ЗРАДА АНГЕЛА
Богдан Рубчак ()
Втомились плечi вiд незручних крил,
таких, як на старих дереворитах.
В куточках уст усмiшка сибарита
i на сандалях тротуарiв пил.
За те, що землю взяв за небосхил,
земля забрала завеликi мита:
єдина справжнiсть мiту вже закрита,
i уявити лiт немає сил.
Та хоч привабив свiт ночей гостинцем,
хоч прикував тебе тягар речей, —
залишишся нiяковим чужинцем:
яснiють у очах знаки незмитi,
i заважають крила, i пече
слiпучий спогад першоï блакитi.
