КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/tragichna_dolja_narodu_v_drugiy_svitoviy_viyni.dhtml

	ТРАГIЧНА ДОЛЯ НАРОДУ В ДРУГIЙ СВIТОВIЙ ВIЙНI Вiйна — це горе, сльози. Вона постукалася в кожний будинок, принесла лихо: матерi втратили
 своïх синiв, дружини — чоловiкiв, дiти залишилися без батькiв. Тисячi людей пройшли крiзь горно вiйни, випробували жахливi мучення, але вони вистояли й перемогли. Перемогли в найважчiй iз всiх вiйн, перенесених дотепер людством. I живi ще тi люди, якi в найтяжких боях захищали Батькiвщину.
 Вiйна в ïхнiй пам'ятi спливає найстрашнiшим сумним спогадом. Але вона ж нагадує ïм про стiйкiсть, мужнiсть, незломленiсть духу, дружбi й вiрностi. Багато письменникiв пройшли цю страшну вiйну. Багато хто з них загинули, одержали важкi калiцтва, багато хто уцелели у вогнi випробувань. От чому вони дотепер пишуть про вiйну, от чому знову й знову розповiдають про те, що стало не тiльки ïхнiм особистим болем, але й трагедiєю всього поколiння. Вони просто не можуть пiти з життя, не попередивши людей про небезпецi, що несе забуття урокiв минулого
 Мiй улюблений письменник — Юрiй Васильович Бондарев. Менi подобаються багато хто його добутки: Батальйони просять вогню, Берiг, Останнi залпи, а найбiльше Гарячий снiг, у якому розповiдається про один вiйськовий епiзод. У центрi роману — батарея, перед якою поставлена завдання: за всяку цiну не пропустити ворога, що рветься до Сталiнграда. Цей бiй, можливо, вирiшить долю фронту, i тому так грiзний наказ генерала Бессонова: Нi кроку назад! I вибивати танки. Стояти й про смертi забути! Не думати про неï нi за яких умов. I бiйцi розумiють це. Бачимо ми й командира, що у честолюбному прагненнi схопити мить удачi прирiкає на неминучу загибель пiдлеглих йому людей. Вiн забув, що право розпоряджатися життям iнших на вiйнi — право велике й небезпечне На командирах лежить бiльша вiдповiдальнiсть за долi людей, краïна довiрила ïм ïхнього життя, i вони повиннi зробити все можливе, щоб не було даремних втрат, тому що кожна людина — це доля. I це яскраво показав М. Шолохов у своєму оповiданнi Доля людини. Андрiй Соколов, подiбно мiльйонам людей, пiшов на фронт. Важкий i трагичен був його шлях. Назавжди залишаться в його душi спогаду про табiр вiйськовополонених Б-14, де тисячi людей колючим дротом були вiддiленi вiд миру, де йшла страшна боротьба не просто за життя, за казанок баланди, а за право залишитися людиною
 Про людину на вiйнi, про його мужнiсть i стiйкiсть пише Вiктор Астафьев. Вiн, що пройшов вiйну, що стала на нiй iнвалiдом, у своïх добутках Пастух i пастушка, Сучасна пастораль i iнших розповiдає про трагiчну долю народу, про те, що довелося пережити йому у важкi фронтовi роки
 Молодим лейтенантом був на початку вiйни Борис Васильєв. Найкращi його добутки — про вiйну, про те, як людина залишається людиною, тiльки до кiнця виконавши свiй борг. У списках не значився i А зорi тут тихi — це добутку про людей, що почувають i несуть особисту вiдповiдальнiсть за долю краïни. Завдяки Васковим i тисячам таких же, як вiн, i була здобута перемога
 Всi вони боролися з коричневою чумою не тiльки за своïх близьких, але й за свою землю, за нас. I кращий приклад такого беззавiтного героя — Микола Плужников у повiстi Васильєва У списках не значився. В 1941 роцi Плужников закiнчив вiйськове училище й був спрямований для проходження служби в Брестську мiцнiсть. Вiн прибув уночi, а на свiтанку почалася вiйна . Його нiхто не знав, вiн не значився в списках, тому що не встиг доповiсти про своє прибуття. Незважаючи на це, вiн став захисником мiцностi разом з бiйцями, яких не знав, i вони бачили в ньому теперiшнього командира й виконували його накази. Плужников бився з ворогом до останнього патрона. Єдине почуття, що керувало ïм у цiй нерiвнiй сутичцi з фашистами, було почуття особистоï вiдповiдальностi за долю Батькiвщини, за долю всього народу. Навiть залишившись один, вiн не припинив боротьбу, виконавши солдатський борг до кiнця. Коли фашисти через кiлька мiсяцiв побачили його, виснаженого, змученого, беззбройного, вони вiддали йому честь, оцiнивши мужнiсть i стiйкiсть бiйця. Багато чого, дивно багато чого може зробити людина, якщо вiн знає, в iм'я чого й за що вiн бореться
 Тема трагiчноï долi радянських людей нiколи не буде вичерпана в лiтературi. Я не хочу, щоб повторилися жахи вiйни. Нехай мирно ростуть дiти, не лякаючись вибухiв бомб, нехай не повториться Чечня, щоб не довелося матерям плакати про загиблих синiв. Людська пам'ять зберiгає в собi й досвiд багатьох поколiнь, що жили до нас, i досвiд кожного. Пам'ять протистоïть нищiвнiй силi часу, — сказав Д. С. Лихачов. Нехай же ця пам'ять i досвiд учать нас добру, миролюбству, людяностi. I нехай нiхто з нас не забуде, хто i як боровся за нашу волю й щастя. Ми в боргу перед тобою, солдат! I поки є ще тисячi непохованих i на Пулковских висотах пiд Санкт-Петербургом, i на Днiпровських кручах пiд Києвом, i на Ладозi, i в болотах Бiлорусiï, ми пам'ятаємо про кожного солдата, що не повернувся з вiйни, пам'ятаємо, якою цiною вiн добув перемогу. Зберiг для мене й мiльйонiв моïх спiввiтчизникiв мову, культуру, звичаï, традицiï й вiру моïх предкiв


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/tragichna_dolja_narodu_v_drugiy_svitoviy_viyni.dhtml