КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/povist_pro_ruynuvannja_rjazani_batiem_viyskova.dhtml

	ПовIсть про руйнування РязанI Батиєм (вIйськова повIсть (не пIзнIше середини XIV в.) про героÏчний опIр РязанськоÏ землI монгольським завойовникам. Входить у рязанський цикл добуткIв про Iкону Николы Зарайського.) У рiк 6745 (1237) прийшов на Росiйську землю безбожний цар Батий З безлIччю воÏнIв татарських I став на рIцI на Воронежу бIля землI РязанськоÏ. I надIслав послIв непутящих на Рязань до великого князя ЮрIю Iгоровичу Рязанському, вимагаючи в нього десятоÏ частки у всIм: у князях, I у всяких людях, I в Iншому. I почув великий князь ЮрIй Iгорович Рязанський про навалу безбожного царя Батия, I негайно послав у мIсто Володимир до благовIрного великого князя ГеоргIю (ЮрIю) Всеволодовичу Владимирському, просячи в нього допомоги проти безбожного царя Батия або щоб сам на нього пiшов. Князь великий Георгiй Всеволодович Владимирський i сам не пiшов, i допомоги не послав, задумавши один поборотися з Батиєм. I почув великий князь Юрiй Iгорович Рязанський, що немає йому допомоги вiд великого князя Георгiя Всеволодовича Владимирського, i негайно послав за братами своïми: за князем Давидом Iгоровичем Муромським, i за князем Глiбом Iгоровичем Коломенським, i за князем Олегом Червоним, i за Всеволодом Пронским, i за iншими князями.
 I стали рада тримати — як угамувати нечестивця дарунками. I послав сина свого князя Федора Юрiйовича Рязанського — до безбожного царя Батию з дарунками й благаннями великими, щоб не ходив вiйною на Рязанську землю. I прийшов князь Федiр Юрiйович на рiку на Воронеж до царя Батию, i принiс йому дарунки, i молив царя, щоб не воював Рязанськоï землi. Безбожний же, брехливий i немилосердний цар Батий дарунки прийняв i в неправдi своєï вдавано обiцяв не ходити вiйною на Рязанську землю. Але похвалявся-грозив повоевать всю Росiянку землю. I став просити в князiв рязанських дочок i сестер до себе на ложi. I хтось iз вельмож рязанських по заздростi донiс безбожному царевi Батию, що є в князя Федора Юрiйовича Рязанського княгиня iз царського роду й що всiх прекраснiше вона красою телесною. Цар Батий лукавий був i немилостивий у невiр'ï своєму, розпiкся в похотi своєï й сказав князевi Федору Юрiйовичу: Дай менi, княже, зазнати красу дружини твоєï. Благоверный же князь Федiр Юрiйович Рязанський посмiявся й вiдповiв царевi: Не годиться нам, християнам, водити до тебе, нечестивому царевi, дружин своïх на блуд. Коли нас здолаєш, тодi й дружинами нашими володiти будеш. Безбожний цар Батий роз'ярився й образився й негайно повелiв убити благовiрного князя Федора Юрiйовича, а тiло його велiв кинути на розтерзання звiрам i птахам, i iнших князiв i воïнiв кращих поубивал.
 Але один з пестунiв князя Федора Юрiйовича, по iм'ю Апоница, уцелел i гiрко плакав, дивлячись на славне тiло чесного свого пана; i побачивши, що нiхто його не охороняє, взяв улюбленого свого государя й таємно схоронив його. I поспiшив до благовiрноï княгинi Євпраксiï, i розповiв ïй, як нечестивий цар Батий убив благовiрного князя Федора Юрiйовича.
 Благовiрна ж княгиня Євпраксiя стояла в той час у превисокому теремi своєму й тримала улюблене чадо своє — князя Iвана Федоровича, i як почула вона цi смертоноснi слова, виконанi прикростi, кинулася вона iз превисокого терема свого iз сином своïм князем Iваном прямо на землю й розбилася до смертi. I почув великий князь Юрiй Iгорович про вбивство безбожним царем улюбленого сина свого, блаженного князя Федора, i iнших князiв i що перебито багато кращих людей, i став плакати про ïх з великою княгинею й з iншими княгинями й iз братiями своєï. I плакало мiсто весь багато часу. I ледь вiдпочив князь вiд великого того плачу й ридання, став збирати воïнство своє й розставляти полки. I побачив князь великий Юрiй Iгорович братiï свою, i бояр своïх, i воєвод, хоробро й мужньо скакають, здiйняв руки до неба й сказав зi слiзьми: Позбав нас. Боже, вiд ворогiв наших. I вiд подымающихся на нас звiльни нас, i приховай нас вiд збiговиська нечестивих i вiд безлiчi творящих беззаконня. Так буде шлях ïм темний i слизький.
 I сказав братiï своєï: Про государi моï й братiï, якщо з рук Господнiх благе прийняли, то й зле чи не потерпимо?! Краще нам смертю життя вiчну добути, нiж у владi поганих бути. От я, брат ваш, ранiше вас вип'ю хащу смертну за святi Божий церкви, i за вiру християнську, i за отчину батька нашого великого князя Ингваря Святославича. I пiшли проти нечестивого царя Батия, i зустрiли його бiля границь рязанських. I напали на нього, i стали битися з ними мiцно й мужньо, i була сiча зла й жахлива. Багато сильних полкiв Батыевых упало. I побачив цар Батий, що сила рязанська б'ється мiцно й мужньо, i злякався. Але проти гнiву Божия хто постоïть! Батыевы же сили великi були й непреоборимы; один рязанец бився з тисячею, а два — з десятьома тисячами. I побачив князь великий, що вбито брата його, князь Давид Iгорович, i викликнув: Про братiï моя мила! Князь Давид, брат наш, наперед нас чашу випив, а ми чи цiєï чашi не вип'ємо!. И переселили з коня на кiнь i почали битися завзято. Через багато сильних полкiв Батыевы проïжджали наскрiзь, хоробро й мужньо борючись, так що все полки татарськi подивувалися мiцностi й мужностi рязанського воïнства. I ледь здолали ïхнi сильнi полки татарськi. Тут убитий був благовiрний великий князь Юрiй Iгорович, брат його князь Давид Iгорович Муромський, брат його князь Глiб Iгорович Коломенський, брат ïхнiй Всеволод Пронский, i багато князiв мiсцевi, i воєводи мiцнi, i воïнство: молодцi й резвецы рязанськi. Однаково вмерли i єдину чашу смертну випили. Жоден з них не повернув назад, але все разом полягли мертвi. Все це навiв Бог грiхiв заради наших.
 А князя Олега Iгоровича захопили ледве живого, Цар же, побачивши багато полкiв побитими, став сильно вболiвати й жахатися, бачачи безлiч убитих зi своïх вiйськ татарських. I став воювати Рязанську землю, велячи вбивати, рубати й палити без милостi. I град Пронск, i град Бiлий, i Ижеславец розорив дощенту й всiх людей побив без милосердя. 
 I побачив цар Батий Олега Iгоровича, настiльки гарного й хороброго, знемагаючого вiд тяжких ран, i хотiв уврачевать його вiд тяжких ран, i до своєï вiри схилити. Але князь Олег Iгорович докорив царя Батия й назвав його безбожним i ворогом християнства. Окаянний же Батий дохнув вогнем вiд мерзенного серця свого й негайно повелiв Олега ножами розсiкти на частинi.
 I став воювати цар Батий окаянний Рязанську землю, i пiшов до граду Рязанi. I осадив град, i билися п'ять днiв невiдступно. Батыево вiйсько перемiнювалося, а городяни беззмiнно билися. I багатьох городян убили, а iнших ранили, а iншi вiд великих праць знемогли. А в шостий день спозаранку пiшли поганi на мiсто — однi з вогнями, iншi з пороками, а третi з незлiченними сходами — i взяли град Рязань мiсяця грудня у двадцять перших днiв. I прийшли в церкву соборну пресвятоï Богородицi, i велику княгиню Агрипину, матiр великого князя, з невiстками й iншими княгинями посiкли мечами, а єпископа й священикiв вогню зрадили — у святiй церквi попалили, i iншi багато хто вiд зброï впали. I в мiстi багатьох людей, i дружин, i дiтей мечами посiкли. А iнших у рiцi потопили, а священикiв i ченцiв без залишку посiкли, i весь град попалили, i всю красу прославлену, i багатство рязанське, i сродников ïх — князiв киïвськ i чернiгiвських — захопили. I храми Божий розорили й у святих вiвтарях багато кровi пролили. I не залишилося в мiстi жодного живого: однаково вмерли i єдину чашу смертну випили. Не було отут нi протяжного, нi плачучого — нi батька й матерi про дiтей, нi дiтей про батька й матiр, нi брата про брата, нi сродников про сродниках, але все разом лежали мертвi.
 I побачив безбожний цар Батий страшне пролиття кровi християнськоï, i ще бiльше роз'ярився й озлобився, i пiшов на мiсто Суздаль i на Владимир, збираючись Росiянку землю зачарувати, i вiру християнську викорiнити, i церкви Божий дощенту розорити. I якийсь iз вельмож рязанських по iм'ю Евпатий Коловрат був у той час у Чернiговi. I почув про навалу зловерного пануючи Батия, i виступив iз Чернiгова з малою дружиною, i помчався швидко. I приïхав у землю Рязанську, i побачив ïï спустiлу, мiста розоренi, церкви пожжены, люди вбитi. I помчався в мiсто Рязань, i побачив мiсто розорений, государiв убитих i безлiч народу полеглого: однi вбитi й посiченi, iншi пожжены, а iншi в рiцi потопленi. I воскричал Евпатий у прикростi душi своєï, розпiкаючи в серце своєму. I зiбрав невелику дружину — тисячу сiмсот чоловiк, яких Бог зберiг поза мiстом. I погналися слiдом безбожного царя, i ледь нагнали його в землi Суздальськоï, i раптово напали на стани Батыевы. I почали сiкти без милостi, i смешалися все полки татарськi. I стали татари точно п'янi або божевiльнi. I бив ïх Евпатий так нещадно, що й мечi притуплялися, i брав вiн мечi татарськi й сек ними. Почудилось татарам, що мертвi повстали. Евпатий же, наскрiзь проïжджаючи сильнi полки татарськi, бив ïх нещадно. I ïздив серед полкiв татарських так хоробро й мужньо, що й сам цар злякався.
 I ледь пiймали татари з полку Евпатьева п'ять чоловiк вiйськових, знеможених вiд великих ран. I привели ïх до царя Батию. Цар Батий став ïх запитувати: Який ви вiри, i якоï землi, i навiщо янi багато зла творите? Вони ж вiдповiдали: Вiри ми християнськоï, слуги великого князя Юрiя Ингоревича Рязанського, а вiд полку ми Евпатия Коловрата. Послано ми вiд князя Ингваря Ингоревича Рязанського тебе, сильного царя, почествовать, i iз честю проводити, i честь тобi вiддати. Так не дивуйся, цар, що не встигаємо наливати чаш на велику силу — рать татарську. Цар же подивувався вiдповiдi ïх мудрому. I послав шурича свого Хостоврула на Евпатия, а з ним сильнi полки татарськi. Хостоврул же похвалився перед царем, обiцяв привести до царя Евпатия живого. I обступили Евпатия сильнi полки татарськi, прагнучи його взяти живим. I з'ïхався Хостоврул з Евпатием. Евпатий же був велетень силою й розсiк Хостоврула на-пiдлоги до сiдла. I став сiкти силу татарську, i багатьох отут знаменитих богатирiв Батыевых побив, одних навпiл розсiкав, а iнших до сiдла розрубував.
 I возбоялись татари, бачачи, який Евпатий мiцний велетень. I навели на нього безлiч порокiв, i стали бити по ньому з незлiченних порокiв, i ледь убили його. I принесли тiло його до царя Батию. Цар же Батий послав за мурзами, i князями, i санчакбеями, i стали все дивуватися хоробростi, i мiцностi, i мужностi воïнства рязанського. I сказали вони паную: Ми з багатьма царями, у багатьох землях, на багатьох битвах бували, а таких молодцiв i резвецов на видали, i батьки нашi не розповiдали нам. Це люди крилатi, не знають вони смертi й так мiцно й мужньо, на конях роз'ïжджаючи, б'ються — один з тысячею, а два — з тьмою. Жоден з них не з'ïде живим з побоïща. I сказав цар Батий, дивлячись на тiло Евпатьево: Коловрат Евпатий! Добре ти мене попотчевал з малою своею дружиною, i багатьох богатирiв сильноï орди моєï побив, i багато полкiв розбив. Якби такий от служив у мене, — тримав би його в самого серця свого. I вiддав тiло Евпатия людям, що залишилися, з його дружини, яких захопили в битвi. I велiв цар Батий вiдпустити ïх i нiчим не шкодити ïм. Було мiсто Рязань, i земля було Рязанська, i зникло багатство ïï, i вiдiйшла слава ïï, i не можна було побачити в нiй нiяких благ ïï — тiльки дим i попiл; i церкви всi погорiли…
 Цит по: Повiсть про Руйнування Рязанi
 Батиєм // hronos. km. ru


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/povist_pro_ruynuvannja_rjazani_batiem_viyskova.dhtml