ДО РIДНОГО НАРОДУ...
Пантелеймон Кулiш ()
Народе без пуття, без честi i поваги,
Без правди у завiтах предкiв диких,
Ти, що постав з безумноï одваги
Гiрких п'яниць i розбишак великих.
Єдиний скарб у тебе — рiдна мова,
Заклятий для сусiдського хижацтва:
Вона твого життя мiцна основа,
Певнiша над усi скарби й багатства.
О варваре! Покинь трiумфувати
Та зчервонiй од сорома тяжкого:
Що всi сусiди мають, що назвати,
А ти своïм не назовет нiчого.
Що захопив, єси серед Руïни,
Забрав усе великий твiй добродiй;
Жене тебе неволя з Украïни,
I з рiдним словом тулишся, мов злодiй.
На дзеркало всесвiтнє, визирайся,
Збагни, який ти азiат мiзерний.
Своïм розбоєм лютим не пишайся
I до сiм'ï культурникiв вертайся!
1847 р.
