Сад
Категории
1947р.
Оригинал
I
На чорнiй нiженьцi, мов срiбна хмарка, вишнясвiтиться:
i синьогруда птиця,
важка, розкiшну гiлку колихає,
i меншенька: крiзь листя пурхнула; майнула тiнь
крилата
по сiрiй грядцi,
по квiтниках...
I джмiль у жовто-чорнiй ризоньцi, шукач гудучий,
вiється й мерщiй тiкає
понад травою.
Свiтло. Звiдкись — хмара. Тiнь. I от тодi
тюльпани так таємно в тiй зеленiй тiнi саду
аж загорiлись,
аж спалахнули, як огненна кров;
i гостролистими рядками, в скорбних iскрах,
замерехтiли квiтники.
Бабуся сива вийшла думати-ридати в милий сад:
ïй сина вбито на вiйнi.
Пiд вишнею присiла тихо,
вiд свiту бiлого рукою очi затулила
бабуся сива.
II
Прошу: черешнi в червоному намистi, ждiть отут— за дверцятами залiзними!
I вони стоять, кораловi разки перебирають...
Прошу: берези в мережаних мантiях, отам — пiд
фарфоровими хмарами — ждiть!
I вони стоять, зеленi сповiдi шепчуть...
Прошу: безгрiшнi трави, музики в кольористих
дiядемах, почнiть запашний концерт коло вiкна!
Земля посилає пахощi, як кадильниця...
Прошу: сонечко в золотiй сорочцi, постiй за дубами
— на далекiй дорозi!
— Одну часиночку! — одказує.
Звертаюся: мiй свiтечку, на недовгий вiк судився
ти, а таки весь той вiк шукатиму щастя!
День одцвiтає, хмарнiє червоноокий вечiр.
III
...тополi гордi шепчуться — ïх двi! — показуютьна щось у хмарах.
...берези побиваються; зеленi коси ïх, нечiсанi,
обличчя закривають.
...а груша, симетрична та струнка, як свiчка,
зневажає свiжi вiяння.
...самi дуби в громадi, надо мною, мають право
вголос думати аж коло сонця.
...колишеться живий огонь темно-зеленого моря,
рветься запалити срiбний мармур хмар
та блискучу блакить.
...злетiвши з голубого рукава Господня, голуб
чистий в ясностi i вiтрi поспiша, i свiтиться,
i за вершинами зникає.
Шум! Блиск! Земля схвильована вiдкрита небу,
так вiдкрита, що радiсно i страшно. А небеса високi.
Чути i знати безсмертя в свiтi. Тiльки сумно вiдати,
що ми на цiй землi — минучi гостi; що нашi
дiяння i серця цвiт — дочаснi. А жити б
та радiти ж без кiнця!
(
Бiлий свiт,


