КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/obraz_materi_v_poemi_anni_ahmatovoi_rekviem.dhtml

	Образ матерI в поемI Анни АхматовоÏ РеквIєм Це було в тi часи, як всмiхався Тiльки мрець: розквитався i рад. Анна Ахматова. Я повертаюся поглядом до урокiв, присвячених творчостi росiйського поета Анни Ахматовоï (саме в чоловiчому родi поета а не поетеси, бо Анна Ахматова так любила говорити), i нiби бачу над собою, над моєю школою, над моєю краïною тiнь матерi-птаха, яка своïми крилами намагається захистити усе, що є важливим для людей. Що найважливiше для матерi? Дiти. Родина. Чоловiк. Сiмейне гнiздо. Зберегти родину, своïх дiтей найголовнiша задача кожноï жiнки на землi.
 Тому для мене образ Анни Ахматовоï та образ головноï героïнi поеми Реквiєм поєднується ще з одним нацiональним символом образом Берегинi. Це найстаровипнiша богиня добра й захисту слов'ян вiд усiлякого зла. Жiнка в довгому одязi пiдняла у благальнiй молитвi руки до неба. Вона нiби просить у Бога захистити дiтей вiд лиха, хвороб, лютого звiра…
 Реквiєм Анна Ахматова писала довго вiд 1935 до 1961 року. Це не просто окремi вiршi, якi згодом склалися в поему, це цiле життя жiнки та ïï дитини, чоловiка, народу. Лiрична героïня мусила винести багато на своïх плечах арешти чоловiка й сина, вистоювання в чергах до в'язниць. Вона страждає та плаче над лихом, яке випало на ïï долю, вона також оплакує долю всiх людей, якi жили на той час у ïï краïнi. Жiнка частина свого народу, вона разом iз усiма несе тягар важкоï долi: Я була тодi з моïм народом, Там, де мiй народ, на горе, був. Читаєш поему i мурашки бiгають пiд шкiрою. В окремих невеликих вiршах Ахматова змогла донести до нас подiï того страшного часу, коли людину могли заарештувати просто так вночi чорнi марусi вiдвозили людей у безвiсть, i дiзнатися про них вже було дуже важко. Хто винен, хто не винен, а страждали всi: i тi, кого забирали, i тi, вiд кого забирали. Миколу Гумiльова, першого чоловiка Анни Ахматовоï, заарештували, але довго жiнка не могла дiзнатися про його долю.
 I тiльки пiзнiше стало вiдомо, що поета розстрiляли як контрреволюцiонера. Обвинувачування сипались на людей градом, i вiдхреститися вiд них було непросто. Люди зiзнавалися у не скоєних ними грiхах тiльки тому, що не витримували страшних мук, знущань, тортур. Але не тiльки чоловiк постраждав навiть сина Ахматовоï i Гумiльова заарештовують згодом, хоча на час смертi батька йому було всього дев'ять рокiв. Хiба вiн мiг бути його полiтичним спiльником? Для влади цих питань не iснувало. Дiяла страшна машина винищення тих, хто i в другому колiнi вважався ворогом народу. Хiба може пережити таке горе мати, хiба може вона не плакати кривавими сльозами, коли бачить таку несправедливiсть? Тому й просить поставити пам'ятник собi не в царському саду, а ось тут, де я триста годин Стояла ii замок не вiдкривсь нi один. Читаєш про плач матерi, коли вiд неï забирають ïï сина, i дiйсно чуєш той страшний плач, голосiння за померлим, який нiколи бiльше не повернеться до рiдноï хати. Минулого року ми ïздили на похорон у Тернопiльську область i вперше там менi довелося почути похороннi голосiння люди вголос плачуть та розказують i про життя померлого, i про свiй власний бiль. Так от у Ахматовоï такий самий бiль вiдчувається:
 Як стрiлецькi знеславленi жони,Пiд Кремлем буду вити i вить! Туга стрiлецьких жон, виття за сином, переходить у колискову пiсню… Так буває, коли напосiдає страшне горе людина то смiється, то плаче, то одне говорить, то раптом нiби зовсiм про iнше, бо людина йде немов сновида… В мертвий свiт…
 Мати в поемi i захисниця дитини, i та, хто о третiй ранку через усе мiсто йде до катiвнi, здоб вiдстояти в черзi та дiзнатися хоч щось про своïх рiдних. Вона серцем бачить, як катують рiдного сина:
 Магдалина билася, ридала,Любий учень в горi кам'янiв,Лиш на Матiр, що, нiма, стояла,Анiхто поглянути не смiв. Кати розумiють, що роблять не по-людськи, ïм соромно, алелоки що вони сильнiшi, i влада матерi перед ïхньою владою нiщо. Ахматова пiдiймає образ матерi, звичайноï жiнки, до рiвня бiблiйноï героïнi, бо кожна жiнка того часу пройшла через страшнi тортури сталiнського режиму, вона знала, здогадувалася про мордування близьких, ïх смерть, вона страждала й кричала, вона несла в собi страшенний бiль i тугу.
 Моï пальцi тягнуться до клавiш пiанiно. Тугу можна виливати в музицi у реквiємi. Адже реквiєм це музичний твiр , туга за померлими. Звучить музика . Здається, розступаються стiни i у високi храмовi вежi пiдiймаються душi тих, хто був замордований у часи тоталiтарного режиму. Люди у храмi схиляють голови й моляться: Нехай простяться ïм грiхи ïхнi… I над усiма ними над живими i неживими розпростерла своï руки Мати, Берегиня, Захисниця. Вона нiколи не покине своïх дiтей, вона захистить. Якщо не на цьому, то на тому свiтi …


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/obraz_materi_v_poemi_anni_ahmatovoi_rekviem.dhtml