МОÏ ПIСНI

Категории

1.   1 Лепкий Богдан

Оригинал

Не голоснi моï пiснi:
Вони лунають — мов у снi,
У снi якiмсь дивнiм-дивнiм,
В недоспанiм, в нездiйсненiм,
У снi про щастя, про любов,
А дiйснiсть — кривда, дiйснiсть — кров.
Й шумить до мене тихий гай:
Повiки затули, спiвай,
Най сняться нам квiтки, весна,
Хоч тут зима й квiток нема.
I кличе поле: Тихо будь!
Пiснями серця не троюдь!
А люди; люди?! Тi мовчать.
Що кращi — в тихiм гробi сплять,
Й не знаю: чують там вони
Моï пiснi, цi тихi сни?
А другi — другим байдуже,
Для третiх — я спiваю зле.
Вони сичать, немов вужi:
— Нечистий звук, слова чужi.
Спiває не у слушний час,
Та пiсня, брате, не для нас!
Га! Не для вас. Я знаю те.
У вас в душi не те, не те!..
Не голоснi моï пiснi.
Вони лунають — мов у снi,
У снi якiмсь дивнiм-дивнiм,
В недоспанiм, в нездiйсненiм,
У снi про щастя, про любов,
А дiйснiсть — кривда, дiйснiсть — кров.