Будiвлi
Категории
Оригинал
I. СОБОРУ тiнi пагоркiв, процвiвши потаймиру,
Звучить колона, як гобоя звук,
Звучить собор камiнним Dies irae,
Мов ораторiя голодних тiл i рук.
Встає огонь святобливоï готики,
Як ватра вiри,
як стара яса,
I по-блюзнiрському пiднеслись в небеса
Стрiлчастi вежi —
пальцiв гострих дотики.
Рукою обiйми холоднi жили твору
I дай рукам своïм нiмим
Пiднести серце власне вгору
На грановитих списах рим,
Щоб в очi скнарi темних веж
Заглянуло воно,
мов дзвiн сухий, забилось.
I тiнь впаде iз пальцiв веж, як стилос,
I почекру ïï на серцi не знесеш.
Немов кiстлявi й лютi пута,
На серце ляже слiв важкий узор.
Залiзом,
полум'ям,
єлеєм,
кров'ю
куто
Зловiщу повiсть про собор,
Як в захватi стражденних юрм,
У скреготi зубiв
i скреготi гранiту,
Мов смертний спiв,
мов клич одчайних сурм,
Щоб пломенiти i гримiти,
Здiймавсь собор на славу феодалу,
Яскриня вiри,
кишло прощ, —
I на лункi тарелi площ
Вже дзвiн його упав помалу,
Мов мiдний шаг,
офiри мiдний шаг.
Так в католицьких висохлих руках
Бряжчать разки з пахучого сандалу.
На дзвiн не йшли,
а плазували лiгма
Раби та блазнi, дуки й королi;
I роззявлявсь собор,
немов солодка стигма
Безвольноï й самiтноï землi.
I падали,
i дерлись пiд склепiння
Тiла без рук i руки, що без тiл;
Роти, розiрванi навпiл,
В камiнну бистрину вплiтали голосiння.
I, як худа стрiла,
злiтав над ними вгору,
Як рук голодних гостроверхий снiп,
Натхненний корабель собору
У фанатичнiм, виснаженiм снi.
Крутилися роки в похмурiй веремiï,
Та не згасали, щоб iзнов блищать,
Вогнi готичних яросних багать
На щерблених мечах i косах Жакерiï,
Бо зводився собор — гнобитель i захисник,
Юрби благання i юрби прокльон,
Й готичний розцвiтав трилисник,
Мов хрест, мов квiт,
мов псалма i мов сон.
II. БРАМАУ грi нелюдськiй,
в спразi неприроднiй,
Потрясши ланцюги прикрас,
Важкою зморшкою напнувся владний м'яз,
Обняв краï
спокiйноï безоднi.
Пiднiс,
як пожаданний келих,
Широку браму в вишину,
Широку браму,
грiшну i земну,
Мов круглий перстень на руках дебелих.
I творчий хист,
що не втомивсь,
не вистиг,
Снопи принадних зел на каменi поклав,
Як груди дiв,
гарячих i нечистих,
У шпетних iгрищах уяв.
Так щедро кинув семенасту брость,
Як звик на ложе кидати коханку,
Що зна любовний пiт,
важких заплiднень млость,
I ситий сон,
i спрагу на свiтанку.
На бростi — квiт,
на бростi — квiт, мов око
Розпаленого самкою самця
Ще тих столiть,
коли в серця
Вливалась пристрасть хтивого барокко,
Що плинула з вiкiв старого лабiринта,
Що поєднала iздаля
Вкраïнських брам рясне гiлля
З вiльготними акантами Корiнта.
I той акант — не лавр
на головi державця,
I брами щедроï нiхто не розчиняв,
Щоб бранцiв пропустить
з подоланих держав.
Бо шлях звитяг крiзь браму не прослався.
То брама пристрастi пригнобленiй i лютiй
Старих столiть.
Одягненi в шарлат,
Тодi здвигав своï дзвiницi злотокутi,
Мов пишнi бунчуки,
бундючний гетьманат.
Тодi, немов бучний вiнець,
На масне волосся степу
Поклав церкви своï Мазепа,
Поет,
i гетьман,
i купець;
Тодi, програвши гру одчайну,
Навчився бiгати назад
Мазепин бiлий кiнь, оцей Пегас без стайнi,
Безхвостий Буцефал
прийдешнiх гетьманят.
Женiть того коня,
хода його хай втихне!
Мов списа ржавого,
дзвiниць ламайте тiнь!
I мовкнуть дзвони,
дзвони з-пiд склепiнь,
Бо серце наше бiльше, анiж ïхнє!
III. БУДИНОК
Мов райдуга, що викута в гамарнi,
Уже нагнувсь над домом вiадук,
Але ще юрбами навколо ходить гук,
Стає в стовпи громохкi й незугарнi.
Стовпи громохкi. Палi риштувань.
Пiдойми зiгнутi. Поламанi домкрати.
Кипить могутнiх будувань
Гарячий бунтiвничий кратер.
В'ïдається у степ завзята праця та,
Як смерч, поставлений донизу головою.
Трясе рiвниною i двигає горою,
Мов аркушi, шари земнi горта.
I вибуха, як пострiл, рух,
Розряд мiцних натуг.
Тут
Буяє труд.
I пруг
ляга на плуг,
I кут
ляга на кут;
Луна iде навкруг
Споруд.
Iдуть потужнi голоси,
Прокочуються в танцi,
I вiдгукаються баси
Тяжких електростанцiй,
Де на моторах, з-пiд щiток,
Мiж нафтових калюжок,
Повзе, закручуючись, ток,
Немов стальний остружок.
Наллявши сяйва в склянку ламп,
Вiн в'є свою спiраль
Вiд паль
До дамб,
Вiд дамб
До паль,
Кваплячись у даль,
Де хаос ям i хаос куп
Пiску й рудоï ржi,
Де на твердий, упертий шруб
Нагвинчуються етажi.
Колонки електричних гроз
В дротах прогримотiли,
I лопає тривалий трос.
Як лопаються жили.
I смерчi звукiв випряда
Оскаженiла хуга;
То крутиться мерщiй труда
Велична центрифуга.
Обертається мерщiй,
Луна на гони й гони
По рейках гомiнких колiй,
Як вагонетки, гонить.
Копають степ, свердлять масив
I закладають тут же
Масиви стiн,
I дула димарiв,
I кратери споруджень.
Зубами чорними зубил
Рубають ромби брил,
Бетон громадять в кучугури,
I пахне, як озон, ïдкий металу пил,
I котяться важкi акорди сил,
Широких спин i мускулястих тiл
З залiзноï клавiатури.
Залiзо б'ють i гнуть прекрасну мiдь
I горбатих м'язах руки чоловiка.
Над землею гримить,
Над старою землею гримить,
Як марш нечуваних столiть,
Будування висока музика.
I стогне степ,
i стугонить краïна,
Стальна запiнена турбiна
Електростанцiй громових,
I рухається день, як верств одвiчний здвиг,
I другий день уже чекає черги,
Бо кожен день — як вибух i як штурм,
Шалений марш напружень i енергiй,
Салют,
i виклик сурм,
i натиск,
i алярм.
1928
Джерело: Микола Бажан, ДОРОБОК. К.,
Днiпро, 1979.
