ДУХОВНIСТЬ! СОФIЯ КИÏВСЬКА

Можна окрему лекцiю читати зовсiм приголомшлива сцена святительський
чин. Батьки церкви це портретна мозаïка. Я звертаю на це увагу ось
чому. Софiя головний християнський храм. У кожному християнському храмi
обов'язково присутня сцена Страшного Суду. На захiднiй стiнi, тобто при
виходi. Тут же цiєï стiни немає: кажуть, не збереглася.
Проте за реконструкцiями, i за гравюрами Вестерфельда, видно, що
цiєï сцени не було. Чому в головному християнському храмi
Киïвськоï Русi немає сцени Страшного Суду, немає
сцен, зазвичай пов'язаних зi страстями Зняття Христа, Покладення Христа
у гроб, Оплакування Христа? Розп'яття є, але символiчне, не
натуралiстичне. Тобто немає сцен смертi. У чому ж справа? Коли я
написав роботу про архетипи украïнського менталiтету, то зрозумiв,
що, мабуть, його джерела походять у тому числi i звiдси. Онтологiчний
оптимiзм. Ключ до цього, очевидно, у вiвтарi. У святительському чинi
зображено в основному членiв Каппадокiйського гуртка (це був
богословський гурток): Афанасiй Великий, Григорiй Нiсський… Саме
Каппадокiйський гурток вперше висунув iдею апокатастасiсу милостивого
повернення до первозданноï чистоти ще за життя людини, а не пiсля
Страшного Суду.
Тут, у Софiï, i вiдбилася iдея онтологiчного оптимiзму; вона
пронизує всю украïнську культуру, є архетиповою. У
розвиненiй украïнськiй культурi до I. Франка i JI. Украïнки
немає лiричного аспекту трагедiï! Трагедiя розумiлася тiльки
епiчно. Навiть трагедiя Катерини у Т. Шевченка це трагедiя
всiєï Украïни. I невiльничi пiснi козакiв епiчнi (усi
разом, якось подолаємо). Вiдома киïвська пiсня про Куперiяна
XVII столiття; у нiй завсiдники сидять у шинку i мiркують про тi
негаразди, що бувають у життi, а цехмiстер Куперiян рефреном на кожен
куплет вiдповiдає якось воно буде. Це якось воно буде органiчно
увiйшло в архетип украïнського менталiтету якось разом усе ж таки
випливемо.
А ось надряпанi написи графiтi. ïх дуже багато у Софiï, хоча
за письмена на святих зображеннях призначали 40 ударiв батогом.
Тут було виявлено першу слов'янську абетку, створену ще до Кирила i
Мефодiя. Для нас це важливо i як свiдчення того, що нiчого нового не
буває в абсолютному розумiннi. Усе це виникає вже тодi, коли
створено всi передумови i треба сказати останнє слово.
Ранiше лiтургiя була дуже тривалою продовжувалася багато годин, i стоячи
вiруючим ïï було важко винести фiзично. У всiх чоловiкiв на
поясi було писало (цвях), i вони, заповнюючи паузи лiтургiï,
писали, наприклад: Помози, Господи, рабу твоєму…