КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/zagalni_vidomosti_pro_antona_antonovichevi_delvige.dhtml

	ЗагальнI вIдомостI про Антона АнтоновичевI Дельвиге Антон Антонович народився в 1798 роцi в Москвi. Один з найближчих друзiв Пушкiна з лiцейськоï пори. Поет. Закiнчив Лiцей iз чином колезького секретаря й був визначений спочатку в департамент гiрських i соляних справ, потiм у мiнiстерствi фiнансiв. З 1821 року служив помiчником бiблiотекаря в Публiчнiй бiблiотецi. З Пушкiним Дельвига зблизила загальна любов до поезiï: “З ним тлумачив про усiм, що душу хвилює, що серце млоïть”, — згадував згодом Пушкiна. Дельвиг першим з лiцейських поетiв став друкуватися в журналах. У цих виданнях Дельвига Пушкiн брав дiяльну участь. Ще в 1815 роцi, у пору ученья, Дельвиг опублiкував вiрш “До Пушкiна” — перший у росiйськiй лiтературi захоплений вiдгук про молодого поета, що впевнено пророкував йому безсмертя:
 Пушкiн! Вiн i в лiсах не вкриється:
 Лiра видасть його голосним спiвом,
 И вiд смертних захопить безсмертного
 Аполлон на Олiмп торжествуючий.
 Антон Антонович Дельвиг почав друкувати вiршi ще будучи лiцеïстом. В 1818 роцi вибраний у вiльне суспiльство аматорiв словесностi, наук i мистецтв. Вiльне суспiльство аматорiв росiйськоï словесностi — це лiтературне суспiльство в Санкт-Петербурзi в 1816-25. Серед членiв: Ф. Н. Глинка (голова), К. Ф. Рилєєв, Н. А. i А. А. Бестужеви, В. К. Кюхельбекер, Н. И. Гнєдич, А. А. Дельвиг, А. С. Грибоєдов i iн. У поезiï Дельвиг виступив оригiнальним продовжувачем класичноï традицiï (К. Н. Батюшкова й iнших). Основнi жанри його лiрики — наслiдування села — грецьким поетам (iдилiï) i вiршi в дусi росiйських народних пiсень. Захоплення Античнiстю було зв'язано для Дельвига з романтичними пошуками гармонiчноï простоти й природностi почуття.
 Незважаючи на свою камернiсть, лiрика Дельвига зiграла важливу роль у розвитку поетичних форм i метричноï технiки (Дельвиг одним з перших розробив форму сонета). Пушкiна писав, що в його вiршах помiтно незвичайне почуття гармонiï й тiєï классической стрункостi, який нiколи вiн не змiнював. Також Пушкiн цiнував Дельвига як оповiдача.
 У цi роки Пушкiн присвячує Дельвигу ряд вiршiв: Послухай, муз безневинних (1815 р.), Блаженний, хто з юного рокiв побачив перед собою (1817 р.), Любов'ю, приятельством i лiнню, Рє самий Дельвиг той, що нам завжди повторював (1817-1820 р.); вiн згадує Дельвига в Бенкетуючих студентах (1814 р.), в вiршах Ми недавно вiд суму (1814 р.), Моï заповiти друзям (1815 р.) i Послання до Галича (1815 р.). ДО 1827-1836 р. ставляться вiршi й окремi рядки, присвяченi Дельвигу: Прийми цей череп, Дельвиг, Хто на снiгах возрастил Феокритови нiжнi троянди?, Сонет, Ми породженi, мiй брат названий, Чим частiше святкує лiцей i Художниковi. З 1825 року, Дельвиг видавав альманах Пiвнiчнi квiти, потiм — Пролiсок. Пiвнiчнi квiти — це лiтературний iлюстрований щорiчний альманах, 1825-1831 рокiв, що випускає в Санкт-Петербурзi, за редакцiєю А. А. Дельвига. Основну роль грав вiршований вiддiл, де публiкувалися добутки А. С. Пушкiна, Е. А. Баратинського, В. А. Жуковського й iн. Останнiй випуск виданий Пушкiним. А с 1830 року Лiтературну газету.
 Пушкiн брав участь у всiх виданнях Дельвига як спiвробiтник, помiчника й редактор. Цi видання поєднували поетiв пушкiнського кола й захищали ïхнi позицiï в лiтературнiй боротьбi 20-х рокiв. Дельвиг вiдгукувався на багато лiтературних подiй життя. Вiн першим печатно привiтав Пушкiна й пророчив йому славний творчий шлях. З винятковим достоïнством вiн вiв полемiку з письменниками й критиками, якi вiдстоювали застарiлi й помилковi принципи художньоï творчостi . Дельвиг, як i його друзi, пiдлягав до поколiння дворянських iнтелiгентiв, вихованому в атмосферi патрiотичного й революцiйного пiдйому росiянцi суспiльноï думки. Двi найбiльших подiï обумовили характер свiтовiдчування Дельвига i його сучасникiв. Це вiтчизняна вiйна 1812 року й повстання декабристiв на Сенатськiй площi в Санкт-Петербурзi 1825 року. У молодостi Дельвиг вiдвiдував збори Зелена лампа (фiлiя Сполучника благоденства) i зазнав впливу вiд безпосереднє дворянськоï. ЗЕЛЕНА ЛАМПА, лiтературне суспiльство в Санкт-Петербурзi (1819-20), по лiтературно-полiтичнiй орiєнтацiï пов'язане з Сполучником благоденства. Брали участь Н. В. Всеволожский (засновник), А. С. Пушкiн, А. А. Дельвиг, Н. И. Гнєдич i iн. Пiзнiше, однак, вiн не ввiйшов у жодну з декабристських органiзацiй. Як поет i людина, Дельвиг не мав могутнiй темперамент Пушкiна, революцiйною пристрастю Рилєєва й Кюхельбекера, однак вiн нiколи не був далекий духу своєï епохи, по-своєму виражаючи протест, проти не задовольняючоï його росiйськоï дiйсностi. Поет усвiдомлював що, нi його характеру, нi його таланту не властивi одичне мовлення або гнiвне викриття. Дельвиг брав участь у виданнi Росiйськоï потаєноï лiтератури XIX сторiччя. Це лiтературний збiрник, виданий у Лондонi в 1861 роцi з передмовою Н. П. Огарьова.
 Опублiкованi поеми, памфлети, епiграми полiтичноï спрямованостi, а також еротична лiрика росiйських поетiв. Серед авторiв — А. С. Пушкiн, М. Ю. Лермонтов, Е. А. Баратинський, А. А. Дельвиг, К. С. Аксаков, К. Ф. Рилєєв, И. П. Мятлев i iн. Збiрник нелегально поширювався в Росiï. Пушкiна! У роки посилання Пушкiна Дельвиг пiдтримував з ним переписку як особистого, так i лiтературного характеру. Радiсним був приïзд Дельвига в Михайловское у квiтнi 1825 року. Iз цiєï нагоди, Пушкiн написав:
 Коли осяг мене долi гнiв,
 Для всiх чужий, як сирота бездомний,
 Пiд бурiю главою поник я млосноï
 И чекав тебе, вiщун пермесских дiвши,
 И ти прийшов, син лiнi натхненний,
 Про Дельвиг мiй: твiй голос спонукав
 Серцевий жар, так довго приспаний,
 И бадьоро я долю благословився


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/zagalni_vidomosti_pro_antona_antonovichevi_delvige.dhtml