РЯДОК ПРО ДОВЖЕНКА
Категории
Оригинал
Прогримiв золотим салютом,Молодим повесняним громом,
Наче виклик скупим i лютим,
Наче промiнь над отчим домом,
Обiйнявши весь цвiт нагорний,
Охопивши долини свiту,
Сивочолий i мудрозорний,
Наче вийшов iз заповiту.
Що там листя iз зелен лавра,
I зiтхання, i тихi жалi?
Не вмирають твоï литаври
I деснянськi твоï скрижалi.
А вже тi, що тебе поносили
Сонцесяйними доносами
I сокирку несли за плечками,
Записались тепер дружечками!
Толочили на шпальтах преси,
Серце кидали на арену,
Доморощенi злi дантеси
Лiзуть з спогадами на сцену;
Пiдбирають як слiд цитаточки.
Ерудицiя в них i туга,
Так у хату на вогник-цяточку
Заповзає, бува, злодюга.
Завжди днями, як свiт, зеленими
Дурноголов росте пiд кленами,
Цвiль лягає, де круча кручиться,
До таланту — злоба гадючиться.
Але ти у життя за брата,
I для мене, навiк єдина,
Свiтлим перстенем Полiкрата
Повертає твоя судьбина;
I розкущується на волi,
I скликає вiтри обгiнчi,
На вселюдськiм широкiм полi
Украïнський iде Да Вiнчi.
Виглядаю тебе за горами.
Хоч заглянеш на вогник з кашею.
Хоч посидим та поговоримо,
Заспiваєм отоï, нашоï,
Що спiвалася часто лiтами,
Що жагою млоïла груди,
Що з тобою безсмертя питиме,
Як i нас на землi не буде...
