. I в Христi одна Особистiсть, одна Особа — Особа Бога. Яким образом у Синi Людському присутнi одночасно обмежене, тварное людство, iдентичне адамовiй природi до грiхопадiння, i абсолютне Божество є благочестя таємницею (1Тiм. 3:16) .
 Але Св. Писання й Св. Переказ говорять нам про те, що Кров Iсуса — це Кров Бога (Деян 20:28) ; Господь iз небес — друга людина пiсля Адама (1Кор 15:47) ; Бог Син — умер (Рим. 5:10) , а Син Людський зiйшов на небо (Ин. 3:13) ; Дитина в яслех — безначален i предвечен.
 Неслиянность в оросе IV Всесвiтнього собору ставиться до взаимоотношению двох природ Христа, присутнiх у Ньому без якого-небудь змiшання, взаємопроникнення й трансформацiï в iншу, третю Богочеловеческую природу; без розчинення людства в безбережному Божествi по навчанню монофизитов.
 У той же час ми сповiдаємо неподiльнiсть двох естеств, якi з'єднанi в єдинiй Божественнiй Iпостасi Iсуса Христа. I не iснує тiльки людини або тiльки Бога Iсуса. Це одна Особистiсть, Що вiдчуває Себе одночасно й Богом i людиною
 Бог Слово, зiйшовши в лоно Дiви Марiï утворило для Себе одушевлену людську плоть. I iз цього моменту наша природа навiчно й безупинно перебуває в Богу й завжди збагачується Божественними силами . Плоть Господня , не втративши нiчого iз власних своïх властивостей, зробилася дiєприкметниковоï Божественного достоïнства, а не єства. Плоть, з обожением, не знищилася, але залишилася у своïй власнiй межi .
 Шостий всесвiтнiй собор, 680-го року, визначив исповедивать двi волi в Христi й двi дiï: двi природнi волi не противнi одну iнший, але Його людську волю последующею — не противостоящею, але цiлком подчиняющеюся — Його Божественному й всемогутньому бажанню . Вiдповiдно й воля людська в Христi, подiбно Його людству не змiнилася в Божественну й не знищилася, але залишилася цiлою й дiючою. Господь цiлком пiдкорив ïï Божеськiй волi, що у Нього одна з волею Батька (Ин. 6:38) .
 По навчанню преп. И. Дамаскина, перетворене людство Христово, залишаючись неушкодженим i незмiшаним збагатилося Божественними действованиями. У Христi вiдбувається саме збагачення людства без позбавлення його природних властивостей. Тому що й пiсля з'єднання залишилися як єства незмiшаними, так i властивостi ïх неушкодженими… Тому що розпечене залiзо палить, володiючи силою печiння не внаслiдок природноï властивостi, але здобуваючи це вiд свого з'єднання з вогнем — образ, що дає подання про те, що вiдбулося на Фаворi — тодi тiло Iсуса сiяло нетварним божественним свiтлом, залишаючись при цьому реальноï человеческою плоттю
 Чому Несторий вiдмовлявся називати Дiву Марiю Богородицею? У чому складається його омана?
 Богослов'я Нестория є логiчним продовженням навчання Антиохийских богословiв Диодора й Федора Мопсуетийского, суть якого можна охарактеризувати як антропологiчний максималiзм. Систему своïх поглядiв Несторий виклав у працi, написанiй вужi у вигнаннi пiсля вiдлучення — в Книзi Гераклiта . Тут вся увага зосереджує на моральному подвигу людини Iсуса Христа. Своïм подвижництвом i перемогою над спокусами Вiн заслужив благоволiння Триипостасного Бога. Коли Вiн закiнчив подвиг власного вдосконалювання серед усяких спокус, — пише Несторий, — Вiн дiє заради нас i трудиться, щоб позбавити нас вiд засилля тирана . Т. е. Христос, на його думку, — якась подоба буддiйського Бодхисатви, що досягла просвiтлiння, але не йде в Нiрвану через любов до людства, що гине
 Омана Нестория випливало з неправильного бачення образа з'єднання Божества й людства в Iсусовi Христi. Його христология ґрунтується на центральному поняттi, введеном самим Несторием — природна особа . Для нього реально тiльки iндивiдуальний початок; загальна й родове, природа або друга сутнiсть Аристотеля — суть абстрактнi поняття, усия й iпостась нероздiльнi. Тому в Христi повиннi iснувати двi iндивiдуальностi, двi особистих природи, з'єднаних у моральнiй, вольовому єдностi. У Нестория iснує таке поняття, як єднiсть домобудiвноï особи , але ця єднiсть є наслiдком з'єднання природних осiб . Тут пiд особою розумiється не таємна суть i кiнцева мета iснування миру, не центр i змiст свiтобудови, а лише юридична особа , роль i навiть личина, маска . Тому Христос не може бути Богочеловеком, абстрактнi, з погляду Нестория, природи людини й Бога не можуть бути об'єднанi в однiй Божественнiй Iпостасi
 Будучи до кiнця послiдовним у своïх умовиводах, Несторий мав повне право повторити слова свого попередника Федора Мопсуетийского: Божевiлля говорити, що Бог народився вiд Дiви, народився вiд Дiви той, хто вiд насiння Давидова . Марiю можна назвати не Матiр'ю Добродiï (Лк. 1: 41-43) , а тiльки Христородицей, Человекородицей, що народила Еммануила — храм Божества . Бог Син народжується вiд Батька, а не вiд Марiï, тобто дитина Iсус — не Бог, а храм, уготованний для зiшестя й втiлення Слова. Бог Син не народжується вiд дружини (Гал. 4:4) , велика благочестя таємниця: Бог з'явився в плотi (1Тiм. 3:16) розвiнчана Несторием. Сотериология Нестория мiнiмiзована й зводиться до моральних i вольових людських зусиль слiдом за Iсусом Христом. Про сприйняття людськоï природи Богом, про обожении як змiст християнського життя Несторий говорити не мiг. По навчанню св. Кирила Олександрiйського, великого борця з несторианством, природа людини зцiлена вiд виразки грiха, освячена й позбавлена тлiння саме через возглавление єдиною Божественною Iпостассю Добродiï Iсуса Христа. Шлях порятунку людства лежить через прилучення до животворящоï плотi Христовоï, до обоженной людськоï природи, сприйнятоï Богом Словом i пребивающей одесную Батька .


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/VSESVIT/dogmatichne_bogoslovja.dhtml