III. СПЕКОТНИЙ ЛЮТИЙ 1654 року

Найголовнiший урок, який, вочевидь, Богдан Хмельницький винiс iз
переяславських подiй, що сталися на початку зими 1654 p., полягав у
тому, що добре готуватися слiд не лише до вiйни, а й до укладення союзу.
Адже перипетiï, пов'язанi з принесенням присяги представниками
царя, а згодом пiдняття в ходi переговорiв 1920 сiчня (за нов. ст.)
чимало таких питань, якi були не лише зайвими, а й створювали вельми
неприємнi для украïнськоï полiтики прецеденти (як,
наприклад, узгодження з царським боярином розмiрiв платнi козацьким
урядникам чи передачi акцизних зборiв в оренду), продемонстрували
серйознi недолiки в роботi тогочасного украïнського
зовнiшньополiтичного вiдомства.
Для того, щоб виправити допущенi помилки та прорахунку гетьман, навiть
не очiкуючи вiд'ïзду з Переяслава московськоï делегацiï,
попрямував до своєï резиденцiï в Чигиринi. Там, а згодом
у Корсунi впродовж першоï половини середини лютого 1654 р.
Хмельницький проводить серiю старшинських нарад, на яких i розгорнулася
пiдготовка проекту договору з царем та було взято необхiдну тональнiсть
розвитку мiждержавних взаємин Украïни та Росiï. Але чи
зводилася в Цей час зовнiшньополiтична дiяльнiсть Гетьманату лише до
одного московського напряму?