Телесик
Категории
Оригинал
(хатня iнсценiвка 33-го року)Мати натопила пiч,
вигребла жар кочергою пiд челюстi,
вимела чистенько черiнь помелом,
узяла у руки дерев'яну лопату,
нiби зiбралася саджати хлiб у пiч.
Та нi з чого хлiба спекти — муки нi на пучку,
нi з чого ïсти зварити —
картоплi нi картоплинки,
капусти нi пелюстки,
крупи нi пшонинки -
нiчого ïсти, нiчого ïсти, нiчого ïсти,
скоро вмирати, всiм умирати,
дiточкам з опухлими вiд голоду личками умирати,
та як дивитися на ïхню повiльну смерть:
на видовженого у безкiнечну нитку
додихаючого пташенятка!
Давайте гратися у Телесика:.
я — буду Змiючкою Оленкою,
ви — дiтки моï рiднесенькi — Телесиками
Каже вона найменшенькому:
Сiдай, Телесику, на лопату!
Найменшенький поклав на лопату руку.
Та нi-бо: сiдай зовсiм!
Мамо, хоч ваше обличчя i не бiле,
а зелене, як у Змiючки Оленки,
але ж сорочка ваша вишивана нашими вишивками:
таких квiтучих рукавiв нi в чиєï мами немає!
Стоïть Змiючка Оленка коло печi
i, як мати, рiжком хустки сльози утирає,
каже середульшому:
Сiдай, Телесику, на лопату!
Середульший поклав на лопату голову.
Та нi-бо, нi! Сiдай увесь!
Мамо, ми не Телесики —.
ви ж знаєте нашi iмена:
я — Михайлик-слухняний-хлопчик,
я — Петрик-пiди-позич-жару-у-сусiдки,
я — Василько-принеси-водички-з-криницi
Стоïть Змiючка Оленка коло печi,
крiзь сльози слова маминi жалiбнi промовляє,
каже старшенькому:
Сiдай, Телесику, на лопату!
Старшенький поклав на лопату ногу.
Та нi-бо, нi, не так!
Мамо, не повертайте нашого
золотого човника назад:
ми уже побрали у руки срiбнi весельця —
ми уже пливемо далеко по велику рибину!
Кинулася мати
вiд Змiючки Оленки дiток своïх
ми уже побрали у руки срiбнi весельця — ми уже пливемо далеко по велику рибину!
рiднесеньких рятувати:
i найменшенького Михайлика,
i середульшенького Петрика,
i старшенького Василька —
обiйняла руками, як гусочка крилами.
Полетiли.
