IЗ ЗБIРКИ ЯК ВОНИ ПОЖИВАЮТЬ ПОКИНУТЕ ГНIЗДО
Категории
Оригинал
Скiльки з'явилося нових квiток! Уже вiдцвiли блакитнi пролiски, а в кущиках свiжоï трави мiж деревами розцвiли фiолетовi фiалки. Бiлi рухливi дзвоники конвалiй висять на тонесеньких нiжках. Пахучi, чудовi конвалiï. Ще багато рiзних жовтих, рожевих i синiх квiтiв.Веселий мiсяць, цей травень! Збiглися хлопцi на вулицi. Куди йти гуляти? Василь каже:
— Ходiмо в лiс гуляти, квiток нарвемо.
Микола й собi:
— Уже в лiсi хороше, i я вчора ящiрку бачив. Зелена i прудка. Втекла в нору. Не наздогнав. Та я в лiс все одно не пiду.
— Чому? — спитали дiти.
— Тому, що Василь знає гнiздо кропив'янки i не хоче нiкому показувати.
Закортiло дiтям подивитися на гнiздо. От цiкаво! Почали прохати, щоб Василь показав пташину хатку. Миколка, Яшко i Галя кажуть:
— Ми тiльки одним оком глянемо i не будемо нiчого чiпати. Подивимося — i зразу назад.
— Не можна знищувати гнiзд корисних пташок, бо пташки — нашi друзi, — вiдповiв Василь. — Я до гнiзда тiльки iнколи пiду, здалека погляну, як мати на яєчках сидить. Батько бiля неï спiває, розважає ïï, щоб не нудно було сидiти. А потiм вона полетить поïсти на годинку, а вiн сидить на гнiздi, щоб яєчка не захолонули. Скоро виведуться пташенятка, i я буду ходити на них дивитись.
— Покажи й нам, — прохали дiти, Василевi товаришi.
— Я дам тобi десять разiв вистрiлити з моєï рогатки, — запропонував Яшко.
— А я подарую тобi цю пружину, — сказала Галя.
— А я подарую тобi залiза на шаблюку. I буде в тебе i пiстоль, i шабля. Отодi зiграємо у вiйну! — промовив Миколка.
Скiльки цiкавих речей пропонують Васильковi! Десять разiв вистрiлити з рогатки! Пружина! Шаблюка! Не витримав Василь i сказав:
— Ну, давайте зразу всi речi наперед i вистрiлити десять разiв. Потiм я вас поведу.
— А не пiдманиш? — недовiрливо спитали дiти.
— Нi, — сказав Василь... Тiльки пiдiйдемо, подивимося — i назад. Згоднi?
— Згоднi!
Василь одержав пружину i залiза на шаблюку. Пiшли в лiс. Вiн дорогою ще вистрiлив з рогатки десять разiв. А Миколка i всi дiти заздрили йому...
Прийшли дiти до рiвчака, зарослого низькими кущами. Василь пригнувся, принишк. Всi зробили те саме. Василь показав дiтям на один кущик, але нiхто нiчого не бачив. Пташки-бо вмiють так ховати своï гнiздечка, що не зразу ïх i помiтиш. Аж ось iз кущика вилетiла сiренька, трохи рудувата пташка, i тодi побачили дiти малесеньке гнiздечко, сховане в густому листi. Гнiздечко трималося на трьох гiлках i ловко було виплетене з тоненьких травинок.
Дуже кортiло зазирнути в гнiздо, подивитися, якi ж там яєчка. Дiти пiдiйшли ближче. В гнiздi лежало п'ятеро малесеньких блакитно-сiрих яєчок.
— Ой, якi маленькi яєчка i гарненькi! — не витримала Галя. — Я хочу тiль-тiль пальцем погладити одне яєчко.
Не встиг Василько заборонити ïй, як Галя вже тихенько опустила палець в гнiздо. За нею Миколка обережно витягнув одне яєчко i розглядав на руцi. Воно було тепле, нiжне i майже прозоре.
Навколо них лiтали двi пташки i тривожно, стурбовано пищали, прохали дiтей, щоб вони не чiпали гнiзда. Тому дiти, надивившись на гнiздо, пiшли собi геть. Гуляли в лiсi, рвали квiти, ловили метеликiв.
Минуло кiлька днiв. Дiти потайки одне вiд одного кiлька разiв на день ходили до гнiзда кропив'янки, розглядали яєчка i турбували пташок. Полохливим пташкам зрештою набридли дiти.
Боялися пташки, що виведуться пташенята, а Василевi друзi заберуть ïх. Отже, кропив'янки посумували i покинули своє гнiздо, хоч як важко було робити ïм цю хатку. Всю весну будували, а доводиться покидати. Покинули своє гнiздо пташки i полетiли в iнше мiсце, в густий лiс, де ïх не знайдуть дiти.
Прийшов раз Василь до гнiзда. Дивиться, а воно порожнє. Пташок немає коло нього. Попробував яєчка, а вони холоднi. Дуже шкода йому стало пташок. Тепер бiльше нiколи не буде вiн набридати пташкам i нiкому не показуватиме гнiзд, навiть за пружину, за шаблюку i за десять пострiлiв з рогатки.
