Сад

Категории

1.   1 Володимир Сосюра

Оригинал

(Уривок)
В огнi нестримноï навали
рубали, рiзали наш сад...
А ми дивилися назад
i за минулим сумували...
Руками власними тюрму
творили ми собi одвiчну...
О, будьте проклятi,
кому назад повернуто обличчя!
Брати нас брали на штики
за слово, правдою повите...
Ви ж розумiєте, — вiки
не знали ми, чиï ми дiти!..
Хтось застромив у серце шило,
в чеканнi марному весни...
В саду розкiшному лишились
однi пеньки та бур'яни.
Кати на струни нашi жили
тягли iз рук, як сон, блiдих...
I з нас спiвцiв собi купили,
щоб грати ïм на струнах тих.
Ми йшли кривавими стежками,
нам тiльки снився волi згук.
I похоронно над полями кричав
i плакав чорний крук...
Вiн нам кричав про волi гнiв,
щоб ми повстати захотiли!
Й кривавий дзьоб об струни-жили
в безкраïм розпачi точив...
Коли ж приходили раби володарям
на струнах грати,
серця не тисло вiд журби
i не обурювали Ґрати...
А струни плакали... Не в бiй —
I ми здригнули!.. Душi громом
залив музичний буревiй,
що мчав, мов рокоти рiки,
що рвався в даль крiзь пiну шалу!..
I зацвiли старi пеньки,
i бур'яни травою стали...
Це в день було, коли той спiв
так схвилював серця всiм хорi...
А уночi вже сад шумiв,
i крiзь гiлля смiялись зорi...
Так несподiвано i скоро
наш сад повстав i зашумiв...
Його рубали, а вiн рiс!
На мiсцi зрубаного дуба росли новi!..
I навiть хмиз угору дерся!..
Краю мiй!
Ми дочекалися весни,
ми вже пiдходимо до брами!..
Це ти той сад, о краю мiй,
колись порубаний катами!..
Над золотими берегами
ти знов шумиш, такий рясний!..
Коментар
Поет В. Сосюра уявив свою Украïну як сад. Сад, який вiками рубали, нищили й вороги-заброди, i брати-сусiди. Дiйшло до того, що украïнцi самi забули, хто вони, забули волелюбнi козацькi традицiï, стали покiрно служити своïм гнобителям. Але настали новi часи, прийшла воля, i сад почав вiдроджуватися, цвiсти, навiть хмиз угору дерся. Сили народнi — невичерпнi, украïнський народ обов'язково вiдродиться, як фенiкс iз попелу, розквiтне, як сад навеснi, — така головна думка поезiï
Васильки
Васильки у полi, васильки у полi,
i у тебе, мила, васильки з-пiд вiй,
i гаï синiють ген на видноколi,
i синiє щастя у душi моïй.
Одсiяють роки, мов хмарки над нами,
i ось так же в полi будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квiтками,
може, васильками станем — я i ти.
Так же буде поле, як тепер, синiти,
i хмарки летiти в невiдомий час,
i другий, далекий, сповнений привiту,
з рiдними очима порiвняє нас.
Коментар
Фiлософська поезiя В. Сосюри Васильки говорить про швидкоплиннiсть життя, про те, що треба цiнувати кожну його мить, бачити прекрасне навкруги. Хiба це не щастя — йти поруч iз коханою людиною, милуватися ïï голубими очима, радiти хлiбному полю й порiвнювати рiднi очi з голубими квiтами-васильками! Свою доброту, любов поет хоче передати нащадкам, щоб i тi, далекi, були сповненi привiту й пошани до своïх предкiв.

Метки

Сад, ВОЛОДИМИР СОСЮРА, СВIТ УКРАÏНСЬКОÏ ПОЕЗIÏ, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ