Русь

Категории

1.   1 Василь Симоненко

Оригинал

З глибин вiкiв i гордо, й величаво
Встає легендами овiяне iм'я.
Минуле сон, але слiпа змiя
Не отруïла доблестi i слави.
То ж не орда завзята i кривава
Нежданно появилася в степах,
Щоб у сплюндрованих i спалених мiстах
Шумiли оргiï i варварськi забави.
То встала Русь в кольчузi i шоломi,
Щоб ïй стихiя покорилась дика,
I вiв ïï у далi невiдомi
Син Перуна Олег-владика
I Вiзантiя снила крiзь туман
Пiдводив голову народжений титан.

II

Пiдводив голову народжений титан,
I йшли назустрiч вiчностi i смертi
Нездоланi, гарячi i упертi
Дружини непокiрливих слов'ян.
Русь не дрiмала, стомлена i млява,
Забившися ведмедем у барлiг,
Бо вiдчували грек i печенiг
Вiдлуння крокiв князя Святослава.
Цвiли хоругви руськi на Дунаï,
I Доростол навiки записав,
Що мертвий воïн сорому не має.
I ворог знав, пiдступний i лукавий,
Що витязь тут не здобичi шукав
I вiйни йшли не тiльки ради слави.

III

I вiйни йшли не тiльки ради слави,
Бо iншiй все корилося метi
Меч Святослава прокладав путi
Для мудростi ясноï Ярослава.
Коли була вропа в забуттi
Та iстина у вогнищах палала,
Антична мудрiсть гордо оживала
В твоïм, о Русь, допитливiм життi.
За яснi зорi i за тихi води
Iшли в боï сини твого народу
I гинули, слабiючи вiд ран.
Але тебе ця кров не зупиняла,
Бо ти й тодi, хай пiдсвiдомо, дбала
За кращу, свiтлу долю всiх слов'ян.
30.IV.1956
Джерело: В.Симоненко. У твоєму iменi живу. Веселка, К., 1994.