КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/zbirnik_krasa_y_sila.dhtml

	ЗбIрник Краса й сила, перший трIумф Винниченко Протягом лIтературного шляху поруч iз драмами, романами письменник звертався й до жанрiв малоï прози. Оповiдання, повiстi, новели представляють чи ледве не найкращу частину творчоï спадщини Винниченко , що одержала високу оцiнку И. Франко, Лесi Украïнки , М. Коцюбинського, М. Грушевського, С. Єфремова, Г. Зерова й одержала заслужену широку популярнiсть серед читачiв
 В 1924 — 1928 роках видавництво Рух випустило Зiбрання творiв в 23 томах, а в 1930 — 1932 роках у видавництвi Книгоспилка вийшло 28 томiв, серед яких вiсiм (понад п'ятдесят назв) займають малi лiтературнi жанри. Крiм цього, мiж 1921 — 1923 роками був написаний збiрник поетично-психологiчних оповiдань Намисто. А iз щоденникових записiв довiдаємося ще про безлiч задумiв, бiльшiсть iз яких, на жаль, так i не були здiйсненими. Талант художника, темперамент оратора, аналiтичний розум мислителя, життєва активнiсть i палкий, кипучий, жагучий (улюблене слово письменника) характер людини, якому небайдуже, що вiдбувається навколо, допомагали швидко й гостро реагувати на актуальнi проблеми життя, давали матерiал для розширення тематичних обрiïв. Винниченко, подiбно турботливому лiкаревi, тримав руку на пульсi життя. Теми , героï, ситуацiï його добуткiв узятi з бурхливого рокiв початку XX сторiччя. Обсягом i розмаïтiстю тематики, проблематики, масою людських типiв мала проза В. Винниченко, безперечно, коштує на рiвнi європейськоï лiтератури. Руйнування старого життя, соцiальнi контрасти, наростання протесту, народження й формування новоï сили — пролетарiату, економiчна криза тодiшнього села, заклик до боротьби за волю народу, щабля життя, психологiя людини, дисгармонiï у суспiльствi й душах, любов i ненависть, терпiння й помста, туга й мрiя, тяга до вiльних часiв — от основний змiст оповiдань, новел, повiстей Про що б не писав Винниченко: або про гiркий скитаниях заробитчан, або про вiдкинутi на дно суспiльства зайвих людях (Краса й сила), або про долю найманцiв, або про тюремне iснування полiтичних дiячiв i ув'язнених (Щось бiльше, нiж ми), або про деморалiзованих солдафонiв (Мними пан), або про важкий шлях художника, або про злиденне життя емiгрантiв {Таємниця) — на всьому лежить печатка глибокого, жорстокого (як влучно помiтив С. Єфремова) реалiзму, тонкоï психологiï, високоï, справдi, класичнiй художностi. Лаконiчнiсть, щирiсть, простота композицiï, iмпульсивнiсть i динамiчнiсть оповiдання, умiння вкласти важливу iдею й розмаïтiсть подiй у невеликi по розмiром добутку, широка панорама характерiв (що, як правило, властива бiльшим епiчним полотнам), поглиблений психологiчний аналiз — все це характернi ознаки художнього стилю Винниченко. Винниченк-психолог викликав бурхливу реакцiю критикiв. Однi називали його лiкарем людських душ, iншi гостро засуджували колупання у таємних завулках самого таємного. Письменник вустами героïв говорив про те, що накипiло, що вистраждано. Думаючи над сенсом життя, примушував читачiв захоплюватися прекрасним i не вiдвертатися вiд потворного, збирати мед з будякiв i троянд. Тому персонажi творiв Винниченко не завжди зрозумiлi до кiнця, можна не погоджуватися з ïхнiми вчинками, але важко залишитися байдужими до них. Манера його оповiдання дуже своєрiдна, без симпатiй i антипатiй автора, що володiє талантом строгого спостерiгача й оповiдача
 УмIння подати оточення i подiï через сприйняття героïв поставило В. Винниченко в один ряд з тими письменниками, про якi И. Франко писав: За своïми героями вони ховаються зовсiм, а, вiдповiдно, переносять себе в ïхнi душi, змушують нас бачити мир i людей ïхнiми очами. Винниченко добре знав життя й дiяльнiсть соцiал- демократiв. Вiн одним з перших в украïнськiй лiтературi зобразив цих людей, якi боролися, iшли у в'язницi, на каторгу, жертвували життям в iм'я того, що зветься народ. Студент, Моє останнє слово, Щось бiльше, нiж ми, Ланцюг, Глузування, Уривок з Спогадiв, Таємнiсть, Раби сьогодення, Записна книжка — оповiдання, для яких автор бере сюжети з життя украïнських революцiйних сил. Великою заслугою В. Винниченко є те, що революцiонери в його описах не iдеалiзованi, не трафаретнi, не шаблоновi, а звичайнi люди, нiчим не прикрашенi. Однаково правдиво й вiдверто мова йде про позитивнi риси або недолiки. I скрiзь письменник торкає вiчного й болючого питання про спiввiдношення громадського обов'язку й особистого життя. Добре, якщо учнi допоможуть пiдтвердити цi слова, звернувшись до текстiв. Варто згадати тут конфлiкт мiж озвiрiлою вiд пожежi юрбою селян i студентом-агiтатором (оповiдання Студент), трагiчний фiнал, коли лише своєю смертю безiменний герой вiдкриває очi затурканому люду на ïхнiх теперiшнiх ворогiв. Самогубство — останнiй агiтацiйний спосiб в iм'я торжества iдеï,- писав про це оповiдання Вороною. Готовнiсть поступитися найбiльш дорогим заради революцiйних iдеалiв бачимо й у Зини з однойменного оповiдання. Пiд загрозою життю ïï нареченого, що у в'язницi оголосив голодування. Вона ïде, щоб урятувати його, але на однiй зi станцiй — страйк залiзничникiв. Знаючи, що щогодини може стати фатальним для Антипа, вона, нi хвилини не коливаючись, стає на сторону робiтникiв, допомагає ïм, вселяє вiру впобеду.
 ПодIбний героÏзм зустрiчаємо й в оповiданнi Талiсман. В'язнi готовлять втечу й лише Пиня, що жахливо нагадує маленьких персонажiв Чехова, готовий кинутися на вартового й цiною власного життя забезпечити товаришам шлях. Такi люди згоряли у вогнi боротьби, запалюючи полум'я вiри в серцях iнших людей. Не можна спокiйно читати й про найманцiв, на чиïх особах виднi нестаток i горе, якi повимокали вiд поту й злiз, у яких по виступали жили вiд роботи. Яскравим прикладом цьому є повiсть Голота. Бiль i спiвчуття викликають i оповiдання про заробитчанах, яких випихає iз себе сiло, якi бiльше не потрiбнi йому (Бiля машини, Раб краси, Хто ворог?, На пристанi). З особливою увагою автор зупиняється на долях таких людей. Пiдтвердити цi слова можна зачитиванием учителем (а краще кимсь iз учнiв) уривка з оповiдання На пристанi. Страшний голос потреби i залiзна рука голоду штовхає нещасних на злочин, до втрати людського достоïнства. Оповiдання Голод: троє селян, доведених бiднiстю до розпачу, намагаються украсти на залiзницi зерно. Опухлi вiд голоду попадають у руки жандарма й п'яних офiцерiв, якi вирiшили влаштувати собi розвагу — i односiльчани за панськi грошi б'ють один одного. Такi картини — вирок тим, хто знущається й висмоктує жили з людей, перетворюючи ïх у рабiв. Це — панський економ Ґудзик i розпусний панич Ян Бiля машини, графиня Нiна й граф Борис (У графському маєтку), кати-солдафони (Мнимий пан), хитрi хазяï (Хто ворог?), стражники й приставши (Очiкування).


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/zbirnik_krasa_y_sila.dhtml