IВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

(1845
- 1907)

Народився Iван Карпович Тобiлевич 29 вересня 1845р. в с. Арсенiвка поблизу
Єлисаветграда; батько його походив iз старовинного зубожiлого дворянського роду й
працював прикажчиком помiщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Освiту, до
якоï так тягнувся хлопець, довелося через матерiальну скруту обмежити
чотирикласним училищем i з чотирнадцяти рокiв заробляти на прожиття. Майже два
десятилiття забрала в I. Тобiлевича служба в рiзних канцелярiях
- вiд писарчука до секретаря мiського полiцейського управлiння.
Перебуваючи в Єлисаветградi (1865
- 1884), Тобiлевич знайомиться з творами Руссо, Дiдро, Вольтера, Герцена, з
економiчними трактатами Бокля, Мiлля, разом iз своïм другом М. Кропивницьким
читає захiдноєвропейських письменникiв, фiлософiв, соцiологiв. Переведений трохи
бiльш як на рiк до Херсона, вiн познайомився з колишнiм учасником
Кирило-Мефодiïвського товариства i товаришем Т. Шевченка Д. П. Пильчиковим,
пiд впливом якого прочитав
Їбагато корисних книжок з iсторiï народiв, з класичноï лiтератури, серед
якоï Шекспiр i Островський зайняли перше мiсце
Ї.
1863р. у Бобринцi на Єлисаветградщинi утворився драматичний гурток, одним з
найактивнiших учасникiв якого був I. Тобiлевич. Вiн грав рiзнi ролi у п'єсах
Котляревського, Квiтки-Основ'яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. В
єлисаветградському гуртку Тобiлевич був i керiвником, i режисером, i актором,
беручи участь у створеннi вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова,
Мольера, Шiллера.
Демократичнi переконання Тобiлевича закономiрно привели його до участi в
органiзацiï (разом з П. I. Михалевичем) таємного гуртка, на засiданнях якого
вивчали працi М. Чернишевського, Ф. Лассаля, Д. Мiлля, К. Маркса та Ф. Енгельса. З
метою популяризацiï революцiйно-демократичноï та народницькоï
лiтератури у гуртку планувалось перекласти украïнською мовою ряд творiв
росiйськоï белетристики
- Г. Успенського, Ф. Решетникова, Ф. Нефедова, М. Наумова, О. Левiтова, М.
Златовратського та iн., пiдготувати загальний нарис полiтичноï економiï
за М. Чернишевським. У цiй роботi найактивнiшу участь брав Тобiлевич.

До першого етапу лiтературноï творчостi Тобiлевича належить оповiдання

ЇНовобранець
- (написане 1881р., опублiковане1889р. пiд псевдонiмом Гнат Карий). У ньому
йдеться про тяжку долю селянськоï родини, яка з величезними зусиллями
вибивається iз злиднiв i, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось
добробуту, коли б не втручання державноï машини.
Наскiльки щiльно в життi Тобiлевича поєднувалась творча й громадсько-полiтична
дiяльнiсть, свiдчить той факт, що й оповiдання
ЇНовобранець
Ї, i першу свою драму
ЇБурлака
- (
ЇЧабан
Ї, 1883) вiн подавав на обговорення нелегального гуртка. Завершувати

ЇБурлаку
Ї, як i
ЇХто винен?
- (
ЇБезталанна
Ї), драматурговi довелось уже в Новочеркаську, куди його було вислано у травнi
1884р. за участь у дiяльностi гуртка та за допомогу полiтичним
Їзлочинцям
Ї. Щоб заробити на прожиття, пiднаглядний Тобiлевич працював пiдручним коваля, а
згодом вiдкрив палiтурну майстерню.
У 1886р. в Херсонi було видано перший
ЇЗбiрник драматичних творiв
- I. Карпенка-Карого, до якого увiйшли драми
ЇБондарiвна
- i
ЇХто винен?
- та комедiя
ЇРозумний i дурень
Ї, а в 1887р. опублiковано
ЇНаймичку
Ї. Але ïх майже не купували, бо публiка не була привчена читати п'єси.

П'єси, створенi Карпенком-Карим протягом майже п'ятнадцяти рокiв, вiдбивають
еволюцiю явища, яке видозмiнювалось буквально на очах. Його персонажам

- Михайловi Михайловичу (
ЇБурлака
Ї), Окуню (
ЇРозумний i дурень
Ї, 1885), Цокулю (
ЇНаймичка
Ї, 1885), Калитцi (
ЇСто тисяч
Ї, 1890), Пузиревi (
ЇХазяïн
Ї, 1900)
- притаманне не просто збiльшення економiчних масштабiв ïх дiяльностi,
ïх здирства, воно ще яскравiше виявляє ïх людську дрiбнiсть, а то й
нiкчемнiсть, духовну порожнечу. Дещо осторонь ïх стоïть Мартин Боруля,
який домагається дворянського звання. Сатиричне зерно комедiï

ЇМартин Боруля
- (1886) пов'язане вже не iз засобами збагачення чи привласнення того, що належить
iншим, а з прагненням сiльськоï буржуазiï до полiтично-правовоï
рiвностi з дворянством.
Двi останнi гiркi комедiï
- ЇСуєта
- (1903) i
ЇЖитейське море
- (1904; визначена автором як
Їпротяг
Ї, тобто продовження,
ЇСуєти
Ї)
- драматург назвав
Їсценами
Ї, наче визнаючи приналежнiсть ïх до європейськоï новоï драми. Так,
у
ЇСуєтi
- вiдсутнiй головний герой, i п'єса являє ряд сцен, покликаних характеризувати
спосiб життя й мислення заможного селянина та його дорослих дiтей, якi
представляють рiзнi соцiальнi шари суспiльства (хлiбороб, учитель, дрiбнi
службовцi).
Навеснi 1887р. I. Карпенковi-Карому було дозволено повернутися на Украïну,
але ще до кiнця 1888р. вiн перебував на хуторi
ЇНадiя
- (тепер заповiдник у Кiровоградськiй областi) пiд гласним наглядом полiцiï
(негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903р.). Дiставши громадянськi
права, Карпенко-Карий приєднався до новоï театральноï трупи,
створеноï його братом П. Саксаганським, у якiй до кiнця життя працював
активно й напружено як артист, режисер, драматург. У 1897р. вiн складає

ЇЗаписку до з'ïзду сценiчних дiячiв
Ї, де з болем пише про безправне становище украïнського театру, про цензурнi
та iншi урядовi утиски.
Написане Карпенком-Карим протягом 90-х рр. на сучасну тематику виявляє прагнення
дати народовi
Їпьесы серьезные, моральные, нравоисправительные, исторические
Ї. З повчальною метою створена побутова комедiя
ЇСудженоï конем не об'ïдеш
- (переробка з Еркмана-Шатрiана, 1892), в соцiально-побутовiй драмi

ЇБатькова казка
- (1892) також очевидна моралiзаторська тенденцiя, пiдкреслена другою ïï
назвою
- ЇГрiх i покаяння
Ї. Певним дидактизмом позначена драма
ЇПонад Днiпром
- (1897).
На матерiалi iсторичного минулого, осмислення якого, за переконанням I.
Карпенка-Карого, покликане збагатити украïнську драматургiю, написано п'єси

ЇБондарiвна
- (1884),
ЇПаливода XVIII столiття
- (1893; пiдготовчим етапом було створення у 1884р. п'єси
ЇЗ Iвана пан, а з пана Iван
Ї),
ЇЧумаки
- (1897),
ЇЛиха iскра поле спалить i сама щезне
- (1896),
ЇСава Чалий
- (1899),
ЇГандзя
- (1902).
Твори Карпенка-Карого
ЇЛиха iскра поле спалить i сама щезне
- (1896) та
ЇГандзя
- (1902) були спробами на фольклорному матерiалi, присвяченому давньому минулому,
вийти до фiлософських узагальнень про долю Украïни й подати ïх у цiкавiй
сценiчнiй формi.
Трагедiï Карпенка-Карого
ЇСава Чалий
Ї, так само створенiй на основi народноï iсторичноï пiснi, притаманнi
глибокий психологiзм, точна й переконлива вмотивованiсть дiй та вчинкiв
героïв.
I. Карпенко-Карий помер пiсля тяжкоï хвороби 15 вересня 1907р. у Берлiнi,
куди ïздив на лiкування; поховано його на хуторi
ЇНадiя
Ї.
Драматургiя I. Карпенка-Карого своєрiдно пiдсумувала майже столiтнiй розвиток
украïнськоï драматургiï, пiднявши ïï на новий рiвень.
Вражаючи тематичним i жанровим багатством, вона у своïй цiлiсностi являє
собою рiзноманiтну картину життя Украïни протягом столiть. В художнiй
розробцi iсторичного чи фольклорного матерiалу далекого минулого досить вiдчутним
є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами Твори Карпенка-Карого багатьма
своïми елементами входять в iдейно-естетичний контекст новоï
європейськоï драми.