"Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче..."
Категории
Оригинал
Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче,Як вiтер осiннiй в дiбровi заплаче,
Головоньку схилиш, слiзьми обiллєшся,
Вiд думки, вiд горя у поле плетешся?
Хiба ж ти, козаче, iз вiтром здружився,
Що вiтер заплакав, а ти й зажурився;
Хiба тобi нi з ким дiлитися горем,
Як тiльки що з вiтром, як тiльки що з полем?
Чого твоï очi, такi яснi очi,
Як зiрки вкраïнськi о самiй пiвночi,
Наллються сльозами, як глянуть за гори,
Де сонечко ясне сiдає у морi.
Ой, мабуть, мила твоя там витає,
Де сонечко ясне за гори сiдає;
Ой що ж за недобра далекая мила;
Без жалю навiки козака згубила!
Як нашi дiвчата ранком коло хати
Начнуть потихеньку пiсень затинати,
Чому ти, козаче, пiсень не спiваєш,
А все тiльки нишком слiзки утираєш?
Того я горюю, того плачу, люде,
Що плачучи, кажуть, серцю легше буде!
Бо всi пару мають, у всiх є дiвчина;
Тiльки я не маю, один, як билина!
