КРИК XX ВIКУ
Категории
Оригинал
У небi тiшились хмари,
У небi сонце пливло,
Пiд небом кривавiли чвари
I лютувало зло.
Земля, вагiтна скорботою
(Вiдчай ïй груди тне),
Над кривдою i пiдлотою
Народила в муках мене.
Народила, немов надiю,
Колисала ночами без сну:
- Може, вiд тебе помолодiю,
Може, побачу весну...
Може, твiй струм i атом
Вгамують нестерпний бiль,-
Голосила над вiком двадцятим
Найгенiальнiша з породiль.
Голосила велика мати,
Благала, кричала менi,
Щоб став я жорстоким катом
Недоумства, пiдлоти й брехнi.
I стою у злобi по колiна
З серцем, повним ганьби й проклять.
Божевiльнi калiки й руïни
У зiницях моïх миготять.
Що залишу майбутньому дневi,
Чим дiлитися буду з ним?!-
Вибухають бомби водневi
На обпеченiм лобi моïм!
А люди забавляються, мов дiти,
Катам спiвають гiмни холуï,
I генерали мрiють посадити
На всiй планетi атомнi гаï.
Ридаю i кричу, гилю себе у груди,
Волосся патраю з сiдоï голови:
Що можу я, коли дрiмають люди?
Що можу я, коли заснули ви?
