КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/kamjaniy_hrest_jak_hudojniy_simvol_tragizmu_jittja_bidnjaka.dhtml

	Кам'яний хрест як художнIй символ трагIзму життя бIдняка Життя взагалI складна рIч, а особливо життя селянина-бiдняка. Тягне вiн ïï, начебто коня на гору, спотикаючись i ледь дихаючи. I все-таки таки живе й хоче жити на рiднiй землi — там, де народився, де пройшли найкращi роки, де зiгрiвають спогаду. Важко йому розставатися з рiдною домiвкою, навiть iз обридлоï, але таким дорогим пагорбом, не хоче вiн шукати щастя в iншiм мiсцi, хоча життя й дiти вимагають цього. Саме про цьому й пише у своïй новелi Кам'яний хрест В. Стефаник . Земля для селянина - наймилiше слово, хоча вона не м'яка й не дарує багатi врожаï. Проте, вiн любить i поважає ïï, адже вона його годувальниця. Була й в Iвана Дидуха така годувальниця, що складалася з високого пагорба, найвищого й саме гiршого на все село . Але що ж робити, якщо така спадщина залишили батьки. Спасибi ïм i на тiм! Важко працював на цьому пагорбi Iван Дидух, так працював, що навiчно залишився зiгнутим, начебто навпiл переламаним. Так i прозвали його Переламаним. Був у нього тiльки один кiнь i маленький вiзок. Тяг нагору той вiзок так, що й жили вiд напруги виступали. Доля не посмiхалася йому. Говорить вiн сам про себе: Я — цiле тiло мозоль, кiстки старезнi, що коли ïх зведеш разом, те десять разiв ойкнеш. Таке ж життя чекає i його дiтей. Тому вони й намагаються виïхати з Украïни, хочуть знайти якесь краще мiсце, де б ïм легше жилося. Але Iван Дидух не вiрить у те, що є десь такий обiцяний рай. Звиклий важко працювати, вiн, проте не хоче кинути свiй пагорб найвищ i найгiрший, тому що вiддав йому, здається, вся свою життя. Тiльки угоди синiв i дружини змушують його ïхати в Канаду. Ïдучи, Iван Дидух залишає на пiщаному своєму пагорбi кам'яний хрест, начебто пам'ять про себе. Вiн уважає, що, ïдучи в далекий край, залишає своє серце, свою частину роду на цiй землi. Все життя працювали на нiй його дiди-прадiди, працювали й полягли з надiєю, що ïхнi нащадки будуть продовжувати ïхнiй життєвий шлях. Але… два роки нiчого в будинку не говорилося, лише Канада та й Канада.
 НевIдомо, що чекає Дидуха в КанадI. Ясно одне, що легкого хлiба там не буде. Тому з таким болем залишає рiдну землю ця людина. Стiльки горя в його словах, стiльки розпачу в його дiях! Здається, що вiн сам перетворився на кам'яний хрест, тому що стояв так, що слова не мiг сказати. Дивно, що навiть той пагорб, що забрал в Iвана Дидуха всi сили й здоров'я, i все життя здаються йому втраченим щастям, єдиним зв'язком мiж минулим i майбутнiм. А кам'яний хрест виступає як символ трагiзму селянського життя, безвихiдного положення, коли людин не чекає щастя на рiднiй землi й не вiрить, що знайде його на чужинi. Рвуться зв'язки мiж селянами, якi прожили все життя на одному мiсцi, саджаючи й вирощуючи хлiб. Хтось iз них залишається, щоб продовжувати це робити, а хтось стає пiдневiльним вигнанцем. Iван Дидух, ïдучи в далекий шлях, починає танцювати, щоб заглушити щиросердечний бiль. Але, здається, що й сам танець — згусток болю й розпачi разом зi слiзьми: Здавалося, що горi людське дунайську загату розiрвало б — такий був плач. Коштує на найвищому пагорбi кам'яний хрест. Вiн не просто коштує; вiн розмовляє з нами своïм тихим голосом. Вiн розповiдає про те, що вiдбувалося багато рокiв тому. Вiн — це начебто пам'ятка про страшнi роки страждань бiдного селянина. Вiн — символ трагiзму життя украïнського селянина- бiдняка. Давно вже немає цiєï людини, що встановив його, а вiн все коштує, як спогад про бiль, розпач i сумом за рiдною землею


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/kamjaniy_hrest_jak_hudojniy_simvol_tragizmu_jittja_bidnjaka.dhtml