КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/arheologichni_y_pismovi_djerela_pro_naydavnishe_naselennja.dhtml

	АрхеологIчнI й письмовI джерела про найдавнIше населення СхIдноÏ Європи Проблему походження й ранньоï iсторiï древнiх слов'ян вирiшують ученi рiзних наук: iсторики, археологи, етнографи, лiнгвiсти. Перiод розселення слов'янських народiв, виникнення в них класового суспiльства й утворення давньослов'янських держав,- скудно, але все-таки освiтлений письмовими джерелами. Бiльше древнiй перiод походження древнiх слов'ян i ïхнього первiсного розвитку майже зовсiм позбавлений достовiрних письмових джерел. Тому походження древнiх слов'ян може бути освiтлено тiльки лише на пiдставi археологiчних матерiалiв, якi в цьому випадку здобувають першорядне значення.
 Формування слов'янських племен i ïхньоï культури пройшло кiлька етапiв. Самий раннiй — праслов'янський (праславяне) етап. Вiн охоплює в основному I тисячорiччя до н. е. У Центральнiй i Схiднiй Європi iснували тодi родиннi мiж собою культури, що займали досить велику територiю. У цей перiод ще не можна видiлити чисто слов'янську культуру, вона тiльки починає складатися в надрах цiєï древньоï культурноï спiльностi, з якоï вийшли не тiльки слов'яни, але й деякi iншi народи.
 Другий перiод можна назвати давньослов'янським. На рубежi I тисячорiччя н. е. ми вже можемо видiлити археологiчнi культури древнiх слов'ян. У цей час з'являються й певнi письмовi вiдомостi про слов'ян. Цей перiод охоплює значну частину I тисячорiччя н. е. У цей бурхливий iсторичними подiями перiод пересування одних народiв, витиснення й катастрофи iнших древнiх народiв iде процес iнтенсивного формування чорт схiднослов'янськоï культури, складається слов'янська територiя.
 Третiй перiод розвитку слов'янськоï культури можна назвати феодальним. Вiн починається з утворення Давньоруськоï держави iз центром у Києвi.
   Древнi слов'яни.
 Ранiше, нiж стали вiдомi археологiчнi пам'ятники древнiх слов'ян, ученi знали про ïх з рiзних письмових джерел. Серед них особливе мiсце займає перший росiйський лiтопис Повiсть минулих лiт, основним завданням якоï, за словами самого лiтописця, було з'ясувати, звiдки ïсти пiшла Росiйська земля, хто в Києвi нача первее княжити, i звiдки Росiйська земля стала ïсти. Автор лiтопису докладно описує розселення слов'янських племен i перiод, що безпосередньо передує утворенню давньоруськоï держави.
 Самi  древнi  письмовi вiдомостi  про розселення  народiв, у числi яких були, видимо, i слов'яни, залишенi давньогрецьким iсториком Геродотом. Йому було вiдомо багато рiзних племен, що жили до пiвночi й сходу вiд територiï розселення скiфiв, у ïхньому числi вiн називає невров i  меланхленов, що жили по середньому Днiпровi, у низов'ях Десни й Сейму.
 Бiльш виразно про слов'ян писали римськi й вiзантiйськi iсторики. ДО I в. н. е. ставляться вiдомостi римського iсторика Тацита, що пише про древнiх слов'ян, називаючи ïх венедами, а бiльше пiзнi вiзантiйськi iсторики називали нащадкiв венедов антами й склавинами. Однак вiдомостi цi є вкрай невизначеними й на ïхнiй пiдставi важко хоча б приблизно окреслити границю венедов або антiв. У цих умовах особливу значимiсть здобуває археологiчний матерiал.
 Питання про походження слов'ян хвилював багатьох дослiдникiв, i в цей час вiн ще дуже далекий вiд остаточного рiшення. Протягом останнiх двох сторiч виникали й боролися за своє право рiзнi, часто протилежнi точки зору на походження слов'ян. Однак, незважаючи на рiзнi думки, думку в цьому питаннi розвивалася в основному у двох напрямках: однi вважали, що слов'яни вiдбулися з одного центра, розселившись потiм по великiй територiï Схiдноï, Пiвденноï й частково Центральноï Європи; iншi ж думали, що древнi слов'яни займали велику територiю, заселену нинi численними слов'янськими народами. Причому, найбiльше було суперечок навколо першоï проблеми: звiдки розселилися слов'яни й де лежить та територiя, на якiй вiдбулися слов'яни.
 Вивчення древнiх слов'ян утруднене тим, що в першi столiття новоï ери вiдбувалися iстотнi перемiщення племен, що супроводжувалися жорстокою боротьбою ïх мiж собою й з Римською iмперiєю, у ходi якоï асимiлювалися й зникали з арени iсторiï цiлi етнiчнi угруповання, вiдбувалися корiннi змiни в областi побуту й культури. Культура слов'ян дуже древня, своïми  корiннями вона пов'язана з далекими предками, племенами индоевропейцев, що заселяли Європейський материк i значну частину Пiвденно-Захiдноï й Пiвденноï Азiï. Саме iз цього величезного масиву древнiх культур i племен видiлилися слов'яни поряд з iншими народами Європи. Нa пiдставi iсторичних, археологiчних i лiнгвiстичних зiставлень, бiльшiсть археологiв уважає, що найдавнiша територiя слов'янських племен охоплювала верхiв'я Одеру, верхнiй i середнiй плин Вiсли, межирiччя Днiпра й Бугу й Пiвденну Бiлорусiю. На пiвнiчно-заходi й заходi ïхнiми сусiдами були германськi племена, на пiвнiчному сходi балтiйськi племена у верховий Днiпра, на пiвденно-сходi — iранськi племена скiфо-сарматського миру, а на пiвднi — фракийские й кельтськi племена.  Формування древнiх слов'ян проходило в постiйних контактах i взаємовпливах iз цими сусiднiми племенами.
 Найбiльш складним питанням залишається видiлення найдавнiшоï слов'янськоï культури. Справа в тому, що на споконвiку слов'янськiй територiï в I тисячорiччi до н. е. у ранньому залiзному вiцi зложилося кiлька культур.
 Однiєï iз самих раннiх праслов'янських культур є лужицька, розташована по Вiслi й Одеру. Пам'ятники цiєï культури простираються на пiвнiч, до узбережжя Балтiйського моря, на пiвднi вони доходили до верховий Вiсли й Дунаю, на заходi — до середнього плину Ельби, а на сходi — до Бугу й верховий Прип'ятi.
 Найпершi пам'ятники лужицькоï культури ставляться до епохи бронзи, ще до кiнця II тисячорiччя до н. е. Однак бiльшiсть лужицьких поселень ставиться до середини I тисячорiччя до н. е. Серед них найбiльше добре дослiджений древнє селище, розташований на березi Бискупинского озера бiля польського м. Познанi. Залишки дерев'яних будов завдяки вологостi ґрунту чудово збереглися. Селище було обгороджено потужною оборонною стiною, вибудуваноï iз трьох рядiв дерев'яних зрубiв, заповнених усерединi глиною, землею й каменями. У селищi вiдкритi вiсiм брукованих колодами паралельних вулиць, уздовж яких розташовувалися довгi будинки. Основу будинку становив каркас iз вертикальних дерев'яних опор, а стiни були складенi з колод, вставлених у пази вертикальних опор. Удома дiлилися на окремi бiльшi примiщення площею 70-80 кв. м. Кожна секцiя мала окремий вхiд, що вiв спочатку в покрову, а потiм у бiльшу кiмнату з вогнищем, складеним з каменiв, обмазаних глиною. Пристрiй будинкiв у виглядi величезних колективних жител, роздiлених на кiмнати, свiдчить про те, що в них жили родовi громади, усерединi яких уже був чiткий розподiл на родини, але родини ще не видiлилися з роду. Серед знахiдок багато керамiки вiд рiзних посудин.
 Лужицькi племена займалися землеробством. У результатi розкопок знайденi залишки дерев'яноï сохи, роговi мотики на дерев'янiй ручцi, залiзнi серпи й простi кам'янi зернотерки. На Бискупинском поселеннi виявленi також обвуглiлi зерна жита, пшеницi, ячменя й гороху. З волокнистих рослин був вiдомий льон.
 В I тисячорiччi до н. е. у племен лужицькоï культури залiзо зовсiм витiсняє камiнь, а потiм i бронзу, з якоï стали робити тiльки прикраси.
 У господарствi лужицького населення значне мiсце займало й домашнє скотарство. На поселеннях багато костей свiйських тварина, серед них особливо костей великоï рогатоï худоби.
 Широко вiдомi поховання лужицькоï культури. Померлих спалювали, а залишки спалення мiстили в глинянi горщики, накривали черепком i ставили в ями. Поруч iз урнами клали невелика кiлькiсть речей i ставили посудини, видимо, з ïжею. Такi могильники називають полями поховань, або полями похоронних урн. Обряд поховання в урнах пiзнiше одержав широке поширення в слов'ян i неслов'янських племен Схiдноï Європи в першiй половинi I тисячорiччя н. е.
 У цей час на територiï схiдноï Європи минулого й iнших слов'янських культур. Однак не можна сказати, яка iз цих культур була найдавнiшою слов'янською культурою.
 В II в. до н. е. мiж верхiв'ями Захiдного Бугу й Середнього Днiпра, тобто в пiвденнiй частинi Бiлорусiï й у лiсостеповiй Пiвнiчнiй Украïнi, аж до Києва на пiвднi й Брянська на пiвночi, з'являється зарубинецкая культура. Уважають, що центри формування цiєï культури перебували в захiднiй частинi зазначеноï територiï. Протягом чотирьохсот рокiв зарубинецкие племена були єдиним i численним населенням лiсостепового Поднiпров'я й Полiсся, тобто тих територiй, якi розглядаються як давньослов'янськi землi на сходi Європи. Ця культура вбрала в себе традицiï цiлого ряду праслов'янських культур, зложилася на ïхнiй основi й на тiй територiï, що вони займали.
 Поселення зарубинецкой культури розташовувалися на крутих берегах рiк, змiцнювали тином. Люди жили в прямокутних наземних будинках-мазанках. З початку нашоï ери переважним типом жител стали прямокутнi напiвземлянки площею 10 15 м2, iз двосхилим дахом, вогнищем або пiччю. Цей тип жител зберiгся до середньовiччя майже без змiн у бiльшостi слов'янських племен. Поруч iз житлом розташовувалися ями-льохи. Основу господарства становило мотичне землеробство й домашнє скотарство. Люди розводили корiв, коней, овець i свиней. Однак саме характерне для цiєï культури це так званi поля похоронних урн. Цей обряд був вiдомий i в праславян, а на рубежi нашоï ери вiн стає пануючим. Пiд  Києвом  вiдомi  два  бiльших могильники. Розкопуючи ïх, археологи зустрiчали в основному перепаленi костi й глиняний посуд. Крiм того, зустрiчаються залiзнi ножi, бронзовi фiбули  (застiбки), шпильки й браслети. Iнодi попадаються залiзнi наконечники копiй. Серед археологiчних матерiалiв зарубинецкой культури часто знаходять римськi  й  кельтськi  речi, що  свiдчать  про  зв'язок  древнiх слов'ян iз Причорномор'ям i Захiдною Європою.
 Пiвнiчними сусiдами людей зарубинецкой культури були балти. Схiднi балти займали велику територiю басейну Верхнього Днiпра й прилягаючi землi. Краще iнших територiй вивчена пiвденно-схiдна частина Верхнього Поднiпров'я, де вiдома юхновская культура. Юхновские поселення розташованi групами по трьох-чотирьох поселення, укрiпленi земляними валами. Очевидно, навколо групи селищ простиралися общиннi землi. Своя назва культура одержала по iм'ю Юхновского поселення. На юхновских поселеннях перед нами встає картина життя древнiх хлiборобiв. У культурному шарi юхновских поселень зiбранi черепки глиняного посуду, численноï кiстки свiйських тварина, ручнi зернотерки, мотики з кiстки й iншi знаряддя працi. У живших на Деснi юхновцев було вiдкрите цiкаве культове мiсце. При розкопках виявленi залишки вертикально уритих по колу стовпiв. У центрi кола, мабуть, стояв дерев'яний iдол. Це мiсце пiвколом обгинало велике примiщення iз залишками великоï глиняноï посудини для приношення жертви, iз зображенням ведмедя на його поверхнi. Вiд юхновцев майже не вiдрiзнялася культура iнших племен Пiвнiчного Поднiпров'я, що жили в басейнi Захiдноï Двiни й на Верхнiй Оцi. Тут також розташованi укрiпленi городища Юхновского типу. На поселеннях виявляються залишки житлових будiвель у виглядi бiльших довгих будинкiв, роздiлених на однаковi секцiï. Селища такого типу невеликi, у них жила патрiархальна громада в 30-50 чоловiк, що веде спiльне господарство.
 В II-III вв. у середовищi раннеславянских племен вiдбуваються значнi змiни. Вони зв'язанi, з одного боку, з розширенням територiï слов'янського миру й подальшим проникненням ïх на територiю балтов i iнших народiв. А, з iншого боку, слов'яни були пiдданi полiтичному й культурному впливу з пiвдня, з боку сарматов, готовий i iнших племен, границi розселення яких постiйно мiнялися через велике переселення, що почалося, народiв i вторгнення варварiв у межi Римськоï iмперiï. Постiйнi перемiщення й асимiляцiï привели до того, що на початку III в. деякi племена слов'ян були витиснутi у Верхiв'я Днiпра, на Десну. На Нижнє й Середнє Поднiпров'я, на Пiвденному Бузi й Днiстрi, аж до Чорного моря поширилася нова культура — Черняховская, названа так по могильнику в с. Черняхово, до пiвдня вiд Києва. Основними археологiчними пам'ятниками цiєï культури є бiльшi поселення вiдкритого типу на зразок сучасних сiл i могильники.
 У черняховцев спостерiгається значний прогрес по шляху нагромадження майновоï нерiвностi й классообразования. Наявнiсть монет свiдчить про широкий як внутрiшнiх, так i зовнiшнi торговельнi зв'язки, широкому розвитку ремесла. Серед прикрас зустрiчаються римськi фiбули, дорогi вироби зi скла й зробленi за формою скляних посудин глинянi посудини. У значнiй своïй масi посуд зроблений на гончарному колi.
 У черняховцев був високий для того часу рiвень економiчного й соцiального життя. Це пiдтверджується наявнiстю розвиненого ремесла, широких i стiйких торговельних зв'язкiв, розвиненого орного землеробства, виготовленоï на гончарному колi посуду, римських речей.
 Черняховская культура припинила своє iснування наприкiнцi IV в. н. е. Ïï зникнення, мабуть, пов'язане з подiями великого переселення народiв. В 375 р. орди гунiв перейшли Дон i в короткий строк розграбували й спалили майже всi черняховские поселення по Днiпровi, Пiвденному Буговi. Зi страшними подiями гуннского руйнування зв'язана ще одна хвиля пересування значноï частини населення на пiвнiч, у верхiв'я Днiпра. Слов'янськi племена продовжували розширювати свою територiю до пiвночi — у верхiв'я Днiпра, у басейн Захiдноï Двiни, до озер Iльмень i Чудскому, освоювалася сумiжна з Поднiпров'ям територiя й частина Володимиро-Суздальського басейну. Однак на знову освоюваних слов'янами землях у рядi мiсць продовжувало зберiгатися старе балтiйське, а також финно-угорское населення.
 Балти значно вiдрiзнялися вiд слов'ян своєю культурою. У Приднiпров'я вони споруджували наземнi дерев'янi будинки стовповоï конструкцiï, виникли iншi форми глиняного посуду, робили ями-льоху, жiночий костюм буяв численними й  рiзноманiтними  прикрасами.  Бiля  своïх  поселень  балти влаштовували специфiчнi притулки маленькi фортецi, розташованi на пiднесених мiсцях i обнесенi ровами й земляним валом з огорожею. У Верхнє Поднiпров'я, на землях балтов, куди поширилися слов'яни, вiдомi й такi археологiчнi пам'ятники, якi сполучать у собi  як слов'янськi,  так  i  балтськi  елементи. У  культурi  балтов поширюються  слов'янськi елементи: посуд, залiзнi предмети. До кiнця I тисячорiччя н. е. культура балтов придбала слов'янський вигляд, мабуть, балти втратили до цього часу й своя мова .
  У серединi й другiй половинi I тисячорiччя н. е. спостерiгається розширення слов'янами територiï перебування на пiвдень, у Середнє Поднiпров'я й у межирiччя Днiпра й Дону, однак сюди рухалися вже не чистi слов'яни, а населення, що включило у свiй склад асимiльованi схiдно-балтськi угруповання.
 Племена  освоïли  нову  територiю в VIII-X вв.  Ïхнього поселення були розташованi на високих мiсцях, укрiпленi валом i ровом. Люди жили в напiвземлянках iз бревенчатыми стiнами. Усерединi жител були влаштованi глинобитнi печi. Поруч iз житловим примiщенням улаштовувалися ями для зберiгання зерна. По залишкам зерен на днi ям установлено, що жителi селищ сiяли пшеницю, жито, ячмiнь i просо. Землеробство жителiв селищ було плужним; на поселеннях знайденi плужнi ножi й лемехи. Хлiб забирали залiзними серпами, а зерно розмелювали ручними жерновами. По залишкам костей установлено, що населення розводило корiв, коней i свиней. У культурних шарах поселень знайденi привiзнi речi й середньоазiатськi монети, що свiдчать про розвиток далеких економiчних зв'язкiв.
 Трохи вiдрiзнялися по своєму плануванню городища, розташованi у верхiв'ях Дону. У села Боршево, наприклад, древнє слов'янське поселення складалося бiльш нiж з 200 невеликих прямокутних жител, у яких жили окремi родини. Стiни ïх були выложены з дерев'яних плах, у кутi стояла кам'яна пiч. Господарський комплекс мiстив у собi житловий будинок, хлiбнi ями, льохи й ремiсничу майстерню.
 У лiсостеповiй смузi знайдений ряд слов'янських скарбiв, якi є не тiльки свiдченням високого рiвня самобутньоï культури схiдних слов'ян, але й показниками майновоï нерiвностi, що бурхливо розвивалося. Один зi скарбiв був знайдений у с. Мартыновки на р. Росi. Вiн складався з речей, що ставляться до VI в. Серед них були срiбнi фiгурки коней iз золотими гривами й копитами й срiбнi зображення бородатих чоловiкiв у типових слов'янських сорочках з вишивкою. Тут же перебували двi срiбних посудини iз клеймами VI в. ДО VII в. ставиться Iнший найбагатший зi скарбiв знайдений у села — Б. Перещепино на бiля мiста Полтава (Украïна ). Скарб складався з вiзантiйського Дорогого посуду й мiстив до 25 кг золота й близько 50 кг срiбла. Очевидно, вiн був власнiстю якогось вождя. Скарб складається з вiзантiйських i iранських речей, добутих, iмовiрно, пiд час Походiв на Вiзантiю. На великому срiбному блюдi помiщена латинський напис, що свiдчить про те, що дороге блюдо належало єпископовi м. Констанци. Ряд слов'янських скарбiв ставиться до VIII в. Скарби заривали, так боялися вiйськовоï небезпеки.
 В 5 — 6 вв. н. е. у результатi розселення древнiх слов'ян по територiï балтов i розкладання первiснообщинних вiдносин складаються новi утворення — територiально-полiтичнi союзи, що знаменують собою кiнець первiсноï iсторiï й початок додавання феодальних, класових вiдносин. Схiднослов'янськi об'єднання згадуються як цiлком конкретнi утворення в давньоруському лiтописi — Повести тимчасового рокiв. Цi новi об'єднання стали називатися за назвою ïхнього плем'я, що очолювало. Усерединi цих союзiв складається свiй дiалект мови, своя культура, особливостi господарства й подання про територiю. У верхiв'ях Днiпра в цей час створюється численне об'єднання слов'янських племен — кривичiв. Установлено, що кривичi прийшли у верхнє Приднiпров'я, поглинувши живших там балтов. Iз кривичами зв'язаний обряд поховання в довгих курганах. Ïх незвичайна для курганiв довжина утворилася тому, що до похованих останкiв однiєï людини пiдсипали насип над урною iншого. Таким чином, курган поступово рiс у довжину. Речей у довгих курганах небагато, зустрiчаються залiзнi ножi, шила, глинянi прясельця, залiзнi пряжки вiд пояса й посудини.
 У цей час чiтко сформувалися й iншi слов'янськi племена, або племiннi союзи. Досить виразно в рядi випадкiв простежується територiя цих племiнних об'єднань завдяки особою конструкцiï курганiв, що iснувала в деяких слов'янських народiв. На Оцi, у верхiв'ях Дону, по Вугрi жили древнi вятичи. У ïхнiх землях поширюються кургани особливого типу: високi, iз залишками дерев'яних огорожок усерединi. У цих огорожках мiстилися залишки трупосожжения. У верхiв'ях Нiману й по Березинi в болотисте Полiсся жили дреговичi; по Сожу й Деснi — радимичi. У низов'ях Десни, по Сейму розселилися, займаючи досить бiльшу територiю, жителi пiвночi. До пiвденно-заходу вiд них, по Пiвденному Буговi, жили тиверцi й уличи. На самiй пiвночi слов'янськоï територiï, по Ладозi й Волхову, жили словены. Багато хто iз цих племiнних союзiв, особливо пiвнiчнi, продовжували залишатися й пiсля утворення Киïвськоï Русi, тому що процес розкладання первiсних вiдносин у них протiкав повiльнiше.
 Розходження  мiж  схiднослов'янськими  племенами  простежуються не тiльки в конструкцiï курганiв. Ще наприкiнцi минулого столiття археологом А. А. Спицыным  було замiчено, що скроневi кiльця специфiчнi, що часто зустрiчаються в слов'ян жiночi прикраси, що вплiталися у волосся, рiзнi на рiзних територiях розселення слов'янських племен. Конструкцiï курганiв i поширення скроневих кiлець певних видiв дозволили археологам досить точно простежити територiю поширення того або iншого слов'янського плем'я. Вiдзначенi особливостi (похороннi спорудження, скроневi кiльця) мiж племiнними об'єднаннями Схiдноï Європи виникли в слов'ян, очевидно, не без впливу балтiйських племен. Схiднi балти в другiй половинi I тисячорiччя н. е. як би уросли у схiднослов'янське населення й були реальною культурно-етнiчною силою, що зробила вплив на слов'ян. Розвиток цих територiально-полiтичних союзiв iшло поступово по шляху перетворення ïх у держави.

 
 Цит. по: Мартынов А. И. Археологiя СРСР. М.,
 1973. С. 238 — 258.

 


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/arheologichni_y_pismovi_djerela_pro_naydavnishe_naselennja.dhtml