Учителю
Категории
Оригинал
Непiдкуплена i непродана,
Як i совiсть поета...
А.Малишко
Учитель мiй – Самiйлович Андрiй
Не раз казав:
– Ти на своєму стiй!
На висотi своïй чи на горбi,
Але своє неси щодня в собi.
Нi словом, нi душею не лукав.
Днiпро один.
А ти – його рукав.
Ми не однi у матерi-землi,
Та наша дума в неï на крилi.
А разом з нами – прадiди, дiди,
I пам'ять – вiд колиски до зорi.
Не змiряти народноï бiди,
Не виплачуть ïï i матерi.
Сльоза – не плата,
а журба страждань,
Вона – болюча – душу розрива.
Та свiт наш – з материнських сподiвань,
Його не вкриє забуття трава.
Вона понад ракетами злетить,
Чи зашумить, мов кронисте гiлля;
Душа – то наша зоряна блакить,
То отча нерозтрачена земля.
I нам ïï довiчно берегти,
Земля ж бо i нащадкам не чужа.
I стане в свiтi бiльше доброти,
I не торкнеться помислiв iржа.
А мова рiдна
дужче задзвенить –
Так, що вiдлунять ниви i гаï.
Щоб долучити i сучасну мить –
З минувшини – до вiчностi ïï.
Доглянеш сад
чи знов засiєш лан,
I вийдеш грозам атомним навстрiч.
Такий уже судився нам талан –
Нести свiй хрест –
i кожен день, i нiч.
Такий наш вiк,
такий громохкий час:
Iти щодня на поклик, як на бiй.
I дiти – не безбатченки у нас...
Отак, браток...
Знать на своєму стiй.
Так говорив Малишко – до пуття,
I Слово те я взяв на все життя.
То ж хлiбом душу зважую свою:
Спасибi, мiй Учителю.
Стою!
