IЗ ЗБIРКИ КАЗОК ПIД ДУБОМ ЗЕЛЕНИМ ПЛЕСКАЧИК

Категории

Наталя Забiла ()

Оригинал

Якось каже дiд бабусi: — Розпали вогонь в печi Та для нашоï Ганнусi Ти плескачика спечи. Замiсила баба тiсто I плескачика спекла, А тодi, щоб трохи вистиг, На вiконце вiднесла. От лежить пухкий плескачик На тарiлцi на вiкнi, Золотистий та гарячий, Боки випнувши маснi. Десь Ґуля Ганнуся, видно, Не куштує плескача. А йому лежать набридло, Стриб з вiкна — й навтiкача! Покотився, покотився По травi, мов колiща. Раптом зайчик-побiгайчик Зустрiчає плескача. — Ну й плескачик золотистий! Мабуть, добрий ти на смак? — Нi, мене не можна ïсти, Я уславлений спiвак: Я — плескачик, Я гарячий, Загорiлий в мене бiк. I вiд дiда, I вiд баби, I вiд внучки Я утiк. Вирушаю мандрувати, Погуляю досхочу I вiд тебе, Вiд зайчати, Зараз, зараз утечу! Покотився, покотився По травi, мов колiща. Раптом вовк iде назустрiч, Зупиняє плескача. — Ой плескачику хороший! Зараз я тебе ковтну! — Нi, не ïж. Послухай, прошу, Як я пiсню затягну: Я — плескачик, Я гарячий, Загорiлий в мене бiк. Я вiд дiда, баби й внучки I вiд зайчика утiк. Вирушаю мандрувати, Погуляю досхочу I вiд тебе, вовк зубатий, Зараз, зараз утечу! Покотився, покотився По травi, мов колiща. Ось iде ведмiдь iз лiсу, Зупиняє плескача. — Ну й плескачик запашистий! Я б тебе охоче з'ïв! — Нi, мене не треба ïсти, От послухай краще спiв: Я — плескачик, Я гарячий, Загорiлий в мене бiк. Я вiд дiда, баби й внучки, Вiд зайчати й вовка втiк! Вирушаю мандрувати, Погуляю досхочу I вiд тебе, волохатий, Зараз, зараз утечу! Покотився, покотився По травi, мов колiща. Враз як вистрибне лисиця З-пiд куща До плескача. — Ну й плескачик! Що й казати! Запашний вiд тебе дух... — Я умiю ще й спiвати, В мене — голос, В мене — слух! — I почав спiвать плескачик: — Я гарячий, Я добрячий, Загорiлий в мене бiк. Я вiд дiда, баби, внучки, I вiд вовка, i ведмедя, I вiд зайчика утiк. I вiд тебе утечу я... А лисичка каже враз: — Щось тебе я кепсько чую, Заспiвай-но другий раз! Ти спiваєш дуже дзвiнко, В тебе й справдi голос є! — А сама в цей час торбинку З-пiд ялинки дiстає. Та хвалько цього не бачить, Радий з успiху свого. Тiльки вивiв: — Я — плескачик... — А лисичка — хап його! I незчувся, як в торбинцi Опинився наш спiвець! I лисичка по стежинцi В лiс побiгла навпростець. А в лiску мала Ганнуся Недалечко вiд тих мiсць Лiсовую грушу трусить I грушки солодкi ïсть. Загорiлись в лиски очi, — Мабуть, грушi тi смачнi! — Ой, — говорить, — ïсти хочу! Дай-но, дiвчинко, й менi! — Бачить дiвчинка: лисиця, Витiвниця лiсова! I на спинцi у торбинцi Щось ворушиться й спiва: — Я — плескачик, Я гарячий, Загорiлий в мене бiк. Втiк вiд дiда, баби й внучки, Вiд лисицi я не втiк!.. — Що ж, — Ганнуся каже, — миттю Натрушу тобi грушок. Стань-но ближче та пiд вiття Пiдставляй свiй лантушок! Розв'язала лиска торбу, А плескачик з неï — плиг! Та як кинеться моторно Прямо дiвчинцi до нiг. — Ой, рятуй мене, Ганнусю! Нагулявсь я досхочу. Я додому повернуся, Бiльш нiзащо не втечу! Засоромлена лисиця Заховалась пiд кущем. А Ганнуся до бабусi Повернулась з плескачем.